Перетворення
Артур стояв перед троном свого батька й намагався згадати, що він такого накоїв. Напевно, щось жахливе, бо король вислав усіх із зали, сам зачинив двері й ось уже кілька хвилин ходив туди-сюди. Принц намагався не ворушитись і дуже тихо дихати. Востаннє король так поводився, коли Артур по дурості або з чистої зарозумілості спалив сарай біля замку. Але з того випадку минуло вже багато років, що цього разу так обурило батька? Єдина надія спадкоємця була на те, що в нього через два дні день народження, і це могло б пом’якшити і гнів короля, і можливе покарання. Хоча за що, принц поки не зрозумів. Утер зупинився й сів на трон:
— Артуре, у тебе незабаром день народження, тобі виповнюється двадцять років. І я хочу тобі дещо розповісти.
Король знову встав й почав ходити перед носом принца.
— Того дня, коли ти народився і померла твоя мати, одна сильна та зла відьма наклала на тебе закляття. Воно почне діяти, коли тобі виповниться двадцять років.
— Почне діяти? Отже, я не помру?
— Ні. Ти… ти перетворишся…
Принц не міг відвести очей від короля, він облизав чомусь пересохлі губи й ледве чутно спитав:
— На кого?
— На дівчину! — видихнув король.
— На дівчину… — луною повторив принц. — А ти певен, що воно спрацює? Стільки років минуло.
— Ох, Артуре, як би я хотів, щоб воно не спрацювало. Але, на жаль, усе, що робила та відьма, здійснювалось.
Принц потер перенісся й сів на сходинки перед троном:
— Почекай, почекай… Значить, приїзд моєї міфічної кузини Арети, про який говорять уже близько тижня, це…
— Так. — Утер кивнув. — Це я розпустив чутки, щоб якось пояснити тебе в дівочому образі.
У голові Артура тіснилися запитання, але він не міг не те, що сформулювати їх, він узагалі не міг зрозуміти й прийняти те, що розповів батько.
— А як я виглядатиму? Я пам’ятатиму своє життя? І як все це можна буде повернути назад?
Утер непомітно опустив погляд і, уникаючи подробиць, промовив:
— Відьма натякнула, що зняти закляття можна, але не сказала як. Іди, Артуре. Будь готовий до перетворення, якщо, звичайно, це станеться.
Мерлін прокинувся рано, незважаючи на вчорашній святковий вечір. День народження принца завжди відзначався галасливо та весело, але вчора Артура було не впізнати. Як не чіплявся до нього Мерлін, як не намагався розвеселити, а потім і роздратувати своїми жартами, у нього нічого не виходило. Принц ніби боявся чогось, що було зовсім не схоже на нього, він здригався, оглядався й час від часу дивився на своє відображення.
Мерлін очікував побачити Його Високість у ліжку, але воно було порожнім, а з-за ширми, де Артур мав невелике дзеркало, пролунало гірке зітхання.
— Ваша Високість! — покликав слуга. — Артуре!
Шльопаючи босими ногами, з-за ширми вийшла світловолоса дівчина й важко подивилася на Мерліна.
— Міс… — почав маг, але затнувся.
— Міледі Арета. — Виправила дівчина, пройшла до ліжка Артура та якось приречено сіла на нього.
Мерлін уважно розглядав незнайомку у штанях та сорочці принца. Йому здавалося, що він знає її: у рухах, у погляді, у голосі було щось невловимо знайоме. А дівчина підвела на нього очі:
— Що скажеш, Мерліне? Як я виглядаю?
— Міледі, ви виглядаєте чудово, але…
Слуга не встиг відповісти, бо незнайомка підвелася, близько підійшла до нього й зазирнула у вічі. Вони утримували цей зоровий контакт, поки Мерлін не прошепотів:
— Ар… Артуре…
— Упізнав нарешті.
Чарівник плюхнувся на стілець і спробував сформулювати запитання:
— А як же ти… А що тепер… А чому ти…
Артур рішуче відкрив шафу й швидко та коротко розповів Мерліну, що сталося. Водночас він перебирав свої речі. Зачинивши дверцята, принц повернувся до слуги:
— Мерліне! Мені нема чого надягнути! Штани чомусь стали неймовірно вузькими, а сорочка просто спадає.
Слуга знизав плечима:
— Це нормально, ти ж тепер дівчина…
Він хотів ще щось додати, але двері відчинилися, як від поштовху ногою, і на порозі з’явився стривожений король:
— Арту…
Утер схопив дівчину за плечі та повернув до світла. Він уважно розглядав її, провів рукою по довгому світлому волоссю, по шиї, по похилих плечах, коли його рука ковзнула нижче й торкнулася грудей, Утер різко відвів долоню. У новому втіленні Артура багато зберіглося від нього: і колір волосся, і колір очей, і точений носик, і високі вилиці, і пухка нижня губа. Тільки тепер усе це виглядало якось інакше, якось ще привабливіше. Утер гірко кивнув:
— Ну що ж, тепер ти Арета, кузина Артура. Принц же поїхав до твоїх батьків, тобто до своїх дядька та тітки. Спробуємо жити із цим.
