Серденько болить від удару

Вранці Жиго ледь не посварився із погоничем воза щодо ремонту. Здавалося б купу разів таке ремонтували, але зараз через неврожайний рік відчувалася нервозність, хтось вже поліз підвищувати розцінки.

Погонич ще після перепалки встиг поскаржитися що в селі в заріччі, як він чув, взагалі голод насувається, та вже давно поїхав. Жиго ще ходив по внутрішньому двору, хазяйство як завжди потребувало догляду, і він відмічав кому які дрібні доручення роздати. Він задумався чи не варто закупити ще мотузки, як побачив що у двір зайшла незнайомка. Це його відволікло, поки жінка підходила він відмітив що та вдягнена у простий, майже білий одяг. Було трохи дивно що для цієї пори року одяг затонкий, в ньому вже було б прохолодно. На жебрачку незнайомка зі світлим волоссям не була схожа, йшла спокійно, навряд-чи буде випрошувати зерно. Однак було в її приході і щось дивне, у торгових справах люди ось так, як вона зараз, не приходять. Один з сторожів сидів неподалік під навісом і теж поглядав на незнайомку.

- Зерна хочете, не буде у мене для них зерна, Жиго - сказала незнайомка, стоячи навпроти нього. Ця фраза була без якогось зрозумілого вступу і звучала для Жиго як маячня.

- Рішення хочете? Немає в мене нормального рішення, Жиго. – незнайомка рушила з місця і вдарила Жиго у груди рукою. Це було вкрай неочікувано, тон розмови перед цим не був різкий, вираз її обличчя теж не помінявся. Мимоволі Жиго ойкнув і позадкував.

- Ти що схиблена?! Ану відійди! – сторож підскочив і смикнув незнайомку в білому за плече. Він став відтягувати її від Жиго, хоч вона і не продовжувала битися. Сторож трохи відтягнув її, вона дещо втратила рівновагу і позадкувала, та потім зробила кілька більш усвідомлених кроків, зайнявши стійкіше положення.

- Та відпусти ж ти. – Маючи як впертись в землю, незнайомка звільнила плече і штовхнула сторожа. Від поштовху той аж не втримався на ногах і полетів на землю. Тим часом до неї вже підбігав другий сторож.

Другий вже не став говорити а одразу спробував схопити жінку. Та отримав удар згори у плече, від якого миттю впав додолу. Жиго, ще спантеличений від першого удару, бачив що то був замах хіба що по столу буцнути кулаком, для домашніх суперечок а не для бійки. І широкий замах легко читався, тож другий сторож заздалегіть виставив руку для захисту. Проте кулак тої жінки з легкістю посунув руку, що мала захистити, і влучив зверху у його плече, кидаючи все тіло вниз.

- Це напад! – перший сторож тим часом підвівся і вихопив кинджал. Ще двоє почули крики і підбігали, один з дубиною, а інший з мечем.

Незнайомку це не збентежило, вона просто стояла, а коли сторожа зі зброєю підбігли ближче, то направила на одного з них кисть руки. З руки до сторожа спалахнула ламана лінія, як маленька блискавка, і тіло миттєво зникло. Слідом за першим спалахом з руки полетів другий у іншого сторожа, тіло теж зникло і водночас Жиго помітив щось мале на землі, на місці де щойно стояв перший сторож. Незнайомка повернулася і надіслала ще один спалах в третього сторожа, змусивши і його зникнути. Той, що отримав удар у плече, бувалий вояка, теж встиг витягнути кинджала і намагався був звестися на ноги, та після побаченого закляк в нерішучості на землі.

Жиго так і лишився стояти, тримаючись рукою за груди. Пара робітників, що почули крики і теж вийшли у двір, зараз повільно задкували у сарай. Незнайомка спокійно постояла ще трохи, потім пішла з двору. Жиго трохи подивився їй в слід, потім перевів погляд і роздивився що на місці трьох сторожів лишилися три жаби. Одна з жаб пострибала зі свого місця до краю двору, кудись під стіну.

На цьому сутичка закінчилась. Вцілілому сторожу і Жигові надали допомогу, для охорони залучили ще сторожів. Коли виводили побитого, той ще розказував іншим що «влупила як кувалдою». Жиго після всього цього непокоїло що він отак побачив магію на власні очі. Не згадку в книгах храмовиків, не десь на ярмарку як забавку, а просто отак серед білого дня. Бац – і людина перетворюється на жабу. Магію в цій місцевості рідко бачили, розповіді храмовиків про величних богів сприймали радше як байки чи притчі. Так, інколи надсилали молитви, і бачили як птахи підхоплювали і уносили у височінь шматочки пергаменту чи листя дерев з написами, що їх простягали вгору люди надворі біля храму. Не кожен раз вдавалося, але все ж інколи забирали птахи ті послання. Незважаючи на це, в реальність богів ніхто всерйоз не вірив.

А ще його непокоїв біль у серці. Від самого моменту удару серце почало легенько поколювати. Лікар, що його оглядав, зауважив що на грудях навіть синця не лишилося. Сам по собі удар дійсно був не сильний. Але те, що біль лишався і не зменшувався, а також супутні обставини натякали на те, що це магічна проблема. Лікар про всяк випадок лишив Жигові мікстуру від болю в серці, солодка і дивна на смак.

