Дім залізничної мишки

Я сьогодні сильно змерзла. М'якеньке сіре хутро не захищає від такого холоду, і це лише осінь. Старші говорять, що далі буде зима, страшний і холодний період. Поки мама з татом вирушили на пошуки їжі я вирішила вперше прогулятися самостійно. Звичайно ж дозволу спитати забула, чисто випадково. Так от що я вам скажу, ми - не звичайні домашні миші, ні-ні! Ми династія залізничних мишей! Конкретно наша маленька сім'я проживає на посту чергових по станції. Тут завжди шумно і кипить робота, і ми помагаємо, як можемо. Рятуємо їжу, щоб не пропала, радуємо чергових своєю присутністю, танцюємо на плитці між стелею і дахом.. Ми великі молодчинки!

А ось моя улюблена чергова! Я тихесенько пробігла приміщенням до неї, це найлагідніша з них. Маленька, гарненька, з ніжним голосом. Від неї линуло таке тепло, що я не змогла стриматися і залізла на носок її м'якенького тапка. Тепло.. Дівчина поглянула на мене здивовано, усміхнулась і промовила: "Ну добре, сиди, грійся". Я посиділа поки не відігріла лапки, а потім вдячно кивнула і швиденько втекла. А вдома отримала прочуханки від мами, бо мене бачив один з братів, знати б хто, отримав би на горіхи!

Мама невпинно повторювала, що люди небезпечні і їм довіряти не можна. Вони не цінують наших зусиль і всіляко намагаються нас знищити. Одного разу сюди прийшов чоловік, він приніс щось дивне. Дядечко Френкі пішов перевірити що це і не повернувся. Ми зрозуміли що це була зброя проти нас.

За кілька днів по тому я помітила пакет з всіляким непотребом. Та в ньому було й дещо цікаве, маленька пачка вівсянки! Я була така голодна, що одразу ж кинулась прогризати упаковку. Поки дістала смаколик відчула рух... Та всеж набрала повні передні лапки і з задоволенням з'їла цілу жменю!

- Ахахаха! Ой, я не можу, ахах! - в мене аж серце до горла підскочило, дівчина з каштановим волоссям дивилась просто мені у вічі й сміялась. Я кинула вівсянку і почала бігати по пакету, шукаючи вихід. Та виходу не було! Бо прогризена мною дірка опинилась згори. Ой! Знову рух, вона несе мене кудись!

- Мамо! Рятуй! Ааааааа!

- раптом рух припинився, я почула звук зачинених дверей. Тут холодно, то де ж я? Обережно прогризаю нову дірку і вилазю. Не так і погано, я на балконі, жива, є їжа, тільки холодно... І я не знаю шлях додому.

- От ти де! Шкоденя мале! А якщо б вона тебе вбила? Треба ж бути обережною і думати перед тим як щось робиш! Чому ти взагалі туди полізла?

- Я... Я зголодніла, а звідти смачно пахло, поглянь... - мама зраділа знахідці, але зробила суворий вигляд. Ми покликали інших щоб розділити смачненьке на всіх. Все ж таки це був хороший день.

За кілька днів по тому висока і гарна дівчина ввімкнула чарівну штуку, яка дає тепло. Шкода що зовсім ненадовго... Ми помітили що їй теж холодно, я хотіла з нею подружитися, та мама заборонила. Прикро...

Невдовзі я вирішила що вже доросла і хочу жити самостійно. Батьки не розділяли моєї думки, та стримувати не могли. В них скоро з'явиться поповнення, а прогодувати стільки мишенят важко. Тому їм довелося прийняти мій вибір. Попрощавшись з рідними, я тихенько пробралась до сумки веселої жінки, яка їздить на великій металевій штуці на колесах, постійно забуваю назву...Точно, авто!

Сумку трясло і підкидало, смерділо бензином, мені було зле. Я обережно вилізла з сумки і вирвала коло задніх дверей. Легше...

Вони пішли, а я почала досліджувати обстановку. З поганого - звідси ніяк вибратись. А з хорошого ціла гора соняшникового насіння! Частину заховала в щілину між сидіннями, а решту їла цілу ніч! Це було схоже на свято! Я так гарно прикрасила все довкола шкаралупами, прям пишаюсь своїм відчуттям краси.

На ранок прийшла завжди весела жінка і її чоловік. Та вони мені чомусь зовсім не зраділи... Я вперше чула як вона кричить, ще й на мене! Сльози наверталися на очі, а я ховалась від них. Бо, виявляється, їм не сподобалось те, як я віддячила за їх доброту. Вирішила що з ними жити не буду, бо вони мене не люблять.

Цілий день я чекала, а наступного ранку мене знову трясло й підкидало. Після зупинки я радісно вирвала і перелізла в ту саму сумку, в якій приїхала. Сподіваюсь мене повернуть додому, або привезуть в краще місце.

Вилізла в людному залі й тихцем проскочила в найближчі двері. Потім в ще одні, а там!.. Обігрівач! Я ховалась поруч, намагаючись ввібрати в себе якнайбільше тепла. Та ось прийшов якийсь серйозний чоловік, грізно поцокотів ключами і вимкнув джерело щастя! Ще й сварився, казав про економію чи щось таке... Трошки зголодніла поки все роздивлялася. Тут світло і затишно, чудовий новий дім!

- Техвідділ. Так, зараз відправлю. На все добре. - дівчина з довгим волоссям опустила слухавку, а мені стало зрозуміло куди я потрапила. Тобто це інженери станції, цікаво, а що вони їдять? Ой, знову про їжу думаю!

Їх троє, білявка, довгокоса і кучерява. Хочу бачити все ще краще, треба піднятися вище. Стрибаю на стілець, з нього на підвіконня і лізу вгору по стіні. Ммм.. Який запах! Білявка розігріла їжу в судочку і поставила на столі. А я вже гойдаюсь на люстрі, надто сильно гойдаюсь! Йой!

Три секунди польоту, м'яке приземлення в тепле пюре, яке летить в усі сторони і на документи...

- Миша! Мишаааа! - білявка голосно кричить і навпочуд швидко тікає. Не зрозуміла, вона рада, чи налякана? Інші на хвилю заклякли, ніби розгубились. Потім довгокоса спокійно взяла судочок зі мною і вийшла надвір. Вона обережно висипала нас з їжею на землю і ткнула пустий судочок білявці. В тої й досі були величезні очі! Ням, смакотааа! Мені тут подобається, прекрасний новий дім!