Наставник

Хвиля бридкого одноманітного репу з купою добірних матюків врізалася у віконні шиби, стрясаючи будинок. Вадим змучено підійшов до підвіконня, з силою зрушив заіржавілу ручку і впустив до кімнатчини потік свіжого повітря. Чоловік запалив цигарку, вдихаючи сморід дешевого курива. На душі стало трохи легше, ще б ковток холодного пива та нову касету переглянути і пішло воно все. І робота в цілодобовому магазині за копійки і сусід останній дегенерат, совість би мав лишати під дверима його квартири мішок сміття, і життя паскудне і нудне, як ніколи.

Направду задовбала ця музика. Вадим підібрав порожню пляшку і з силою пожбурив у гурт захмелілих підлітків. Та просвистіла біля голови одного з завсідників і розбилася на друзки об асфальт. Шкода, що не вцілив. Розбита ця голова більше користі принесе. Серйозно, деяких краще пускати на органи доки не встигли пропити їх начисто. Компанія натяк зрозуміла і розсмокталася, як чиряк на заду. Вадим всівся на засмальцьоване крісло і підняв з підлоги пульт у затертому пакеті, перемотаний скотчем.

Усе нерухоме і малорухоме майно у квартирі було густо вкрите товстим шаром пилюки і бруду. Чоловік не мав ніякого бажання звертати на це увагу, окрім хіба що екрану зомбоящика. Час від часу пройтися рукавом щоб павутина картинку не закривала. Диск з фільмом уже був на місці. «Техаська різанина бензопилою». Кров і кишки, те що треба після робочого дня. Звук увімкнув на повну, крики і гуркіт пробивали собі шлях у мозок напряму, оминаючи вуха.

- Мені б так,- подумав Вадим, попиваючи пиво,- Раз і на шматки, щоб знали гади.

На кухні щось гупнуло. Мабуть сусіди у стелю чи підлогу. Нехай слухають, сам колись терпів і їм велів. Чоловік повернувся до екрану, який більше нагадував фінал «Happy tree friends”. Звичка пропускати нудні моменти одразу до кривавих сцен допомагала не заснути у кріслі. Гуркіт посилився, хтось бряжчав купою посуду в умивальнику. Напевно щурі від паскудного Плюшкіна з сорок четвертої полізли. Вадим підняв кочергу. Печі він звісно не мав, а кочергу купив по знижці. Добротна така, важка залізяка, ніби кована. Замахнувшись він посунув до кухні.

- Хто там?- знервовано гукнув Вадим.

- Маніяк з тринадцятої. Бутерброди готую,- відказали незворушно.

- Що за хрінь?- гаркнув чоловік.

- Мужик, ну ти як дитина. Сам живеш і таке питати. Як казав один ковбой, краще стрельнути і перезарядити ніж стояти і триндіти.

З темряви вийшов невисокий товстий чоловік у шкірянці.

- Ти як зайшов, хата ж замкнена?

- Ага, шваброю підперта. Входіть хто хоче, як писав один мудрий чоловік. Таке дивишся і обережності нуль.

Гість кивнув на телевізор. Сцена там уже змушувала особливо нервових відвернутися.

- І чого тобі тре?,- поцікавився Вадим.

- Кіно подивитися хочу, а ящик одне мило крутить.

- Ну добре сідай, дивися. Тебе як звати хоч?

- Джек-потрошитель. А для чужих Борис. Не думай, пиво з собою.

Вадим повернувся до фільму. На гостя він не звернув жодної уваги, прийшов то прийшов. Пика нечебто чесна, гидка, але чесна. На самого схожий. А що непроханий приперся, то дурня. Нерідко на запах випивки як акули сунули місцеві бомжі та спиті інтелігенти. Однак криваве кіно відбивало у них апетит. Хоча був один живучий гад. Той ради дармового пива навіть за сюжетом стежив. На що алкоголік не піде,щоб очі залити. Та до кінця Пилу він не осилив. А цей Джек нічого, дивиться, як баба Холостяка.

- Подобається таке?,- спитав господар радше щоб не мовчати.

- Нормально, але якось слабо. Нереально чи що.

- Кажуть на реальних подіях.

- Та я не про це. Кіно таке, награно все, картинка з кетчупу і фаршу.

- Скільки б коштувало кіно, де людей реально ріжуть.

Вадим зареготав. Та гість мовчки дивився йому в очі. Було в його погляді щось таке. Звіряче абощо. Чи гірше, мало який звір заради інтересу пошматує собі подібного.

- А ти спробувати хочеш?- Борис показав на екран.

- Убити когось. Певно що ні. Я хіба псих?

- Дивишся, значить цікаво. Але так не довго. Як кажуть наркомани, не вставляє. Тоді тре дозу підняти.

Чоловік зробив глибокий ковток. Ніч, жахи і дешеве пиво ударили йому в голову.Навіть кочерга здалася грізним мачете. Верзе таке, купи не тримається, мабуть набрався ще з полудня. Але язик уже тратив контакт з мізками.

- Декого замочити справді можна.

- Ну і кого,- Борис дивився з непідробним інтересом.

