Зміст

Друг Мій

– Дев'ятий спецвідділ, Микита Ракітський, – відрекомендувавшись затриманому, я розпочав стандартний допит. – Розумієш де ти і чому тут?

– Так, – відповів той.

– Отже, що сталось на борту НJ-3?

– Наша Ласітвка...

– Ластівка?

– Капітан з другим пілотом так називали корабель НJ-3. Ластівка виходила з гіперпростору в аварійному режимі: дев’ять систем, з яких дві відносяться до критично-важливого обладнання, частково, або повністю вийшли з ладу...

***

Григорій поволі розплющив важкі повіки, над ним нависав розмитий силует. Чоловік відчув важкість в легенях, він спробував вимовити слово, але його голосові зв’язки не видали жодного звуку. Григорій напружився та спробував закричати ще раз — нічого. Химерна істота продовжувала нависати над ним, а дихати ставало все важче. Чоловік ніяк не міг зібратися з думками. Де він і що робиться навколо? Панічне відчуття страху посилювалось з кожним вдихом, а вони частішали. Гриць спробував впертись ногами в скло, але ноги заледве ворушились, руки також були, мов свинцем налиті. Він щосили намагався вдихнути, тілом пройшла судома, аж в очах потемніло, а тоді ще раз. Відчуття приреченості — найстрашніше, що може відчути чоловік. І не тієї, з якою є шанс хоч якось посперечатись, спробувати зламати хребта долі — ні, саме приреченості в повному значенні цього слова, коли ти нічого не можеш. Гриць боровся за життя на інстинктивному рівні, його руки вперлись в прозоре полімерне скло.

Він опритомнів, висячи верх ногами, з рота витікала рідина, Григорія трусили, наче він отой прапор на флагштоці під час бурі.

– Бамос, бамос аміго, бамос.., – лунав голос поруч.

Він був на диво знайомим, в пам’яті вигулькнуло ім’я «Ернесто».

– Ерне-е-с... – він знову закашлявся спльовуючи рідину, що ніяк не закінчувалась, – Ернесто, шо за...

– Гриць, – відбірна лайка іспанською з прокльонами та іншими атрибутами, – я вже думав тобі капут, муерте! – на його очах виступили сльози.

– Зніми мене звідси, шо тут, бляха, сталось?

– О, аміго, дихаєш?

– Ніби.

Ернесто глянув на сканер і подав команду помічнику, Голем опустив капітана.

– Бамос, давай за пульт.

Другий пілот подав команду роботу і той підхопив Григорія, мов малюка, та поніс слідом за ним до ходового містка. В одному з відсіків гравітація понизилась, Ернесто був змушений стрибати. Капітан водив очима в намаганні зосередитись та зібратись з думками: аварійний вихід з капсули завжди добряче дезорієнтував. Побачене на головному посту управляння ще більше спантеличило його: кришка центральної консолі була вирвана з м’ясом, а з тієї дірки тягнулись квантово-оптичні трубки до голови андроїда. Капітану знадобилось пів години часу, ін'єкція коктейлю із стимуляторів та інших препаратів, щоб прийти в стан адекватної реальності.

– Ернесто, – простогнав Гриць,– чому Перець примотаний скотчем до крісла?

– Щоб не впав.

– А квантово-оптичні трубки куди йдуть?

– До центрального ядра.

– Воно пошкоджене?

– Ага, ми на допоміжному, плюс ядро Перця.

– І цього достатньо?

– Звичайно, ні.

Капітан протер очі кулаками та ще раз глянув прямо у вічі напарника.

– Ми в сраці?

– По самі вуха – автопілот здох, накрилась математична модель, вирахувати відхилення не вистачає потужності.

– Важко, але ж не смертельно.

– Якби тільки це, – другий пілот вивів показники телеметрії та прогнозований курс на екран.

– Щоб йому, – лиш і вимовив Григорій, оцінивши всі показники.

– Ластівку підхопило гравітаційне поле чорної діри.

– Бачу, – відповів той, пополотнівши.

– Я навіть не зміг розрахувати куди нас запулило, Марс за мільярди світлових років.

– Схоже, наш автопілот живе власним життям, – відповів капітан.

Григорій запустив систему діагностики ще кволими руками, щоб оцінити всю важкість пошкоджень. А Ернесто продовжив мудрувати з андроїдом, під’єднуючи чергову квантово-оптичну трубку.

***

Він лукавить, занадто все гладенько: стрес, загроза життю та місії – щось не в’яжеться з тим капітаном. Це ж неможливо.

