2
Такого я не чекав, не очікував. Звісно, це неосвічені дикі хлопці, але так? Найдикіші, найлютіші з них туляться до Андерсона, і слухаються його. Мені це не подобається. І мені взагалі не подобається у Техасі. Всі на словах такі круті та відважні, а як до справи дійшло - ваших дезертирів ловить самотужки неосвічений конокрад з Міссурі, і самотужки приносить голову того дезертира вашому полковнику. То в полковника мало не настала нагла смерть. Невже він раніше ніколи не бачив одрубаних голів? Чи капітана Андерсона?
А щодо техаських рейнджерів я мовчу, бо нічого гарного про них сказати не можу. Звісно, я не ламаю об них меблі, бо мене краще виховували, але вони перші почали бити когось з моїх людей.
Але такі розваги мені не подобаються. А ще мені не подобається, що не дають мені спокійно пообідати! Тільки виделку узяв - у готель прийшли обидва Джеймси. Це щось новеньке, бо малий Джессі крутиться коло Андерсона, а його старший брат Френк сидить тихенько, як миша під мітлою, вікна не трощить, ні з ким не б’ється, спідню білизну на дзвіницю не чіпляє. А як вони удвох прийшли - це щось сталось.
- Полковнику, тут вас хтось питає, тільки дивно. Не полковника, а як вчителя. То що з ним робити, сер?
Френк Джеймс хоча б знає про субординацію. Але тепер дивно, кому це я потрібен таким чином.
- А він ще якийсь такий, сер, дивний. Кінь теж дивний в нього, такий, невисокий, шия вигнута, хвіст теж так стирчить. Казав, що то арабська порода.
Хто про що, а Джессі коня роздивився. Як не сплутав, то дорога коняка в того цікавого.
- А дивний він того, сер, що від нас сахався, наче людей не бачив.
А це вже цікаво. Як вони тверезі, то й Андерсона ніхто не лякається. До речі, а його де носить? Щось у місті підозріло тихо та спокійно.
- А капітан пішов на побачення до ресторану. З отою білявою мальованою леді, - Джессі підлив олії у вогонь, хоч я його і не питав, - того ми й прийшли.
Просто чудово! Андерсон все ж контужений, бо я знаю, що то за білявка - дешева повія з місцевого борделю. Невже у Шермані нема пристойних молодих дівчат, яких можна повести на побачення? Але кого я питаю? Себе чи Джеймсів, що стоять та роздивляються квіти на шпалерах у готелі?
- То я й кажу, сер, він, той, що питав, дивний. Наче як війни не бачив, такий м’якенький, вгодований, краватка шовкова, балакав як з Джорджії, - Френк Джеймс собі далі продовжує.
А це вже дивно. Бо я колись там був. Не сподобалось. Місцевість гарна, а от люди дуже пихаті та зарозумілі. І був я у славному штаті Джорджія років так десять тому, вчителював як міг.
Гарні були часи, грошей нема, цигарок купити нема за що, платять десятку, і ті малі вишкварки, яких не можна бити головою об підлогу, тому я й подався в гувернери. Теж не склалося, їздовому на мулах хоч щось платять. Але якщо той, з Джорджії, дійсно знав мене аж десять років тому, то що він хоче від мене зараз?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!