Дракони поряд

— Доброго дня, мене звуть Андрій Микитенко — можна просто “Андрій”, — і я буду вести цю групу.

— Привіт, Андрію, — майже в унісон привітали його шість жінок різного віку.

— Хочу вам нагадати, що ця зала — то наша захищена зона. Щоб ви не розповіли, воно залишиться в цих стінах. У вашого дозволу, я іноді буду робити нотатки, але запевняю, що це буде виключно для мене та націлене на покращення роботи групи. Гаразд? — Андрій прослідкував, щоб кожна з присутніх погодилася словесно чи кивнула. — Добре, тоді пропоную почати. Може хтось хоче поділитися першою? — ніхто не визвався бути доброволицею. — Гаразд, може тоді ви, Мар’яно, — прочитав він на бейджику, — зголоситися почати? Нагадую, що якщо відчуєте, що не хочете про щось говорити — ви не мусите та в праві зупинитися.

— Добре, я почну, — дівчина років тридцяти, ковзнула долонями по своїй гофрованій спідниці та таки підняла очі, посміхнулась трохи зніяковівши. — Доброго дня, мене звати Мар’яна і свого дракона я зустріла близько двох років тому.

Зробивши невелику паузу, дівчина окинула всіх сумним поглядом та продовжила, трохи закашлявшись.

— Це була тепла літня ніч. Місячна, коли все навколо видно, наче при поганому освітленні. Я поверталася парком після невдалого побачення. Хлопець зводив мене до ресторану, а потім ми пішли в кіно. Все йшло чудово, мені він сподобався і здавалося, що ми непогано ладнали. Але десь після двадцяти хвилин фільму я відчула його руку на своїй руці. Він мене трохи налякав, бо я подібного не чекала. Скрикнула, але люди позаду відразу почали шикати на мене. Я перепросила та попросила хлопця так більше не робити. Проте він вчинив це знову.

Напружившись, дівчина стиснула тканину спідниці.

— Окрім того, що це було трохи зарано, мені не дуже подобаються дотики мало знайомих людей. Тому я просто прибрала руку, поклавши їх на стегна. Проте і цей натяк він не зрозумів.

Андрій помітив, як на руках Мар’яни побіліли кісточки, але не зупиняв дівчину, поки вона ладна була говорити. І, після ще однієї миті, вона все ж продовжила.

— Я відчула, як його пальці лягли на моє коліно. Стиснули його, наче перевіряючи закричу я чи ні. А потім він почав потроху призбирати мою спідницю.

— Покидьок, — прошепотіла руда дівчина поряд, якій на вид було трохи за двадцять.

— Цього я терпіти вже не стала. Вдарила по його руці та підвелася. Забрала тільки свою сумку та попрямувала до виходу. Люди поряд щось казали, але мені було начхати. Я одразу, ще в кафе, дала зрозуміти, що ніякого сексу до шлюбу не буде. І мені здалося, що він зрозумів. Як виявилося — ні.

— Каструвати таких треба, — виплюнула найстарша з присутніх жіночка.

— Будь ласка, не роздмухуймо, — встиг сказати Андрій, поки Анна, як значилося, на бейджику, не сказала ще щось. — Мар’яно, прошу продовжуй. Той хлопець і виявився драконом?

— Ні, то був інший. Я вийшла з кінотеатру, переконавшись, що хлопець за мною не йде, та пішла собі до метро. Було ще не так пізно і я вирішила не викликати таксі. Йти було хвилин п’ятнадцять. Людей було не багато. Парочки гуляли, компані. Цей й затупило мою лють від його вчинку. Почала картати себе, що знову не той, що знову мені не пощастило, що лишусь сама до віку.

Кажу це, дівчина все нижче опускала голову та стискала спідницю. Руденька поряд навіть простягнула руку, погладивши Мар’яну по спині та тепло посміхнулася, коли вони вдвох зустрілися поглядами.

— Дякую, — подякувала Мар’яна та, отримавши кивок у відповідь, продовжила: — Я глибоко занурилася у свої думки, тому не помітила, як пішла через парк. В день я там часто ходжу, тому, мабуть, ноги просто вибрали звичний маршрут. Повертатися, коли пройшла майже половину шляху, було вже безглуздо, тому я просто прискорилася, щоб скоріш дістатися метро. Саме тоді я побачила, велетенську тінь. Вона промайнула по бруківці, повністю накривши мене, та зникла. Я підняла очі, але нічого не побачила. Ті ж зорі, місяць. Ні хмаринки. Подумала, що то мені привиділося, аж раптом мене позвав чоловічий голос. Я жахнулася, але він був такий приємний, тягучій. Одразу ж і не подумаєш, що власник такого може бути поганою людиною. Не здивуюся, якщо він працює в кол-центрі чи навіть у службі сексу телефоном. Такий кого завгодно вмовить.

Тут Мар’яна зажалася та підтягнула сукню, відкриваючи коліна. Ніхто нічого не питав. Не намагався підштовхнути, але дівчина і не продовжувала історію.

