Серденько болить від удару

Наступного дня Жиго намагався поратися по господарству як завжди, наскільки це дозволяли обставини. До його справ дня додалося те, що він пив мікстуру, прикладав руку до серця, тримав пергамент з молитвою біля храму. Родини сторожів побивалися за рідними, вони теж простягали свої молитви, хто на пергаменті, хто на листку з дерева. Ні в кого з них молитви в той день не прийняли. Нових сторожів Жиго попередив щоб були обережні якщо та незнайомка, ймовірно богиня, зайде знову, щоб ні в якому разі не виявляли до неї агресії. На серці у Жиго було неспокійно як від болю, так і від переживань.

На ранок наступного дня в кущах на пустирі повзав сторож, один з тих, кого обернули на жабу. Він повзав рачки і був наляканий. Вдома, після того як про нього попіклувалися, він заспокоївся, проте нічого путнього розповісти не міг. До моменту перетворення він все пам’ятав, але чи він пам’ятав я був жабою, чи усвідомлював себе – не сказав. Про перетворення назад в людину теж мало що міг сказати, але стосовно жінки в білому – казав що більше її не бачив.

Жиго ще декілька днів продовжував так само, біль в серці не минав, але і не посилювався. В нього спочатку була надія що двоє інших сторожів теж повернуться назад, та це було дарма. Місцевість навколо його маєтку обшукали, зазирали в кущі де знайшли перетвореного, та й в усі інші, та сторожів не було. У дружини сторожа, що продовжувала ходити і простягати молитву, птах забрав листок дерева з посланням. Та ніякої реакції за цим не послідувало. З плином часу скрутна ситуація з продовольством ставала гірше, люди ставали більш роздратовані, проте в загальній масі ще поводилися майже нормально. Лише в зарічних сілах, як подейкували, з їжею ставало зовсім скрутно. В місті прохачів з молитвами біля храму було помітно більше, ніж раніше. Але птахи так само лише зрідка підхоплювали листки з молитвами і відносили кудись.

Серце не давало Жиго спокою. Він ще говорив з храмовиком, вже сам заходив до нього. Вони ще говорили про рішення, та в недавньому минулому Жиго не було якихось визначних рішень. Все було як завжди до того візиту, рішення були з хазяйства та торгівельної діяльності – на зразок чи закупати нові мотузки, за якою ціною продавати зерно.

Жиго з бувалим сторожем та іншими щодня проглядали кущі та закутки в місті, чи не повзають там бува перетворені з жаб інші сторожі. Плече у бувалого загоювалося, синець зходив. Про жінку в білому бувалий волів не говорити, просто шукав разом з усіма. Вийшовши на околиці міста, Жиго глянув у далечінь. Десь там за димкою і за лісом лежали села заріччя. З думок про зниклих сторожів думки перейшли до інших людей у скрутному становищі. Поля зарічних сіл лежали в низовинах, і вони сильніше постраждали від неврожаю. Князь домену разом з храмовиками ще після перших ознак біди закупили велику партію продуктів на півдні і розподіляли їх щоб допомогти людям пережити зиму, тоді це небачене дійство викликало цілий шквал обговорень. Місцеві князі звинувачували князя домену у розтраті, храмовиків всі звинувачували у недостатній набожності і тому що довели до кари від трійки богів у вигляді неврожаю. Князь обзивав місцевих бунтівниками, храмовики звинувачували люд у невіластві. Бурхливі суперечки були і щодо пропихування князями на північному сході домену в храмовики лояльних до себе, але тугих до навчання підлабузників, тим самим підриваючи традиції храмів. З часом плітки навколо закупівлі продуктів вщухли, але із наближенням зими тривожність лишалася бо наростали страхи голоду.