Храмовик, що прийшов пізніше, розпитував його про обставини. Жиго поціквився хто це взагалі була, якась відьма? Та храмовик на те похитав головою, мовляв тут і надзвичайна сила, і швидке насилання перетворення просто з рук.

- Скоріш за все це хтось із давніх богів, залишки минулої епохи.

- Але ж боги прилітають небом чи виринають зі спалахів полум’я, і взагалі вони мають сяяти. Велика трійка у ваших книжках прилітає в сяючих обладунках. А ця просто ногами в двір прийшла, і виглядала спочатку майже нормально.

- Ну може якби вона вміла літати небом чи сяяти, то була б у великій трійці, була б четвірка. Або хоча б була у них важливою помічницею. Та наші троє зайняли своє місце, водили армії воювати з демонами. А час богів давньої доби пішов, від них самі тільки легенди й лишилися. Ну, може не тільки, хтось з них іще доживає свій вік.

- То що мені тепер робити? Навіщо вона приходила, чого від мене хотіла? Я Тільки запам’ятав щось про те що в неї немає рішення, - Жиго знову потягнувся рукою до серця, бо кольнуло, - І що зі сторожами робити? Та незнайомка їх не вбила, на вуглики не спалила, від них лишилися все ж таки живі створіння, жаби. Їх можна якось назад повернути в людей?

- Багато питань, - храмовик зітхнув, - можу лише сказати що ми не маємо сили богів, тож маємо підлаштовуватися. Я й сам не думав що почую про дії богів просто в нашому місті. Люди зазвичай не замислюються, сприймають історії про богів як казочки, проте коли я ще навчався і бачив відголоски деяких дій, то після такого усвідомив що за цими історіями стоять реальні події. Поки читаєш що боги руйнують гори і повертають річки, то це дійсно сприймаєш як казку. Більшість з тих подій дійсно вигадка скоріш за все, чи перекручування. І хтось з богів міг піддурити щоб вихвалятися, чи хтось записував і захотів підлеститися, чи просто не зрозумів і помилково записав. Але я їздив по деяких місцях, бачив те повернуте русло. Звісно біля нього не сидить бог і не розказує що він це зробив. Але саме повернуте русло натякає на силу, що втілила ці колосальні зміни.

- Ну тепер я тобі точно вірю, робити що з цим всім? Я ж проти волі богів і не йшов, нічого такого не робив. Навіть не розумію за що мені це все, і за що моїм хлопцям.

- З хлопцями зрозуміло, хоч і прикро. Вони почали тебе обороняти, нападати на неї, тож вона їх і покарала. А от за що тебе – я й сам не здогадуюсь. В історіях боги зазвичай кажуть що від тебе хочуть. Велика трійка ось такі загадки не загадувала б, сказали б що треба. Або якщо явне зло, то одразу карали б. Спробуй ще щось згадати. Я теж подумаю, може збагну. І ще я повідомив храмовників в Шишковому місті, сподіваюсь пришлють бібліотекаря чи когось більш начитаного, ніж я, щоб допомогти з цим випадком.

Знову піднісши руку до серця, Жиго глянув на пляшку мікстури:

- Біль-то в мене і не сильний, та я все одно переживаю щоб гірше не стало. Може вона щось від мене хоче, а як не виконаю то посилить біль. А я навіть не знаю що маю робити. Чи вона просто заради задоволення мене мучить?

- Це хіба що демони таке б робили заради самих мук. Серед богів давньої доби були різні диваки, і жорстокі були теж, та вони карали чи нагороджували людей заради своїх цілей, а не просто так. Тобі ж я скажу відправ молитву великій трійці, проси вибачення та мудрості зрозуміти що від тебе треба, якось так. – Храмовник зробив паузу, трохи призадумався, - варто ще й тій богині молитву надіслати, теж з пробаченнями та проханням мудрості її зрозуміти, та тут я тобі не підкажу. З цими молитвами тепер варто бути дуже обережним, боги минулої доби, як я пам’ятаю, були жорстокі і дріб’язкові, хтозна які молитви вона очікує і яке необережне звернення може її образити. А гордість у тих богів була огого.

Жиго повернувся у пам’яті до виразу обличчя жінки, тону її голосу.

- Я б не сказав що вона була горда чи пихата. Була в ній якась відстороненість, байдужість до всіх навколо. Лише коли її почали штурхати, я побачив невдоволення на її обличчі, роздратування. Та й те було недовго, після того як сторожів на жаб перетворила, вона вже знову була спокійна і байдужа.

- В історіях богів перетворення на тварин трапляються, і назад в людей з тварин теж перетворювали. Тож хоч такі перетворення і лякають, є надія що їх повернуть. Чи сама богиня змилоститься, чи велика трійка заступиться.

Жиго послухався і сходив до храму відправити молитву, за себе і за своїх працівників. Біля храму він стояв і простягав шматок пергаменту, та жоден птах не прилетів його забрати. Жиго терпляче чекав, проте йому довелося піти ні з чим. Таке було багато разів, записки птахи забирали рідко. Та цього разу Жиго сподівався що раз на нього звернули божественну увагу, то хоча б візьмуть почитати його вибачення без затримок. Лягаючи спати цього дня, він переживав чи зможе заснути. Біль в серці відчувався, та це не сильно затримало його відхід у сон.