— Що сталося далі Мар’яно? Він заговорив вас та напав?

— Ні! — скрикнула вона та додала ж з сумом: — Зовсім ні. Він стояв далі на стежці. В дорогому костюмі, без краватки з розщібненим комірцем. Його усмішка була такою… звабливою. Тепло. Як і голос. Він назвався Аланом. Спитав чи все в мене гаразд і, чи не потрібна мені допомога. Хоч в мене все було гаразд і я жадала тільки дійти до метро, в мені щось перемкнулося. Подумала, що от той, кого я так довго шукала. Навіть і думки не промайнуло, що він може зробити мені щось погане. Говорив так ладно, запропонував підвезти, а я, дурепа, погодилася.

— Він звабив вас? Викрав?

— Ні, — знову тихіше відповіла дівчина. Наче й сама розуміла, що щось в її історії не клеїлося. — Його машина дійсно чекала одразу на виході з парку. Спортивна, з дверцятами, що вгору відкидаються. Він підвіз мене під будинок. Не залицявся, жодного сумнівного коментаря не відпустив, — у Мар’яни перехопило подих та вона почала говорити все швидше. — Ну я, дурепа, й подумала, що то доля. Що дочекалася свого принца. Та й запросила його до себе. Ми кохалися всю ніч. То було дивовижно. Гадала, що ось воно яке щастя, але потім наступив ранок і він пішов. Поцілував на прощання та записав мій номер. Обіцяв подзвонити, але так і не подзвонив!

Зірвавшись майже на крик, дівчина закрила долонями обличчя та схлипнула. Руденька підсунула свій стілець та обняла Мар’яну за плечі, заспокійливо притиснувшись головою до пишних кучерів.

Андрій, дочекавшись, як стихнуть ридання, хотів висловити співчуття та поставити питання, але Мар’яна його здивувала. Вона сама випрямилася та, витираючи рукавом розмазану косметику, закінчила розповідь.

— Я думала, що просто піддалася чарам. Скоїла помилку, але про наслідки я дізналася тільки через місяць, коли була виявила затримку та зробила тест. Зараз Назару вже рік та чотири місяці. Він гарний та грайливий хлопчик, але від його батька, покидька, я так більше ніколи й не чула.

— Мерзота.

— Кинув власну дитину!

— А в мене двійня. Горіти такому чоловіку в пеклі!

Учасниці зібрання загомоніли, наперебій кидаючи образами та підтримувавши, розказуючи свої історії.

— Дівчата, дівчата, — Андрій підняв руки, поки їх зібрання дійсно не переросло в клуб анонімних чоловіконенависниць. — Прошу вас заспокоїтись. Кожна з вас ще матиме слово, — а потім звернувся до Мар’яни, яка вже не плакала, але виглядала не дуже через червоні очі на зруйнований макіяж. — Ви назвали його драконом. Чому саме? Якщо він вас заговорив, то не доречніше буде назвати його майстром слова? Чи гарним актором, який може заручитися підтримкою будь-кого?

— Ні, то був дракон. Коли ми кохалися, — вона трохи засоромилася, але, стиснувши кулачки, знову рішуче підняла очі, — в момент піка в нього спалахнули очі. Я бачила тінь крил та хвоста. Роги. Саме в ту мить. Я точно бачила це двічі.

— І в мене таке було! — підхопила пухкенька дівчина з короткою стрижкою.

— І в мене!

— А від мене він взагалі полетів. Вистрибнув з вікна і розправив крила.

Галас знову піднявся і це вартувало Андрію значних зусиль, щоб всіх заспокоїти та продовжити їх зустріч, як того вимагали рекомендації.

***

— І вони всі вважають, що в тому дракони винні. Це якась маячня. Жодну з них не ґвалтували, жодну з них не примушували. Вони самі проявляли ініціативу чи їм відкрито давали зробити вибір. А вони що? Погоджувалися. Тягли чоловіків до ліжка, втрачали цноту, вагітніли, а винні в усьому “дракони”, — різко піднявши руки, Андрій закотив очі. Підхопив тацю та попрямував до столів роздачі. — Я не розумію цього. Ніби і як маячня, але всі вони розказують схожу історію. Знав же, що підписуючись на благочинний захід, зможу отримати випадки за рамками своєї звичайної практики, але це… Схоже на якийсь колективний феномен самонавіювання. Жінки погодилися переспати з незнайомцем, а коли дізналися, що вагітні, то вигадали таку собі казочку про драконяче зваблення.

— То може цей, дійсно дракони в усьому винні?

Андрій глянув на друга з докором, а той лише широко посміхнувся та запропонував пройти далі до вітрин з м’ясними стравами.

— Мире, я ж професіонал. Бучу, що кожна має власні докори та потребує індивідуальної роботи. Можливо в момент відчаю натрапила на розповідь про тих драконів і збагнула, що воно схоже. Це як з теорією про пласку землю. Всі ж колись про неї чули вперше, але ж не всі в те повірили. Так само як і не всі матері одиначки — то зваблені драконами принцеси.

