Особливе завдання

Фотографії шаєрона Ендера часто з'являлися в газетах. Дотепний світловолосий красень років тридцяти, він любив увагу публіки і регулярно потрапляв у скандальні історії. Нещодавно навіть була чутка, нібито шаєрон догрався. Його брат, шаєр Рікадор ріє Нордес, неодноразово наказував йому взятися за розум, але Ендер й далі влипав у неприємності. Це розлютило шаєра настільки, що він тимчасово позбавив шаєрона права голосу в урядовій раді.

Правда це чи ні, Фіона не знала. Сімейні чвари правителів не виносилися на суд громадськості, тому стверджувати щось напевно було неможливо.

Втім, Ендер сильно виділявся серед респектабельних, розважливих, незмінно ділових ріє Нордесів. Він встановлював головні тенденції долінейської моди й чхав на соціальні питання. Його могли витурити з ради просто через марність, але це не скасовувало того факту, що шаєрон – брат правителя, і отримує всі вигоди, що належать цьому статусу.

– Тепер я розумію, як жінки вибиваються в люди. – Сержант Вейлон не міг стояти спокійно в очікуванні Ендера та його пасії. – Я десять років гарував як проклятий, щоб отримати сержанта, а комусь нові погони дають за гарну дупу.

– Ті, хто не має дядька-капітана, і по двадцять років гарують, – пробурмотіла Фіона.

– Ти щось сказала?

Вона кивнула і повторила дослівно, не забуваючи привітно (як наказували завдання і здоровий глузд) усміхатися вікнам губернаторського особняка. Добре, що часи, коли Фіона стежила за кожним словом, залишились у минулому. Тепер вони з напарником на рівних. Якщо справа шаєрона пройде успішно, то так залишиться й далі, якщо ні – тим паче не варто хвилюватися через дрібниці, бо Фіона Май стовідсотково вилетить із поліції. Треба ж на когось спихнути відповідальність… Бували, знаємо. І цим «кимось» точно буде не Вейлон.

– Смілива стала? Ти ще вчора по хлівах лазила, не забувай, – несподівано посміхнувся напарник. – І після Ендера повернешся до поросячих злодіїв.

– Ну так, вчора я рятувала життя, і після безглуздого шаєрона повернуся до цього, – погодилася Фіона, трохи збентежена порівняно мирним тоном. – Чекаю з нетерпінням.

– Життя? Поросячі? Впевнена, що у нового господаря їм не було б краще, ніж у тієї скупої бабці?

– Вдова Мартон не скупа, а економна. Вона все життя провела на фермі і справно сплачувала податки, але пенсію їй не дали, тому що чоловік у неї був злочинцем, і не важливо, що вбили його тридцять років тому. Поросята – єдине джерело прибутку цієї жінки. Як не продасть їх – на що житиме? Рідні, щоб допомогла, вона не має.

– Тю, свята простота! – пирхнув Вейлон. – Та у кожної бабці на «чорний день» мільйони заховано.

– А після «чорного дня» що? Ферму продати, щоб наступний день пережити? А потім? У місто на завод? Ну звичайно, там тільки й чекають глухих бабусь за верстат.

– А поросята – це дуже легко, так?

– Це те, чим вдова Мартон займається від народження! Для неї це так само природно, як дихати!

Вейлон скептично хмикнув, але від подальших зауважень утримався. Поправив кашкет, упер руки в боки, сховавши великі пальці в кишені, і невдоволено втупився у вікна.

Фіона відчула, як від змученої посмішки затікає щелепа, і ніби ненароком відвернулася від вестибюля, дозволяючи м'язам обличчя відпочити. Південне сонце відразу ж почало припікати в маківку і потилицю, спасибі темному волоссю. Добре Вейлону, у нього кашкет… А Фіоні зробили елегантну зачіску з розпущеними кучерями. Вони лоскотали шкіру і липли до спітнілої шиї.

Фіона різким рухом викинула з-за коміра неслухняні пасма і помахала рукою перед обличчям, імітуючи віяло.

