Блог Каламарські посиденьки

Вітаю, шановні читачі!

Бачу, що навчатися варто у найліпших, тому вирішив скористатися методами потужного маркетингу. Хоча, якщо чесно, після другого курсу, коли всі бігають за дівчатами, мало хто згадає, як дійти до власної кафедри — не те що про маркетинг.

Тим не менш, розібратися є в чому. Свого часу я створив невеличкий YouTube-канал (йому вже більше двох років), і тільки зараз осягнув, що це чудовий майданчик для нових розділів моїх книг. Але без серйозних фінансових вкладень просувати себе сьогодні майже неможливо.

Аналізуючи власний досвід та спостерігаючи за тими, хто виходить із «паперового аркуша», я помітив цікаву річ. Більшість людей заходять на такі платформи, щоб щось почитати чи викласти власне, особисте. А от Telegram-канали просуваються важко: у когось максимум 250–260 підписників, а зазвичай це скромні 15–30 чоловік.

Тому тут, у першому дописі, я хочу чесно розповісти про свої невдачі на YouTube.

Перший млин начеком: я навчився робити Shorts. Але оскільки художник з мене такий собі (закорлючку з паличок намалює й другокласник), мої анімації навряд чи когось заітригували. Зате я зрозумів інше: іноді якісна аудіокнига працює краще, ніж один YouTube-канал.

Приклад з моєї практики — історія «Картопляна мрія». Спочатку це була просто чорнетка з інтернету, згенерована ШІ в стилі хорору, яку сприйняли дуже неоднозначно. Але сам сюжет був непоганий (навіть у соцмережах відзначали, що це міг би бути крутий хорор). Мені стало цікаво: а як би виглядав справжній, якісний хорор у моєму виконанні?

За 3–4 дні я написав свою версію «Картопляної мрії». Завдяки підтримці Павла Зінченка створив озвучку й поширив її поза межі одного каналу. Навіть із невеликою аудиторією (близько 600 підписників) безкоштовні аудіокниги знаходять слухачів. Нарешті перші три мої дописи з’явилися на платформах на кшталт Forid, де кожен охочий може завантажити аудіо на телефон чи плеєр.

Головний урок, який я засвоїв: не можна просто озвучити текст. Без перших 15–20 секунд («гачка», який зачепить слухача) тебе далі ніхто не слухатиме. Зараз я буквально б’юся макітрою об бетонні стіни, аби втримати увагу слухача довше, ніж на дві хвилини.

Перші дві мої історії — це суміш хорору, фантастики, трилера та міського фентезі (без зайвої крові чи жахіть) тривалістю до 10 хвилин. На довгі форми на 40–60 хвилин я поки не наважувався.

Наразі в моєму доробку вже 3–4 роботи з повноцінними аудіоверсіями, і я планую рухатися далі.

Якщо маєте бажання — завітайте до мого блогу та послухайте «Картопляну мрію». Це всього 48 хвилин аудіо — якраз упевнений хронометраж для дороги!