— Ну всі точно ні…

— І це ж не якісь шість виключних жінок. Мені повідомили, що наступного разу прийдуть ще дві. Треба буде пошукати подібні розповіді в мережі. Вони наче й одне й те саме кажуть, але деталі різняться.

— Наприклад? Що спільного, а що різниться?

Мир попрямував до каси, тому бесіду довелося продовжувати вже за столиком.

— Те що я, власне, відмітив. Дівчата всі були незаймані. Різного віку, вигляду, навіть упереджень. Деякі чекали весілля, щоб бути тільки з чоловіком. Одній просто не щастило, а одна була ще молода і її стосунки не дуже-то й цікавили. Всі вони кажуть, що бачили якісь обриси дракона в обранці: гра тіней, фантомні дотики, луска на простирадлі. Одна була впевнена, що хлопець відростив крила та вилетів прямо з вікна, — Мир хмикнув, але Андрій залишався серйозним. — Та всі описували тих чоловіків, як дуже вродливих, заможних та чемних. Звабливих, що не менш важливо. Таких, наче з пальт дівочих мрій — зустріла та готова на все.

— І вони всі завагітніли?

— Так. Якби не це, думаю, така зустріч просто б залишилася в їх пам’яті як добрий секс із незнайомцем.

— То діло все в дітях?

— Майже. В них та в тому, що жінки змушені займатися вихованням самостійно, не маючи навіть зачіпки, як з батьком зв’язатися.

— І вони не намагалися дізнатися хто ті чоловіки?

— Про таке я не питав. Може згодом. Сподіваюся, що зможу допомогти розпочати пошуки, якщо вони цього ще не робили та те їм дійсно потрібно.

— Можливо і не потрібно, — покивав приятель.

— Можливо, — погодився з ним Андрій, знову занурившись в перебір деталей стількох почутих історій.

Вже біля кав’ярні, де вони замовили собі каву, Андрій знову випірнув з думок, бо один момент йому ніяк не хотів давати спокій.

— Ти мені от що скажи. У твоїй практиці було таке, щоб незаймані жінки піддавалися спокусі, а потім звинувачували в усьому цьому чоловіка.

Мир засміявся та обняв друга за плечі, продовжуючи реготати.

— Ой, Андрію, це ж стара, як істина, річ. Жінка щось зробила, а винний у цьому чоловік. Ой, ні в практиці такого в мене не було, — він поплескати по плечу та трохи згодом підсунувся та сказав вже тихше: — А в житті й не раз.

Андрій був здивований таким відкриттям та спочатку подумав, що друг пожартував, але, глянувши йому в обличчя, зрозумів, що той казав правду.

— Ти зваблював цнотливих дівчат та тікав одразу після сексу?

— Від тебе це прозвучала грубо, але… так. Бувало. Ти ж знаєш, що я не дуже й то люблю обов’язки.

— Ну це я знаю. І як ти це робив? Якісь курси пікапу?

— Я тобі так скажу, — Мир взяв свою каву та, не підпускаючи друга, повів його геть від віконця. — Якщо бачиш цнотливу дівчину, то треба брати, не роздумуючи.

— Це якось споживацько чи що?

— Так. Саме так, — Мир покивав навіть не образившись.

— Я був вищої думки про тебе. Скажи ще, що в тебе з десяток дітлахів десь бігає, а ти навіть на день народження їм не дзвониш.

— Десятка? Ну то вже забагато. Ти знаєш наскільки важко зустріти цнотливу дівчину в сучасному мегаполісі?

Голос у нього був такий спокійний, що Андрій навіть розгубився на мить.

— І що? На цнотливих дівчат діють врода, статус та чемність?

Мир раптово притиснувся щільніше та зашепотів на вухо таким звабливим тоном, що в Андрія аж коліна затріпотіли.

— Та низький спокусливий голос, що ладен будь-кого переконати зроби те, що ти від них хочеш.

Почувши тяжкий вдих, Мир хмикнув та нарешті трохи відсунувся. Все ще не випускаючи друга, смачно хлопнув Андрія по сідниці та засміявся, побачивши як той приходить до тями та дивиться на нього наче на чотирнадську істоту.

— Не забивай собі голову. Мабуть, ті жінки дійсно понавигадували собі бозна-що. О, можливо десь у приморських регіонах є групи, де розповідають про дітей від русалів. А в гірських від єті чи хто там ще мешкає? Всьому є пояснення і тобі просто треба трохи часу, щоб знайти відповідь.

— Може ти й правий. На все те просто має бути, — Андрій глянув на друга, який як раз підніс чашку кави до губ, — логічне пояснення…

Мир пограв бровами та більше нічого не сказав.

____

Так Андрій і дізнався про існування драконів на відстані витягнутої руки. Не знав він тільки того, що не почни він весту ту дивакувату групу підтримки, життя його могло б скластися зовсім інакше. Але це вже зовсім інша історія…