Віч на віч з вічністю(сире)

Посеред майже абсолютної пустоти проблискував пучок світла, що освітлював дві темні постаті, які здавалося замерли в просторі без стін та потолків, та зовсім не рухались. Фігури здавалося були прошиті темрявою, і жоден із них не відкидав тіні.

- І як в тебе це виходить? – голос був виснажений, так начебто він пробіг кілометри, та різко зупинився

- Практика, - тінь с права непорушно стояла і не було зрозуміла куди вона дивилася, та чи дивилася на щось конкретне в цілому, адже ні очей, ні рота вона не мала, а сам голос звучав по всьому просторі. – якби ти залишався подовше то зміг би так само.

Фігура з лівого боку зневажливо махнула, та вмить перед нею з’явився величезний стіл, з купою паперів викладених в рівний стовпчик, невеличкою лампою з шнурком збоку, та чорнильниця з темним пером, золоті жилки якого пульсували, переливаючи рідину золотистого кольору всередині різними відтінками. За фігурою з’явилося величезне шкіряне крісло, та підідвинувши його до краю столу стіл, взяв лист та прийнявся шкребти пером по ньому, каліграфічно виписуючи кожну літеру. В цей час тінь все так само стояла та дивилася на цей процес зовсім без руху, мов статуя.

Минув ще деякий час, допоки перші дві сторінки не були відкладені в сторону. Тінь повернулася, і фігура перевела погляд на нього, відклавши перо в бік. Прямо перед тінню з'явився пустий камін, збоку біля якого лежала стопка дров, та інструменти для розпалювання. Через хвилину, багаття розгорілося, а дим від нього виходив в темноту, безслідно зникаючи. Повісивши чайник на великий гак всередині, тінь почала щось повільно товкти в стопці.

В голові було пусто. Він не розумів, як йому описати те що буде відбуватися далі, і тому бездумно вглядувався в багаття, сподіваючись що прийде осяяння, і він зможе продовжити, так само як і робив інші рази.

- Ти завжди можеш написати своїми словами, - промовила тінь, не повертаючи голови. – або в крайньому разі розкажи мені і я допоможу.

Фігура за столом ледь качнувши головою, втупився в перо, споглядаючи за тим, як в середині нього переливалось золотистим відтінками кров яструба, що він вбив в якомусь із життів. Піднісши його майже впритул до очей, фігура деякий час слідкувала за перебігом рідини, а потім промовив:

- Як думаєш, з чого почати? – пару секунд він чекав відповіді, але потім збагнув що він робить, та обережно поклавши перо, протяжно видохнув та відхилився на спинку крісла. - я навіть з предметами почав розмовляти, мені треба відпочити, це починає мене дратувати.

- Все так погано?

- Здається начебто й стільки нового пізнав в житті, та таких цікавих людей зустрів, але з чого почати…

- Почни з того, як ти в біса зміг дібратися до бібліотеки? – тінь наголошувала на кожному слові, і лютилася все більше та більше

- Просто залишив собі кишеню для входу з минулого разу.

- Цим книгам не місце у світі. Темрява – їх дім.

- Не переживай, з будинку ж треба хоч колись виходити, а то помреш і світла не побачиш.

- Якби помітили що ти зробив, то світла, ТИ, б точно ніколи б не побачив. - голос тіні був розлючений, хоча він і далі продовжував щось робити перед каміном, не пририваючись.

В повітрі віяло напруженою атмосферою, а вогонь в камінні вже майже догорав. Перший мовчанку порушила тінь:

- Все обійшлося, але відтепер книгам місце лише поруч зі мною.

- То ти тепер дракон, що лежить на скарбі та не користується ним? – фігура явно глузувала з тіні, але останній повернувся до каміна, та закипівшому чайнику. Знявши з крючка, він почав щось мішати та додавати, ігнорувавши фігуру.

В цій напруженій тиші фігура відчувала, що він все-таки хоче розповісти цю історію, та щоб йому допомогли, але його гордість не дозволяла зробити перший крок. Першим підійшла тінь. Поставивши чашку з гарячим чаєм на стіл, а другу тримаючи в руці, він сів на край столу і спокійним голосом ствердно сказав:

- Розповідай, я знаю, ти цього хочеш

І після цих слів, фігуру раптово прорвало на розповідь:

- Коли мені було шість років, я зрозумів, що треба щось робити з грошима на моє майбутнє, батьки були не багаті, а через те, що в мене була старша сестра, швидше за все, все перепишуть на неї. Тому я підлаштував все так щоб вона померла. Це сталося коли мені було двадцять два роки, далі пару рочків нічого цікавого...

- Ні, ні, ні, - тінь помахала головою і розчарованим голосом продовжила, - так не піде, раз ти вирішив розповісти історію, так не виривай цілі абзаци свого життя.

