2

Такого я не чекав, не очікував. Звісно, це неосвічені дикі хлопці, але так? Найдикіші, найлютіші з них туляться до Андерсона, і слухаються його. Мені це не подобається. І мені взагалі не подобається у Техасі. Всі на словах такі круті та відважні, а як до справи дійшло - ваших дезертирів ловить самотужки неосвічений конокрад з Міссурі, і самотужки приносить голову того дезертира вашому полковнику. То в полковника мало не настала нагла смерть. Невже він раніше ніколи не бачив одрубаних голів? Чи капітана Андерсона?

А щодо техаських рейнджерів я мовчу, бо нічого гарного про них сказати не можу. Звісно, я не ламаю об них меблі, бо мене краще виховували, але вони перші почали бити когось з моїх людей.

Але такі розваги мені не подобаються. А ще мені не подобається, що не дають мені спокійно пообідати! Тільки виделку узяв - у готель прийшли обидва Джеймси. Це щось новеньке, бо малий Джессі крутиться коло Андерсона, а його старший брат Френк сидить тихенько, як миша під мітлою, вікна не трощить, ні з ким не б’ється, спідню білизну на дзвіницю не чіпляє. А як вони удвох прийшли - це щось сталось.

- Полковнику, тут вас хтось питає, тільки дивно. Не полковника, а як вчителя. То що з ним робити, сер?

Френк Джеймс хоча б знає про субординацію. Але тепер дивно, кому це я потрібен таким чином.

- А він ще якийсь такий, сер, дивний. Кінь теж дивний в нього, такий, невисокий, шия вигнута, хвіст теж так стирчить. Казав, що то арабська порода.

Хто про що, а Джессі коня роздивився. Як не сплутав, то дорога коняка в того цікавого.

- А дивний він того, сер, що від нас сахався, наче людей не бачив.

А це вже цікаво. Як вони тверезі, то й Андерсона ніхто не лякається. До речі, а його де носить? Щось у місті підозріло тихо та спокійно.

- А капітан пішов на побачення до ресторану. З отою білявою мальованою леді, - Джессі підлив олії у вогонь, хоч я його і не питав, - того ми й прийшли.

Просто чудово! Андерсон все ж контужений, бо я знаю, що то за білявка - дешева повія з місцевого борделю. Невже у Шермані нема пристойних молодих дівчат, яких можна повести на побачення? Але кого я питаю? Себе чи Джеймсів, що стоять та роздивляються квіти на шпалерах у готелі?

- То я й кажу, сер, він, той, що питав, дивний. Наче як війни не бачив, такий м’якенький, вгодований, краватка шовкова, балакав як з Джорджії, - Френк Джеймс собі далі продовжує.

А це вже дивно. Бо я колись там був. Не сподобалось. Місцевість гарна, а от люди дуже пихаті та зарозумілі. І був я у славному штаті Джорджія років так десять тому, вчителював як міг.

Гарні були часи, грошей нема, цигарок купити нема за що, платять десятку, і ті малі вишкварки, яких не можна бити головою об підлогу, тому я й подався в гувернери. Теж не склалося, їздовому на мулах хоч щось платять. Але якщо той, з Джорджії, дійсно знав мене аж десять років тому, то що він хоче від мене зараз?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.