– На завтра дощ передають, – промовила задумливо. – Шаєрону доведеться цілий день гостювати у губернатора.

– У тебе є гени Дракона-засновника?

Вона здригнулася від несподіванки. О так, напарник умів міняти тему… І нащо йому це? У третини населення Долінеї тою чи іншою мірою проявляються гени далеких предків, але суспільство давно перестало вважати це плюсом чи мінусом людини. За законом перестало – не в реальності.

– Ні, – без вагань відповіла Фіона.

Те, про що ніхто й ніколи не дізнається, по суті й не існує. Немає потреби починати довгі докладні пояснення на тему «що, як і чому». Ні – і крапка.

– Важко без цього? – з ледь уловимим співчуттям запитав Вейлон.

– Нормально.

Ніхто не зрозуміє, що набагато важче з «цим». Люди схильні переоцінювати спадщину предків, часто підносять її на п'єдестал без жодної причини.

– Ну, не кажи. У мене силовий щит тільки на кулаках, але це дуже полегшує життя. Уявляю, як добре тим, хто може сховатися з ніг до голови.

– Від пострілу не захистять ні щит, ні молитви, – пролунало надто різко.

– Чому ж? Для прямих нащадків Дракона-засновника і постріл не завжди смертельний. В шаєра Рікадора, наприклад, стріляли не раз.

– Вдала мутація. Виняток із правила. – Фіона розбиралася в цьому, тому що довгі роки вивчала спадок древніх задля особистих цілей. Іноді бути монстром дуже обтяжливо… Але генетика нещадна, її сюрпризи не лікуються. Щастя ще, що їх можна ігнорувати, для декого і це розкіш. – А є невдалі… Шаєру дуже пощастило.

– Угу, пощастило. Ех, от би холодного пива і столик біля вентилятора… – мрійливо протягнув Вейлон, проводжаючи поглядом лелеку, що пролетів над особняком. – Добре бути жінкою. І місце в барі найкраще запропонують, і пригостять, і обмацають безплатно. Кожен день як свято.

– Я чула, що в Ластонії успішно змінюють стать. Наші хірурги теж працюють у цьому напрямі. Можливо, тобі треба проконсультуватись? Якщо ти глибоко нещасний у цьому грубому чоловічому тілі, стань жінкою і пізнай усі принади швидкого кар'єрного росту та безкоштовної випивки.

– Ненормальна! – Напарник аж відсахнувся. – Тебе скажений собака покусав?!

«Я сама тебе скоро покусаю! Дістав уже! І з якими ж жінками ти спілкуєшся, якщо впевнений, що їм усі зобов’язані за один лиш факт їхнього існування?!» – ледве не вигукнула Фіона на все подвір'я.

Але злість швидко згасла, бо з особняка вийшов секретар губернатора і повідомив: сьогодні шаєрон Ендер зайнятий, до заповідника він вирушить завтра вранці, незважаючи на прогноз погоди, проте доблесним поліцейським нудьгувати не доведеться – вони повинні супроводити леді Маріанію, що хоче зробити манікюр і пробігтися магазинами.

– Все як ти мріяла, сержантко Май, – вимовив Вейлон із глузуванням. – Жінки передбачувані до нудоти.

Перш ніж Фіона відповіла гідно, секретар усміхнувся і уточнив: леді Маріанії потрібен лише сержант Вейлон, сержантка Май вільна до кінця робочого дня.

– Типова чоловіча фантазія: багата дама і звичайний службовець, – не втрималася Фіона від шпильки.

– Угум. Здається мені, у нас схожі смаки щодо фільмів. Може, сходимо якось у кінотеатр на перехресті Зеленої та Повітряної? – Вейлон анітрохи не засмутився. – А взагалі заздри мовчки, домовилися?

Вона кивнула.

«Сьогодні я зловлю поросячого злодія. Він точно на мене не чекає», – подумала з азартом і швидко пішла до автобусної зупинки, сподіваючись, що шаєрон Ендер не передумає, а якщо й передумає, то сержантка Май буде поза зоною чутності.