Фігура над чимось задумалася, і зібравши думки до купи продовжив:

- Народився я в не дуже багатій сім’ї, обоє батьків працювали в менеджменті, тому на раптову щедрість з їхньої сторони розраховувати не приходилося. З сестрою в нас були натягнуті відносини. На публіці ми грали дружніх брата та сестру, але між нами як і у світові була холодна війна. Вона була років на шість-сім старша від мене, точніше не пам'ятаю. Так от, до двадцяти двох років я навчався в художній школі, і одного разу, я побачив заповіт батьків, в якому було написано, що все їхнє майно отримає сестра. Ох і я тоді збісився, ти навіть не уявляєш...

- Невже ти був настільки поганим сином? - глузливо спитав тінь.

- Ну... - фігура задумалася, - я б не сказав... - і трохи подумавши швидко додала, - так, я був поганим сином. - у відповідь на це тінь лише гучно розсміялася.

Махнувши рукою, фігура продовжила розповідь:

- Так от, за декілька років до того, я взнав, що по вихідним, вона разом зі своїми друзями гуляє по всілякому закинутому будівництву...

- А нащо воно їй?

- От якби не перебивав почув, - трохи нетерпляче мовила фігура, - Моя сестра росла під опікою батьків, і вони майже ніколи не випускали її у світ гуляти, а якщо й випускали, то завжди були десь поруч. Коли вона почала жити окремо, через що, до речі, між нею та батьками розпочався скандал, то відчула так собі мовити свободу і ковток свіжого повітря. З того часу сестра почала мандрувати на останні гроші, щоб побачити світ. Японія, Італія, Колорадо і тому подібне. А по вечорах коли вона була дома, вони з друзями залізали на покинуте будівництво, та досліджували її. В сестри була якась галочка в її пришибленій голові, що все що вони бачили, вона повинна була спробувати першою. Цим я і скористався. Як я вже казав, після того, як я знайшов заповіт, то почав думати як зсунути зі своєї шахової дошки сестру, і вирішив підлаштувати все так, щоб вона на одному з будівництв по якому будуть мандрувати, впала та розбилась, чи якимось чином померла, тоді особливого плану не було, лише кінцева ціль.

- Але нічого не вийшло... - тихо промовила тінь.

- А ти звідки знаєш? - фігура не намагалася сховати свого здивування.

- Читав хронологію життя бідної дівчинки. Не сама гарна смерть. - голос тіні раптово став спокійним, та беземоційним.

- Так якщо ж ти знаєш, то нащо я тобі це все розповідав? - в голосі фігури були проблиски роздратування.

- Одна справа коли я це все прочитав як текст на папері, а інша - коли ти розповідаєш з нотками емоцій у своєму голосові, які ти навіть і не помічаєш... - фігура лише пожав плечима у відповідь на це і продовжив:

- Я вирішив запросити одного із її друзів, якого я колись знав випити. Мені пощастило, бо він сам почав розповідати, що у них на приміті є одна дуже стара будівля, в якій вони вирішили побувати. Запам'ятав адресу, ми продовжили пити, аж поки він остаточно не відключився. Щоправда, він промовчав стосовно того факту, що вони далеко не гуляли по будівництву, а кололися наркотиками. Про це я вже дізнався коли вирішив простежити, що вони роблять там, і створити план. Як тільки я це побачив, то відразу придумав що робити, який виконав, коли вони відключилися. Забравши в одного досить велику дозу і помістивши її в шприц, я вколов сестрі, та хлопцеві з яким минулий раз випивав, на що вони навіть ніяк не відреагували, а залишки поклав назад. Шприц викинув по дорозі. Не знаю що там було далі, але коли мамі подзвонили, то сестра була вже мертва. Всі спиралися на передоз, адже группа зізналися в тому, що вживали наркотики. Такого материнське серце не змогло пережити, і вона померла через пару днів, а батько вбитий горем (у квадраті), - останні слова насмішкувато додала фігура, - також не затримався надовго, і помер від серцевого нападу. Ось так я забрав все їхнє майно, і гроші, і в моїй історії почалася нова сторінка життя.

- Все-таки слухати краще ніж читати, - тінь явно була звеселена історією, яка його однозначно забавляла. - міг би хоча б щось по цікавіше вигадати для рідненької сестрички, - попри останні слова тінь все так само весело та жваво розмовляла, здавалося історія надала їй якоїсь додаткової енергії. - давай далі, не зупиняйся, хочу почути що саме за книги ви брали, і коли ти зустрів цю панні.

- За умови, якщо перестанеш влізати зі своїми дратівливими коментарями, - попри слова, голос фігури залишався абсолютно спокійний.

- Добре, добре, - раптом вся грудь у тіні засвітилася, і одночасно з цим засвітилася фігура, але навпаки, сяяло все окрім його грудної клітини.

- Тепер я почну, - тінь непорушно сиділа на дивані, не в змозі говорити через присягу, що він дав. - Було мені тоді двадцять вісім...