Кікімора

Олена Воротнікова

Кікімора

Ось уже три години вона знаходилася на обладнаному ще позавчора робочому місці, схожому на велике пташине гніздо. Це був великий дуб із розлогими гілками, із зелено-жовто-червоним листям, яке від найменшого подиху вітру обсипалося на її плетений маскувальний костюм, названий колегами «Кікіморою».

«Вітер мені зовсім не потрібен, - думала вона, - Адже треба буде прорахувати політ кулі… Боже, яка ж важезна гвинтівка!.. Клята русня!»

Після повідомлення про загибель батька під Ізюмом вона ні на хвилину не вагалася щодо вступу до ЗСУ. Продала своє улюблене спортивне авто, що купила після отримання винагороди за перемогу в змаганні біатлоністів, і придбала снайперську гвинтівку, обладнану оптичним прицілом для ведення високоточної стрільби по одиночних цілях.

Полювання почалося, отже треба набратися терпіння, а далі буде все, як слід. Ті, хто вбив її батька, жити не повинні!

Вона на хвилинку скинула з себе кудлатий каптур, щоб подихати свіжим вологим повітрям. Прислухалася до тиші і почула далекий ледь помітний звук авто, який все гучнішав і гучнішав. Якщо ворожий генерал, як завжди, знаходиться в машині з одним охоронцем, не враховуючи водія за кермом, то вона все встигне…

Зайві думки геть! У прицілі з’являється вороже авто, за п’ятсот метрів від неї. Генерал сидить позаду водія і розмовляє телефоном, мабуть, з родиною чи, скоріше за все, роздає комусь криваві вказівки…

Тоненьким наманікюреним пальчиком вона впевнено спустила запобіжник униз… Кров генерала залила скло машини… Перший є!

З авта вискочило двоє охоронців і направило свої гвинтівки прямісінько на гніздо.

За наступним її пострілом ще один рашист упав біля машини… Другий є!

Вона втретє натискає запобіжник — і цієї миті відчуває свист ворожої кулі…

Колись у дитинстві бабуся читала їй казку про Кікімору болотяну, худу й криву, з величезним, наче в жаби, ротом. Рахуба полюбляла чепуритися: вбиралась у сукні з моху й заквітчувала скуйовджене волосся болотяним лататтям. Кікімора заманювала необачних подорожніх і грибників у трясовину й, огидно вишкірившись, спостерігала, як бідолахи борсаються в болоті…

- Як же ти допустив, що вона пішла на справу сама? - Жвавий молодик, командир підрозділу «Вовки» ішов попереду, обережно, без зайвого шуму, розсовуючи гілки зарослого лісу.

- Та хіба ж вона когось слухає! — ледь чутно відповів наставник снайперки, військовий із досвідом війни, який почав знищувати русню ще у 2014. — Приїхала до нас така вся розфуфирена: з довгими віями та червоними вустами. Я спочатку вирішив, що вона просто тіктокерша. Зробить пару світлин в окопі та й повернеться собі додому.

Командирові, навпаки, вродлива дівчина відразу сподобалася: смілива, розумна, цілеспрямована, українська Жанна Д’арк.

- Перший! - Він підняв палець догори та зупинився, почувши постріл із гвинтівки.

- Другий, — озвався наставник Кікімори. — Я навчав, що снайперський постріл має бути лише єдиний! Якщо робиться другий постріл, то для снайпера це вкрай небезпечно.

- А ти не забув попередити, що за третім пострілом снайпер стане «двохсотим»? Командир саме застряг у хащах, зачепившись своїм маскувальним костюмом. Тієї ж миті в лісі пролунав третій подвійний постріл…

Військові, забувши про особисту безпеку, наче дикі звірі трощили гілки, щоб скоріше дістатися до гнізда Кікімори. Головним зараз було спасіння єдиної дівчини-снайперки їхнього загону. Нарешті пробившись до великого крислатого дуба, чоловіки завмерли як вкопані… Метрів зо два від землі, на величезній гілці, серед різнокольорового осіннього листя, головою вниз висіло тіло у плетеному маскувальному костюмі. Обличчя затуляв кудлатий каптур, по шматочках, з яких він був сплетений, стікала кров.

- Я поліз вгору, - командир підняв очі і пригладив долонею бороду. - А ти пильнуй тут, - віддав він наказ старшому снайперу.

Дертися на верхівку дерева у маскувальному костюмі — ще та задача! Командир підтягнувся до дівчини. Знявши з її голови каптур, приклав два пальця до шиї:

- Дихає! - Він зрадів і, піднявшись ще вище, відчепив ногу Кікімори, якою вона застрягла між гілками, коли летіла поранена.

Наставник обережно прийняв непритомне тіло. Він поклав дівчину на землю і, поки командир спускався з верхівки дерева, розрізав ножем маскувальний кудлатий костюм. Побачивши витончене закривавлене плече, снайпер забурмотів, наче старий дід:

- Тримайся, дівчинко! Ти повинна вижити! Що ж ти в нас така не слухняна? Ну, брали тебе хлопці на слабо, але навіщо ти велася на це? - Він прибрав із блідого обличчя довге скуйовджене волосся:

- Ти найгарніша кікімора у світі!

- Слухай, що ти голосиш! — гримнув командир, зістрибнувши додолу. — Краще йди до автівки. Треба якнайшвидше доставити її до шпиталю!

Він відкрив кишенькову аптечку і дістав звідти бинт:

- Сам теж будь уважним — русня може зустрітися де завгодно. Доки офіцер накладав стискуючу пов’язку на рану постраждалої, солдат слухняно метнувся до дороги…

Чоловік обережно притулив до себе дівчину обличчям, щоб не пошкодити колючими гілками, що лізли звідусіль, і став виносити поранену з лісу. Коли до дороги залишилося не більше ста метрів, пролунав постріл. «Сподіваюся, це на нашу користь», - майнуло йому в голові. не вагаючись ні на мить, командир пришвидчив крок.

- Оця мерзота, — наставник Кікімори ткнув дулом гвинтівки в орка, який валявся на узбіччі, поруч із своїми «таваріщамі» - Вирішив, що просто так мене можна вбити! Мене - «Вовка»!

Солдат звільнив «орендовану» військову машину від смердючого сміття і, відчинивши задні дверцята, допоміг командирові з пораненою Кікіморою залізти в салон, а сам усівся за кермо.

- А тепер швидко до шпиталю! — наказав командир.

Однією рукою він притримував голову Кікімори на своїх колінах, а іншою набирав номер телефона військового лікаря:

- Михалич, везу тобі нашу снайперку. Вогнестрільне у плече. Будемо за десять хвилин. Чекай!

Чоловік узяв холодну руку дівчини і почав хукати на долоню, щоб зігріти:

- Тільки не помирай! Я завжди зігріватиму твої руки своїм подихом, - прошепотів командир і поцілував її долоню.

Авто на великій швидкості рухалося до шпиталю, залишаючи позаду хмари пилу та мертвих орків із їхньою мрією підкорити український народ.