Король попрямував до виходу, але зупинився:
— Артуре! Я не звільняю тебе від виконання твоїх прямих обов’язків: лицарі та вся армія під твоїм керівництвом. На сьогоднішній раді я повідомлю про це.
Артур склав руки на грудях і зрозумів, що ці груди йому дуже заважають.
— А як ти збираєшся пояснити лицарям, чому ними командує дівчисько?
— Я просто накажу. Одягайся й приходь через три години на нараду. Сподіваюся, цього часу тобі вистачить, щоб якось… зібратися.
Король пішов, а дівчина повела плечима:
— Знаєш, Мерліне, мені дуже хочеться зараз упасти на ліжко й влаштувати неймовірну істерику! Що б це означало?
— Що твоя свідомість уже перебудовується на дівочу!
Подушка, кинута рукою «міледі», мало не збила з ніг слугу, а принц серйозно замислився.
— Тепер я не зможу брати участь у турнірах, не зможу носити обладунки. — Він рішуче труснув головою, — Так, Мерліне, йди до Моргани, без неї ми нічого не зробимо.
Артур лежав на ліжку, коли хтось тихенько увійшов до покоїв. Невпевнені кроки затихли поруч. Принц розплющив очі та побачив здивовану Гвен.
— Міледі?
Принц перевернувся на бік і глянув на неї.
— Арета. Я кузина Артура.
Дівчина швидко вклонилася:
— Я Гвен, служниця леді Моргани. Я шукала Його Високість.
— На жаль, Його Високість поїхав. — Артур підвівся з ліжка. — Учора ввечері, одразу після свята. До моїх батьків. Ми зробили такий своєрідний обмін.
Артур чудово знав, навіщо прийшла Гвен. Щоранку вона забігала до нього до приходу Мерліна. За ці кілька хвилин вони встигали подарувати один одному поцілунок та обмінятися кількома ніжними словами. Принц зрозумів, що більше цього не буде, що він не зможе бути з Гвен, що йому доведеться вийти заміж за якогось принца, жити з ним, ділити з ним ложе. Артуру стало погано.
— Що з вами, міледі? — занепокоїлася Гвен, узявши його за плечі. — Давайте я покличу вашу служницю.
— У мене немає служниці… Вона втекла дорогою. Дядько пообіцяв віддати мені слугу Артура, ось цього капловухого недотепу, що вже був тут. Ти ж допоможеш йому порадою, якщо він щось не зможе зробити?
— Але ж він чоловік, — здивувалася Гвен.
— Нічого, упорається! — посміхнулася принцеса.
— Гвен, я залишила в кімнаті такий безлад. — Моргана стояла на порозі покоїв принца.
— Так, міледі. — Гвен вклонилася Ареті та швидко пішла.
Моргана кілька разів обійшла навколо принца й посміхнулася.
— А ти дуже симпатичний, ні, симпатична. Навіть гарна. По-перше, тепла ванна з ранку! Мерліне, чуєш? Сьогодні не встигнемо, але завтра обов’язково! По-друге, треба одягатися. Ми захопили кілька моїх суконь, але боюсь, тобі вони будуть завузькі.
— Я що, товста? — Артур засмутився, що в кімнаті немає великого дзеркала.
— Ні, ти не товста, ти… міцна, чи що. Крихкості тобі не вистачає, витонченості. Давай сукню підбирати.
Коли Артур одним швидким рухом зняв сорочку, Мерлін охнув і миттєво відвернувся. Моргана закотила очі:
— Ти тепер не можеш отак просто знімати верхню частину одягу. І нижню, звичайно, також.
Артур кивнув і взяв у руки сукню, у його очах був непідробний жах:
— Моргана, як це можна вдягнути? Як це носити? І як узагалі в цьому розібратися?
Сестра вперлася руками в боки й сердито гаркнула:
— Мерліне, повертайся, бо ми до завтрашнього ранку не одягнемося!
Через півтори години знесилені Моргана та Мерлін сиділи за столом, а перед ними стояла гарна дівчина в синій сукні.
— Іди до батька! — махнула рукою Моргана.
Дівчина не рушила з місця, а потім прошепотіла:
— Я боюся, ходімо зі мною.
— Учись, братику. З тобою завжди Мерлін, а мені б відпочити.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!