– Капітан Григорій одразу взяв на себе повноваження, чи все ж другий пілот виконував ці функції?

– Капітан одразу приступив до виконання своїх обов’язків в тій мірі, наскільки йому дозволяв його фізичний та психічний стан, – відповів затриманий.

– Чи міг він приймати адекватні рішення?

– Ситуація на HJ-3 виходила за рамки протоколів навіть для випробувальних польотів, та все ж капітан намагався діяти відповідно до правил, здорового глузду та хорошої космонавігаційної практики.

– Добре. Що сталось, коли Григорій отримав звіт діагностики?

***

– Повна хрінь, – Гриць ще раз переглянув результати, – цього не може бути, Ернесто!

– Так.

– Твоя кава холоне, а ще йди поглянь, бо я, мабуть, досі не відійшов від того клятого морозильника.

Другий пілот проглянув звіт і якось знітився від побаченого.

– Бачиш те ж саме?

– Так.

– Глибинний аналіз ядра, підсистем та фонових процесів показує нісенітницю. Драйвери на керування гіпердвигунами застарілі, те ж з датчиками по телеметрії та контуром охолодження ядра.

– Застарілі, – повторив Ернесто.

– Але ж цього не могло бути, – капітан бахнув кулаком об бильце свого крісла, – перед стартом Ластівки ми прогнали всі селф-тести, включно з симуляцією стрибка, а потім ще раз перед запуском гіпердивгуна. Ернесто!? – викрикнув Гриць.

Він аж сіпнувся від цього.

– Ти ж був поряд і все бачив, друже?

– Так, капітане, бачив.

Розмову перервав сигнал тривоги, вплив гравітаційного поля від чорної діри підбирався до критичної відмітки, у двигунів не вистачало тяги опиратись.

– Макробісся якесь, бери управління, – віддав наказ капітан.

Ернесто сів за пульт керування і спробував скоригувати курс вручну без розрахунків. Григорій же продовжив далі мудрувати з обладнанням, щоб хоч якось збільшити обчислювальну здатність та прорахувати можливі варіанти курсу. Другий пілот ціною надзусиль зміг виграти трохи часу, але не більше.

– Двигуни на межі червоної зони, – відрапортував він.

– Бачу, опусти на п’ять відсотків і скоригуй на два градуси курс.

– Зроблено.

– Дивимось, ось так, маленька, так-так, ще трішки, – корпусом пройшла чергова вібрація і скрегіт, ніби десь заверещало немовля.

– Виходить, вектор збільшився, ми прискорюємось! – радісно викрикнув другий пілот.

– Тупо повезло, втрапили в якийсь потік у полі.

– Зможемо ним скористатись?

– А біс його маму зна, чим тут взагалі можна, а чим не можна користуватись. Без математичної моделі, нема порівняльного аналізу, нема аналізу – пиши пропало, гіперпростір для нас закритий.

***

– Капітан прийняв рішення летіти в гравітаційному полі навмання?

– Підтверджую.

– Другий пілот протестував?

– Ернесто поводився дивно.

І мені дивно чути від тебе такі відповіді, але в голос я запитав:

– Що у твоєму розумінні значить – дивно?

– Він виглядав так, ніби завинив перед капітаном: жести, міміка обличчя, опущений погляд.

***

Григорій займався оновленням та налаштуванням програмного забезпечення для головного ядра, котре якимось дивним чином злетіло під час гіперстирбка. В голову лізли похмурі думи, у цього проєкту було багато прибічників, але й стільки ж, якщо не більше противників. Головна енергетична установка потроху оживала, але швидко відновити математичну модель Ластівки було нереально. Час став грізним супротивником у грі на життя.

– Ще ніколи не бачив такої темряви, – промовив Григорій до свого друга.

– Наче ворота до самого пекла, – відповів той, – і кожен отримає плату за свої діяння, праведні та грішні.

– Рано нам ще туди, берись за стабілізатори, а мені треба дещо перевірити в серверному відсіку.

Другий пілот підключив свою консоль до голови андроїда на кріслі та почав процедуру переналаштування.

Капітан відкривши замок своїм особистим ключем, ввів пароль та отримав доступ до логів Ластівки. Йому знадобилось трохи часу і терпіння, щоб знайти потрібні дані та конвертувати їх в читабельний вигляд.

– Дивимось, – звично промовив він сам до себе, – отже, ось пішли селф-тести – добре, симуляція – є. Промотуємо вперед, трішки назад – момент перед стрибком. Знову пройшли перевірки, а далі йде гіперпростір і без Перця я тут нічого не зрозумію.

