Хаос

Моє життя...

А чи було воно,

Чи просто забуття мені дароване

Під виглядом живого існування,

В якому лиш ілюзії — кохання,

Радість й щастя.

Реальний тільки біль,

Що хоче вкрасти світло,

На темряву його зі сміхом обернути,

Щоби не міг до ранку я заснути,

Аби душа моя від втоми зблідла.

Питання безкінечні...

А відповіді будуть?

Чи марно, все одно мене забудуть

Й мої питання зовсім недоречні?

Як же гарно, жовтень теплий

Сидить на моєм підвіконні.

Сміливий, попри заборону,

Він звісив ноги і сміється.

Мабуть, що наді мною.

А може, я вже марю,

І все це лиш здається.

Черговий кадр буденності кошмару,

Що наче муха надокучлива над кожним в’ється.

Та і нехай, а жовтень — теплий,

Принаймні, поки.

Попереду у мене роки,

А може, теж лише здається,

І я давно вже не живий, а мертвий.