Потрібно лише правильно помилитися...

Мить.

Два.

Три.

Наді мною видніються великі та потворні тріщини у стелі. Хоча ліпше сказати, у моєму серці.

Я старався. Я намагався зробити краще, однак знову припустився помилки. Страшної та великої помилки.

«Ти усе зіпсував. Ти зруйнував усе, що ми створили!..»

«Ти змусив мене страждати! Ти усім псуєш життя!..»

«Помилка. Знову помилка! Таки справді говорили: ти нічого не вартий».

Я розплющив очі й вмить побачив перед собою темний силует. Чорне обличчя у вуалі. Видно були лише губи, що шепотіли ці бридкі слова. Долаючи нестерпний біль, я підвівся і відсунувся до іншої стіни.

Втім, та дивна постать все одно наблизилася до мене й чіпко схопила за руки. Стало важко дихати…

Аж ось хтось поклав долоні на груди. Це були ніжні жіночі руки, що повільно погладжували мою шкіру, через що у голові раптом стало так ясно і легко, що я усміхнувся.

«Ти зможеш! Усе ще наздожене тебе потім…»

«Ти мусиш перемогти. Пам’ятай це…»

«Я вірю, у тебе усе вийде… Лише трохи згодом. Згодом…»

Я знову розплющив очі й от переді мною стоїть третя постать. Тієї ж миті я усвідомив те, що змусило мене заціпеніти — останній гість був без вуалі і я побачив самого себе.

— Важко, чи не так? — тихо запитав інший я.

— Важко, — прошепотів у відповідь.

— Багато помилок, правда ж? — легка усмішка на губах іншого мене.

— Багато.

— Світ жорстокий, ти вже зрозумів це. Шкода, що більшість не знає однієї єдиної істини: лише через помилки, ми отримаємо відповідь. Просто слід правильно помилитися. Забудь дурне правило про те, що на помилках вчаться лише йолопи. Ні, це не так. Ці слова лише знищують у тобі усю віру та жагу. Кожен створює свій фундамент, формує основу і таки здобуває власний досвід. Саме тому, так важливо помічати свої похибки… Тоді не буде нав’язливих думок про минуле…

Постать з чорною вуаллю вмить зникла.

— …Адже ти думатимеш про майбутнє…

Жіноча постать у білих рукавичках підійшла до іншого мене і лагідно стиснула лікоть.

— … Яке ти творитимеш тут і зараз. У теперішньому.

А потім усе зникло. Хоча ні. У серці залишилася надія.