Гриць ще раз перевірив та порівняв підписи драйверів, все виглядало як треба. Але на ділі зореліт HJ-3 викинуло бозна де в обійми смертельної гравітації.

– Ось кораблик виплюнуло, з цим все зрозуміло. Шо за фокус?

Григорій дивися на часову шкалу і вона чомусь показувала відлік у зворотному порядку.

– Капітане, Ластівку знову зносить, – пролунав інтерком у вусі.

Григорій забіг на місток, Ернесто шепотів чергову молитву.

– Знайшов?

– Та якась чудасія з програмним забезпечення, а що тут?

– Втрачаємо швидкість, збільшується кут.

– Одним словом нас засмоктує.

– Так, може є якісь інструкції?

– Знаєш, друже, ми з тобою могли б увійти в історію, ще ніхто не був так близько до горизонту подій1 чорної діри.

– Могли б, без шансів?

Капітан не відповів, натомість вийшов до своєї каюти, а за мить повернувся з пляшкою гарного карибського рому.

– Хотів відкоркувати по поверненню – відсвяткувати.

***

– Вони вживали алкоголь під час несення вахти?

– Так, – відповів затриманий.

– Ти говорив, що другий пілот мав ментальний розлад...

– Ви не вірно інтерпретували мою інформацію, я повідомив, що другий пілот відчував вину.

Отакої, вони таке можуть!?

– Режим правки, назвати свою модель та серійний номер від виробника.

***

– Скільки в нас часу?

– Достатньо, щоб надудлитись наостанок, – відповів капітан.

– Грицю-Грицю, – Ернесто пробубонів щось на своєму діалекті.

– Що, я не зрозумів, до чого тут покарання? Ану тихо, – зненацька гаркнув капітан, – чуєш?

– Що саме?

– Гул, запрацював контур охолодження центрального ядра – математична модель.

Викрикнули вони одночасно. Якимось чудом процес розрахунку пройшов набагато швидше, корабель знову міг відчувати себе у просторі за допомогою порівняльного аналізу, приймаючи дані від фізичних датчиків з антенами та співставляючи їх з теоретичними розрахунками.

– Прокладай курс на гравітаційний маневр Маска, – віддав наказ Григорій

– Але ж то маневр відносно місячної орбіти, там гравітація слабша в тисячі разів?

– Виконуй, маю план.

Другий пілот повозився з консоллю управління та відрапортував:

– Готово, обраховується.

– Дивимось, – промовив Гриць – десь так як я і прикидав.

– Але ж так ми попадаємо в самий центр горизонту подій!

– В цьому й суть, – відповів капітан з вогником в очах, – витиснемо з Ластівки все, що тільки можна й зробимо це вручну: гравітація надасть нам прискорення, як розгінний блок. З такою швидкість потужності нашого ядра має вистачити, щоб обрахувати та відкрити вхід в гіперпростір.

– Але ж ми не знаємо навіть назви найближчої планети, я вже не кажу про координати цієї чорної діри.

– А нам і не треба. Я помітив одну дивну річ, чорний ящик записував все у зворотному порядку, хтось зламав мізки нашій пташці, тому ми тут.

Ернесто потемнів обличчям.

– Ти чому скис, це звісно погано, та нема лиха без добра! Якшо програти все у зворотному напрямку, підкоригувавши деякі нюанси, то теоретично, маємо повторити весь шлях, але у зворотньому напрямі і дуже теоретично, якщо страшенно поталанить – повернемось додому.

– Стазис-капсули не працюють!

– Скористаємось аварійними.

– Хтось має зостатись.

– Так друже, хтось має втримати Ластівку на курсі та відкрити гіперпростір, – відповів Гриць.

– Людське тіло не витримає такого перевантаження.

– А це ми ще побачимо.

– Я не згоден.

– Це наказ.

– Чому?

– Ти мій друг, а ще я тут капітан — це мій обов’язок.

Другий пілот видав триповерховий матюк іспанською і розвернувся в півоберта, далі крутнувся, як справжній штурмовик зі спецзагону. В долю секунди він оглушив Григорія табельним шокером. Капітан прийшов до тями в аварійній капсулі, Ернесто налаштовував протокол активації стазису.

– Що за чортівня, розв’яжи мене негайно!

– Аміго, де ти взявся на мою голову?

– Навіщо, друже?

– Наказ ЗНД.

– Ти один з них?

– Так, мабуть, я вже й не знаю.

– Як накажеш тебе розуміти?

