Пані в червоному

Туман. Він заколисував смолистий свіжий ліс до сну. Сьогодні ця сірість не вбивала — вона заспокоювала. Я подивилася в далечінь, де хмари витали на верхівках дерев. Чудовий спів незнаного досі*1 райського дивоптаха і ляскотливого солов’я пробивали сизий серпанок.

І з’явилася вона. Жінка вся в червоному. Довга сукенка вже набрала бурого кольору, спиваючи ранкову росу. Хто ж вона? Чи прокинулася вона сьогодні так, як я, чи випила філіжанку найтемнішої та найміцнішої кави, яку лише можна зварити? І що в цій криваво-червоній валізі? Кожен її крок супроводжував дрібненький хруст гілок під її лакованими туфлями кольору желізовця.

Я дивлюся на цю Пані й не впізнаю її, хоча вона чомусь здається мені такою знайомою. Пані розглядає мене як далеку краплинку в цій сірій стіні. Та я і є цією краплинкою. Її руку зводить судомою (я розминаю свою онімілу лівицю), і валіза падає в туман. Пані нахиляється та підіймає саквояж.

— Стій, Ніко! — моя собака не слухається і біжить за жінкою та дивоптахом, який усе ще кличе кудись цих двох. Мені кортить дізнатися, куди вони прямують. Я йду, не відстаючи. Ця неслухняна чотирилапа бестія вже виляє хвостом — вона забула мене, як і Пані, що йде до своєї мети.

Посеред лісу, на невеличкій галявині, Пані зупиняється, оглядається навсібіч і червоною садовою лопаткою (звичайно, іншої вона й не могла мати) копає яму. З валізи дістає щось схоже на книгу, з трепетом кладе в ямку і закопує.

Я подумала, що на цьому все завершиться, але Пані розпаковує маленький згорток. Я придивилася уважніше — щось схоже на рослину. Вона так дбайливо садить її, поливає та повертається до стежини, що веде з лісу. Пані минає мене — її мовчазність не поступається цим віковічним деревам.

Я все ще дивлюся услід. Вона сідає в автомобіль такого ж кольору, як її довгі, по лікті, рукавички. Ніка застрибує поряд. Пані хвалить тваринку і на одну мить споглядає у дзеркало заднього огляду: туман розсипається під сонячним промінням, ліс набирає яскравих барв. Тис ягідний*2 — це маленьке деревце впивається силою землі, аби вкорінитися і приховати скарб Пані в червоному.

*1 На наших теренах вони не водяться.

Дивопта́хові, райські птахи (Paradisaeidae) — родина лісових птахів, що належить до ряду горобцеподібних. Центром різноманіття дивоптахових є великий острів Нова Гвінея, який населяють усі роди, крім двох монотипних Lycocorax та Semioptera, які є ендемічними для Молукських островів, розташованих на захід від Нової Гвінеї.

* 2 Хвойне дерево або кущ 3–16 м заввишки, з пластинчатою або гладкою корою. Тривалість життя до 1–3 тис. років.

Природоохоронний статус виду: Вразливий - занесені до Зеленої книги України.