Стимул

Ну ось і все. Небо не розверзлося і сонце не впало, коли холодна земля загорнула її дитину. І рука не згоріла , жбурляючи ґрунт на труну… Настав новий день. А за ним іще один. Так вже й сорок день відбули.

Мати сіла за стіл, обіпершись ліктями. Тут її донечка колись робила уроки і писала щоденник. Жінка трепетно торкнула рукою обшарпану палітурку . " Доню, моя донечко, що ж ти накоїла " - вирвалось з грудей.

Дівчина всміхалася, мов жива. Це було фото випускного. На її грудях красувалася синя стрічка, інша - чорна, навхрест перетинала золочену рамку.

Мати зітхнула і відкрила зошит. Круглим, дитячим почерком було написано:

" Я ненавиджу себе, я потвора, я товстий, огидний монстр " .

Нижче чорним маркером намальовано якісь карлюки .

Далі запис : " Я повинна важити 60 " і розпорядок : дієти, спорт, танці, щоденні пробіжки. Жінка глянула на дату. Наталочці тоді було дванадцять. Перед очима промайнуло кругленьке, рум' яне личко. Вона завжди була пухкенька. " Не звертай уваги , доню, тобі худою ніколи не бути ." - пригадала власні слова. " Ти ж на бабусю схожа , у тебе кістка груба "." Слонова " - пожартував татко.

Рідні були дуже здивовані, коли дівчина схудла. Ти ба…, ну що ж - сила волі. Та й росте, витягнулася. Вони навіть пишалися, що стимул такий придумали , підштовхнули , так би мовити.

Хто б міг подумати?! Де те горе на нас узялося ? Ну моделі, балерини , там якісь, хворіють на ту анорексію, але як таке могло трапитися з ними ? Як вона вчасно не помітила ? Ніяк не вкладалося в голові. Мати змахнула сльозу і перегорнула сторінку.

"Я неземна істота, відчуття легкості, польоту, щастя ... "

"Усі навколо тільки і думають, що з'їсти , а я міркую про що цей світ…"

Очі матері вихоплювали виділені фрази.

"Моє тіло живе окремо від голови , коли досягла 60 - щасливішою не стала" - було підкреслено нижче жирною рискою. Далі донька описувала свої відчуття у стані глибокої депресії і результати зважування : 54, 53, 50, 47

"Іноді дуже хочеться їсти, але тіло звикло до голоду... "

"Я все одно товста, усі бачать мій жир, я займаю собою весь простір ... "

"Постійна втома, мабуть, не вистачає вітаміну D ... "

"Я повільно вмираю, сил немає встати з ліжка ... "

"Усе! Буду харчуватися нормально ... "

"Ваги, як лезо, ріжуть рану ... "

"43- зникли місячні... "

Бідолашна мати глянула на дату - це був період , коли вони примусово поклали доньку у клініку.

"Мене вчать їсти, як дитину ... "

"Вигляд їжі викликає страх ... "

"Я боюся померти не так сильно, як набрати вагу ... "

Останній запис було зроблено після виписки з клініки. Наступного дня Наташа наклала на себе руки.

Мати заливася гіркими слізьми, цілуючи сторінки . "Вимолю усі твої гріхи, дитинкомоя. День і ніч Бога проситиму, щоб тобі у ... " - захлинулася, невсилі вимовити пекельне слово : " Щоб тобі, моя рідна, Бог простив " . Вона стогнала і квилила : " На кого ж ти мене покинула, як же я без тебе, доню ? " Врешті опустила голову на стіл і затихла.

- Ну, і що? Зрозуміє, зрозуміє - вигукнув чорний, як смола, янгол з лілого боку.

- Пізно, ти правий. Надто пізно - зітхнув білий - на правовому плечі. Старість, тіло розбите, мозок притлумлений.

- Про що ти взагалі думав ? Щоденника підсуну і вона одразу все збагне ! - блазнював чорний . Це ще треба розібратися, хто з нас темний !!! А що було б, якби вона второпала, що пекло для її дитини тут - на землі було?! Такий суспільний прес чортам і не снився.

Білий янгол глибоко зітхнув .

- Або чого доброго збагнула, хто дитину першим під той прес штовхнув - не вгавав голос зліва.

- Ну, ти ж пам'ятаєш, як цю бідолашну матір колись виховували ?

Чорнявий стверджувально кивнув і додав:

- Ні, я рішуче відмовляюся розуміти цих людей! Сказано вам: " Не шукай собі кумира ". А вони що?

- Е- хе- хе - почулося зправа. Годі вже… Іди, прощайся.

І наснилася матері доня. Підійшла, обійняла і мовила : " Не плачте, мамо, не треба. Мені тут добре". Поцілувала чоло. " Не плачте - очі будуть боліти . Не плачте все одно..."

- Ви плачете по собі! - випалив чорний янгол. Але мати його не почула.