- Є один мужик. Усю квартиру завалив барахлом, сморід очі виїдає, щурі шастають, як в себе дома. А по сусідству жінка з двома дітьми. Шкода їх. На цього придурка вже купу заяв ментам писали, нуль уваги.

- То святе діло. Як казав один мудрий чоловік, заради дітей можна міста бомбити. Ну пішли. Кочергу прихопи,- гість підвівся і допив свою пляшку.

- Куди пішли?- не зрозумів чоловік.

- На діло.

Вадим узагалі не розумів що відбувається. В якийсь момент усе коїлося наче у сні. Словам нового знайомого неможливо було опиратися, він говорив думками самого Вадима. А тепер коли вони йшли сходами, чоловік поводився так, ніби грав свою роль у гротескній виставі. Зброя черкала бетон під ногами. Ось перед ними з’явилися старезні подерті двері. Стіна була вся облізла. На килимку виднілися сліди вогню. Зсередини віяло таким смородом, ніби там щось здохло і пролежало з тиждень.

- Дзвони,- махнув рукою дивний гість.

Вадим обережно натиснув на кнопку. Він уявлення не мав, що буде далі. Згорблена постать з брудним волоссям відчинила.

- Хто такі? Чого треба?

Замість відповіді Борис вихопив у товариша кочергу і врізав бідолаху у скроню. Той мішком повалився на підлогу, гупнувшись об одвірок. Нападник замахнувся наче сокирою і став шалено гамселити жертву, куди бачив. Затріщали кістки, з розквашеного носа бризнула кров. Удари розсікали шкіру, останній припав у око, пробивши очницю. Напівпрозора рідина впереміш з кров’ю залила лице, стікала на брудну підлогу.

Вадим мовчки спостерігав, ніби заворожений. Він не відчував нічого; ані страху, ні співчуття до жертви, лише подекуди виринала насолода від побаченого. Він ненавидів цього мужика, багато кого ненавидів і уявляв їх пики, переглядаючи улюблені криваві жахи. І тепер це здавалося фільмом, у якому він був глядачем. Та хотілося більшого, може навіть стати головним героєм.

- Ну як?- спитав Борис

- Ти нормальний взагалі?! Нас посадять!

- Не зловлять. Іди до хати, спати лягай. Менти прийдуть, скажеш кіно дивився. Сусіди підтвердять, твій ящик надвір чути. І я піду. Кочергу заникай, доказ з твоїми відбитками як не як. Ну давай, до зустрічі.

Чоловіки беззвучно пішли униз сходами. Вадим замкнув двері на два оберти і завалився у ліжко просто в одязі. Для його голови це було завеликим тягарем. Скоро хропіння чоловіка вібрацією розійшлося стінами.

Ранок зустрів чоловіка різким дзвоном будильника. Осіннє сонце не бажало вибиратися з-за хмарної ковдри. Та роботу ніхто не відміняв. Надворі усе затягло туманом. Під ногами чвакала багнюка і тріщало листя. Магазин як і завжди усміхався наклеєними по усіх стінах оголошеннями і криво замальованими графіті. Смітник, наче ріг достатку, вивергав купу пляшок. Всередині торгового залу було тихо. Вадим розібрався з товаром, привітався з вічно мовчазним охоронцем і всівся за прилавком. Він обхопив руками голову і спробував згадати вчорашнє. Картинка розпливалася, події життя змішалися з фільмом у суцільну кашу. Мабуть наснилося, подумав продавець, треба таки зав’язувати з цими жахами на ніч. Скоро і не таке примариться.

Покупців було небагато. Час летів швидко, радіо виспівувало на різні голоси, перериваючись кашлем і хрипом із старого динаміка. Зрештою зміна закінчилася, і чоловік зі спокійним сумлінням посунув додому. Завтра його чекали заслужені вихідні. Вулиці потонули у морі ночі, блідими маяками спалахували ліхтарі. Вадим крокував темним провулком, сховавши руки до кишень. Позаду почулися кроки. Котяче нявчання сиреною розлетілося округою. Чоловік не звертав уваги, все крокував і зиркав на шматок неба, оточений дахами багатоповерхівок. Раптом позаду пролунав голос.

- Агов, ти! Закурити є?

Вадим озирнувся. Позаду стояв здоровенний, наче помпою роздутий чоловік. Кругла масна свиняча пика з дрібними очицями і масивним носом була вкрита густою щетиною. Спортивний костюм цього кабана тхнув потом і перегаром.

- Відвали, свиня! - гаркнув чоловік, стискаючи кулаки. Він знав місцевого грозу жіночих сумочок і завжди був переконаний, якщо ця худоба торкнеться його дружини, чоловік проломив би йому череп. Та дружини у Вадима не було, тож праведна помста завше відкладалася на невизначений термін.

Здоровило посунув уперед. Його товстелезна, як колода, рука здійнялася в повітря. Раптом гопник закричав і всією масою повалився на коліна. Вадим кинувся до нього і зацідив у щелепу, розсікши губу. Далі став гатити носаками черевиків. Він бив, вкладаючи у кожен удар всю силу. Пелена затулила очі. Врешті, коли побитий затих, чоловік роззирнувся. Неподалік стояв старий знайомий. Той палив цигарку і поводився так, ніби цієї сцени не було.