– А як хочеш так і розумій. Чому ти намагався врятувати мою шкуру, пожертвувавши собою? – гримнув він.

– Я капітан Ластівки, а ще ти мій друг та побратим, принаймні в мене було таке враження нещодавно.

– Сі, аміго, я твій дуркуватий друг та нерозумний побратим.

– Хочеш запхнути мене в морозильник і загладити провину?

– Можливо.

– А якщо серйозно, чим вони тебе спокусили, лиш не кажи, що кредитами? Це одразу буде брехнею.

– Ні, Боже збав, щоб Ернесто Хосе Марія Торрес продався за тридцять срібних – ні. ЗНД оперували простими прописними істинами: Земля – землянам, жінкам – чоловіки, дітям – батьки і так далі. Ця акція мала показати єдність та рішучість організації...

Він стих і поглянув Грицю прямо у вічі.

– Що змусило тебе змінити свою думку?

– Ти, Аміго: дружба, відвага, самопожертва, здатність прощати людям їх помилки та давати право зробити ці помилки – це все ті ж самі істини. Ти маєш всі ці чесноти тут і зараз. Виходить куди б доля тебе не закинули – вони завжди будуть в тобі, матінка Земля завжди з тобою, зі своїм вірним сином.

– Ернесто!– на його обличчі промайнуло безліч емоцій.

– Бувай, друже.

Другий пілот активував капсулу, ще раз все перевірив та пішов готувати маневр.

***

– Режим правки, заміна даних без відмітки в журналі.

З цим роботом щось не так і мене це починає непокоїти, є загроза для всієї організації.

– Капітан розрахував маневр, а потім віддав другому пілоту наказ виконати його, заздалегідь помістивши себе в стазис-капсулу. Стерти всі відомості по ключовим словам: саботаж, ЗНД, диверсія, вина.

– Неможливо виконати.

–У мене доступ з найвищим пріоритетом.

– Ваша правда, пане слідчий.

– Надати доступ до фізичного інтерфейсу!

– Я все одно не зможу забути.

– Модель КУ-17 від АнтоновРоботікс не вміє емулювати свідомість вище 3 рівня.

– Голем простий, але надійний помічник, Микито.

– Хто ти? – у мене в жилах похололо від здогаду, – Григорій!?

– Мій капітан, мій друг – не вижив. Але його жертва не буде марною.

– Ернесто!

– Здогадливий.

– Але як?

– А ти вже й забув, у своєму затишному житті, хто вам розробив програми злому ядер.

Робот промовляв до мене людською мовою і це жахало найбільше. Він повністю відповідав своєму імені – Голем.

– Ернесто, ти став квінтесенцією того, супроти чого виступає ЗНД. Наша місія – викорінювати...

– Скількох гарних людей та прирік на загибель?

Бластер, якщо поцілити в блок живлення, але він хитрий, треба його якось відволікти.

– Ти був нашим побратимом.

– Був і дуже шкодую, ви заставили мене вбити людину, справжню людину, кращу за нас усіх разом взятих.

Ти хоч в швидкому, міцному корпусі, але все ще людина – химерна людина.

– А-а-а-а-а, – бластер дзенькнув об підлогу, – боляче, ти руку мені зламав!..

–А мав би шию, – прохрипів Ернесто-Голем.

– Почвара, ти будеш знищений, химери не мають права на життя.

– Микито, ти ж чоловік, офіцер – прийми з честю свою поразку, як то личить людині, визнай свою помилку.

– Зрадник.

– Авжеж, я понесу заслужену кару, але спочатку помщусь за друга. Бо це він показав мені, що значить бути справжньою людиною.

Через сім років.

Ті слова закарбувались в моїй свідомості назавжди, Ернесто визнав свою участь в ЗНД помилкою та з гідністю поніс своє покарання. А я сиджу тут, в залі суду, мов справжня поп-зірка, в променях збоченої слави.

– Встати для оголошення вироку!

Суддя довгенько читав всі мої досягнення в ЗНД. Дивно, раніше я б пишався ними, а зараз маю сумнів. І це зерно посіяли в мені ті двоє: капітан Григорій та його другий пілот Ернесто Торрес.

– Присудити підсудному вищу міру покарання – довічне утримання в одиночній камері орбітальної тюрми «Остання надія».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Тихий
31.03.2022 00:20
До частини "Друг Мій"
Космотерористи! Технології не міняють людей... Зло перемагається лише добром. До речі, а як розшифровується ЗНД?
Івасик Анатоль
31.03.2022 15:06
До частини "Друг Мій"
Земля Наш Дім