Сигрульська відьма

Темний силует великого чорного птаха чітко виділявся на тлі полум’яніючого неба. Широко розкинуті крила не ворушилися, птах планував, підхоплений повітряним потоком. В його великих бурштинових очах відбивався захід, що розлив свіжої крові поверх вже висохлої і змішаної з землею. Завалившись вниз одним крилом, птах з клекотом описав широке коло над полем, засіяним нерухомими тілами. Колись вороги, всі тепер лежали упереміш, ніби втомлені коханці. Ці воїни зовсім не виглядали як герої з пісень або легенд. Просто плоть, кров, кістки. Але на полі була і одна жива душа. Поки жива. Жінка в чорному плела мереживо стародавнього закляття, збираючись змусити мерців скоритися її волі.