- Борисе, ти чого тут,- гукнув чоловік.

Чоловік повернувся і стало зрозуміло, обличчя геть не схоже. Охайна борідка і окуляри в роговій оправі ніяк не нагадували масивне лице убивці. Помережана венами рука стискала ціпок, вагою геть не подібний до масивної кочерги.

- Вибачте,- ввічливо заговорив незнайомець, - Ви помилилися.

Він швидко закрокував у ніч, переходячи на біг. Вадим теж поспішив зникнути. Ще клопоту з поліцією не вистачало. І як тільки йому стало сили повалити цього бика. Чи як стало духу? Раніше він ніколи не бився, хіба що у своїй уяві. Не раз бачив себе уві сні з сокирою проти безликих жертв чи втікав від подібних нападників. Але щоб в реальності так. Ще ніколи вигадане так тісно не спліталося з дійсним. Мабуть Семен таки слушно каже, дурію потроху від тих фільмів.

У ліфті чоловік перетнувся з Гаврилівною, бібліотекаркою на пенсії. Старенька добряче недобачала, тому уваги на дикуватий погляд і розбиті кісточки пальців не звернула.

- Ти чув про того ненормального? З сорок четвертої, котрий у смітті жив,- зненацька почала жінка.

- Ну?

- Убили його вночі. Поліція всіх сусідів допитала, та ніхто нічого не бачив. Три машини мотлоху вивезли з того гадючника. Може і добре, що відмучився паразит, прости Господи.

Вадим кулею вилетів з ліфта на своєму поверсі. Серце шалено билося. Він зазирнув під ліжко і з жахом дістав закривавлену кочергу. На підлозі від зброї залишилася бура пляма. Чоловік побіг до ванної і взявся відчищати засохлий шар від металу. У голові билася єдина думка: це не я. Це він убивця, я лише поруч стояв. Та все одно... Про таке було сором і думати, але... Все зроблено правильно, іншого виходу нема. Як же гидко і незвично, ніби щось недозволене, та все одно приємно.

Вечір. Важка бетонна стеля, стіни в темно зелених тонах. Холод наручників на зап’ястях. І світло настільної лампи виїдає очі.

- Громадянине Короленко, ви визнаєте себе винним у скоєнні дев’яти вбивств,- картинно суворий голос молодого поліцейського врізається у голову крізь товщу болю.

Він дивиться на Вадима з жахом. Приховує за формальними словами тваринний страх перед цим звіром. Кінчики пальців тремтять. На скронях краплинки поту. Але це звичні речі чого боятися. На столі у поліетиленових пакетах лежать ніж, кочерга, залізний штир. Усі пронумеровані і підписані. Поруч з ними посмертні фото. Деякі спотворені до невпізнання. Кожне індивідуальне, на серію не схоже.

- Восьми. Цього вбив Борис,- брудний палець вказує на світлину.

Борис. Це все він. Звідтоді приходив рідко. Частіше писав або телефонував на домашній. Це він убивця. Він збирав досьє на жертв, пояснював чому їх варто вбити. Він описував нові способи, навчив змивати кров перекисом, розчленовувати тіла, знав розклад вивозу сміття і графіки маршруток. Борис вигадував алібі. Він тут голова, я лише руки. Я жертва цього психа. Він маніпулював мною, брав під контроль як іграшку. Яка ще адреса? Які дані? Коли я його провідував? Що означає вбивця? Що він з мене зробив?!

... засуджується до довічного ув’язнення за статтею....

Голос лунав ніби крізь подушку. Вадим затулив обличчя руками. У жодному з його горорів такого фіналу не було. Фільми? Ось хто він такий!!!

Дзвіночок на дверях тихо дзеленькнув. Огрядний чоловік середнього віку відклав убік газету, розгорнуту на сторінці з кримінальними новинами.Невловимого убивцю з безліччю талантів і вишуканих методів нарешті піймали. Наслідувач чи не найгучніших злочинів попався у власному будинку, знайдений по гарячих слідах. Усі знаряддя він зберігав під ліжком, наче сподіваючись на невидимий захист. Провину не заперечував, судовий психіатр не виявив відхилень. Підозру викликали хіба що розповіді про його наставника. Та це визнали надмірним захопленням психопатами з жахів, які підсудний постійно переглядав.

Худорлявий підліток підійшов до каси з кількома дисками. Їх контент явно не відповідав віку, але продавця це мало обходило. Він лише сфотографував поглядом обличчя клієнта. Неповнолітній, та це тільки цікавіше.

- Здібний учень прийшов,- хижо посміхнувся Борис.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Лана Філлі
05.01.2022 23:09
До частини "Наставник"
Хах. Побутує думка, що фільми жахів дозволяють випустити пар, щоб нікого ото кочергою в реальності не тойво, але хто його зна 🤔
Іра Савчук
05.12.2021 22:22
До частини "Наставник"
Круте оповідання! Не до кінця все зрозуміла, але мені сподобалось. Написано гарно та було цікаво. Хотілося більше деталей, але непогано.