Серце Жиго знову кольнуло, він ще раз подумав про їжу в тих селах. Навіть із розподілом закуплених продуктів від князів, навіть із усім промислом риби і звірів, їжі не вистачатиме. Сам він від перших новин про неврожай перерозподілив запаси, він з родиною запровадив економію, як міг. Якимось дивом йому вдалося закупити трохи зерна та інших товарів із поточного врожаю, до того як кожен виробник вхопився за свої запаси. Більшість з того що він мав – то були залишки ще минулорічних запасів. В угодах з купівлі-продажу майже не лишилося вільного вибору. Усі угоди по продуктах, як критичному ресурсу, тепер відслідковували місцеві князі і князь домену, храмовики також намагалися слідкувати. Угоди вдавалося погоджувати лише ті, що давали продукти найбільш проблемним із поселень. Озлобленість сягала все нових висот. До відбору продуктів князями чи до бунтів ще не доходило, всі потенційні сторони конфлікту побоювалися побоїща, в яке все це може перерости, та напруга вже бриніла мов струна. Жиго, подібно до інших, заздалегіть подбав про те, щоб мати побільше сторожів і охорони.

Якщо справи будуть розвиватися далі в тому ж напрямку, що й зараз, то жителі тих зарічних сіл підуть один на одного, більш сильні і організовані матимуть що їсти, а ті, хто слабкий і в кого все забрали – їм залишиться лише смерть. Або від голоду, або при спробі самим в когось їжу відібрати. Від думки про це серце Жиго продовжувало поколювати. Ті люди, такі самі як він, скоро стоятимуть на порозі смерті. Їх шанси на загибель зростали з кожним днем. Він і раніше це знав, та саме зараз усвідомив це більш гостро, саме зараз в нього боліло серце за горе тих людей, що от-от їх схопить.

Повернувшись додому і випивши ще трохи мікстури, що вже почало входити у звичку, Жиго заходився готувати віз із борошном на відправку у зарічні села. Угода, за якою борошно мало піти на південні князівства, яку він так довго відбивав, перестала бути для нього такою важливою, як раніше. Ще по дорозі, повертаючись, він прикинув рівень запасів там і тут, скрутно буле всім, та саме тут, в зарічних селах, голод дійсно коситиме людські життя. І першим ділом, як він прийшов, то перевірив це – виходило що на півдні більше забезпечених сусідів, які можуть поділитися. Мають поділитися. І більше можливості риболовного промислу. А у зарічних сіл зараз є тільки він.

Поки завершували підготовку возу, Жиго пішов говорити зі сторожами. Плече бувалого сторожа вже достатньо відновилось, серед інших охоронців він обрав групу для супроводу возу. Трохи обговоривши ситуацію зі своєю групою, з тими хто був нещодавно у селах, Жиго вийшов разом з бувалим сторожем, деякий час йшов із ним у бік храму.

- Я цих заріченців вже ненавиджу, майже кожна бісова родина вже готова вчепитися в горлянки комусь, ще задовго до того, як їм дійсно не стане що їсти. – Він зі злобою виплюнув ці слова, дивлячись під ноги, і повернув обличчя до сторожа – як будемо роздавати продукти, то ретельно записуватимемо хто скільки взяв. Біс із ними, з грошима, я й так знаю що реальної ціни вони мені не заплатять. Та чорт забирай, з них більшість взагалі нічого не заплатить. Як переживемо цю зиму, я всіх підключу, і старост, і князів, і храмовиків – примушу цих гадюк повернути мені собівартість продуктів, на тому і покінчимо. А поки що роздамо кожній з бідних родин потрохи, решта продуктів для них полежить поки у нас на складі. Будемо роздавати потрохи, бо як побачать що дали комусь одразу декілька мішків – то в них така жадібність прокинеться що побіжуть різати-грабувати сусідів ще до того, як віз з охороною від’їде від хати. А будемо роздавати потрохи всю зиму – їм якраз вистачить вижити.

Сторож нічого не відповів, тільки хмикав, час від часу, поки Жиго говорив. Ще трохи вони пройшли мовчки, далі Жиго звернув до храмовика.

- Гарні новини, з Шишкового міста все ж відрядили до нас бібліотекаря, він має нарешті розказати яка саме молитва потрібна тій богині. Він має бути вже завтра вранці.

- Завтра вранці я не можу, повеземо віз із борошном в зарічні села, - відповів Жиго, в його голосі й досі було чутно злобу, змішану з образою.