Остання Молитва

Найбільше чого прагнув Андрій – забратися геть з цього божевілля. Ще ніколи в житті він не потрапляв у схожу ситуацію. Смерть Орисі, безумовно, справила на нього враження. Завжди, коли гине молода дівчина, стає не пособі. Але ж не до галюцинацій. Мозок малював Орисю в уяві священника, хоч він ніколи її не бачив, навіть опису на словах не чув.

Як це часто бувало, він знаходив розраду у Святому Письмі. Андрій завжди приходив до бога у важкі для нього хвилини. І це допомагало. Та зараз він читав слова з Біблії, а думки були деінде. Образ Орисі не виходив з голови. І, якщо появу в хаті, можна було прийняти за сон, то як пояснити марево на цвинтарі?

«Завтра неділя, – відкинувся на спинку м’якого дивана Андрій і заклав руки за голову, потягуючись. – Відправлю службу і поїду у монастир. Ігумен буде не надто радий мене бачити, зважаючи на досить далеку дорогу. Але хай краще так. Можна приїжджати за потреби. Лиш би менше часу проводити у цьому селі».

Більшість монахів не жили у тих населених пунктах за якими закріплювались. Найчастіше доїжджали при необхідності. Але тут випадок інший. Більше сотні кілометрів і добра третина шляху по, м’яко кажучи, не найкращій дорозі.

«Це ненадовго», – заспокоював себе Андрій.

Але навіть у цей період він вирішив перебувати у цьому селі, якомога менше часу.

Андрій глянув на наручний годинник, позіхнув і піднявся з дивана. За вікном було темно, стрілки на циферблаті вказували на 22.10. Зазвичай, у такий час він уже був у власній келії. Готувався до сну.

Священник поклав на стіл Святе Письмо і підвівся. Хтось знову шмигнув за вікном. А тоді почувся стукіт у двері. Андрій неспішно підійшов, увімкнув світло на дворі і відчинив їх. На східцях стояла Єва. Вона ніяково дивилась на священника, відвертаючи обличчя.

–Вибачте, що так пізно, – простягнула пакет дівчина. – Я принесла вам вечерю. Сама готувала.

–Дякую, але не варто було.

–Я старалась для вас. Візьміть.

Андрій зітхнув і перевів погляд на сусіднє подвір’я. На освітленому ґанку стояла Ірина, схрестивши руки на грудях. Йому здавалось, що її погляд пропалить його наскрізь.

–Дякую, – взяв гостинець Андрій.

Єва стояла все ще не показуючи іншу частину обличчя. Священник помітив і це, і те що погляд її змінився. З хитрого та інтригуючого він став зляканим і невпевненим.

–З тобою все гаразд? – зрозумів, що щось неладне Андрій.

Він взяв дівчину за підборіддя і повернув до себе тою стороною, яку вона ховала. Щока розпухла і її вкривав масивний синець. Брова була розсічена, а присохла кров цівкою спускалась до підборіддя.

–Що трапилось? Хто це зробив?

–Не важливо. Смачного вам. Я уже піду.

–Зачекай, – взяв за зап’ястя Єву Андрій. – Це не жарти. Може бути струс мозку. Потрібно в лікарню. І брову краще зашити. Інакше рана розійдеться і буде шрам.

–Автобус завтра. Лише в обід. Я поїду.

Єва хотіла піти, але Андрій не відпускав її руку.

–Зайди но, – сказав він. – Потрібно обробити рану і прикласти щось холодне. Заклеїти рану хоча б пластиром.

Дівчина згідливо кивнула і пішла слідом.

Ірина все ще стояла у грізній позі, кривлячись і крутячи головою зі сторони в сторону. Андрій кинув у її бік погляд, але повів Єву в хату. Знав, що завтра піде недобрий поголос. Та йому було байдуже. Дівчина потребувала його допомоги. Інше – дурниці.

Андрій знайшов аптечку і взявся обробляти рану. Єва мужньо терпіла, хоч і зрідка відсахувалась та шипіла.

–Ось так краще, – закінчив священник.

Він відчинив морозильну камеру, дістав звідти шмат чогось замороженого, обмотав рушником і подав дівчині.

–Ось, тримай. Це хоч трохи зніме набряк.

Єва приклала згорток до обличчя і опустила очі в підлогу.

–Ну? – впер руки в боки Андрій.

–Що?

–Хто це зробив?

–Батько, – зітхнула дівчина.

–Як?

–Напився, – знизала плечами Єва.

–Це не вперше? – здивувався священник.

–Ні. Не часто, але трапляється. Та так сильно вперше. Колись він бив маму. Тепер, що з неї візьмеш прикутої до ліжка? Зганяє злість на мені.

–Це ж... – він не міг підібрати слів.

–Можна заночувати у вас? – невпевнено запитала Єва. – Я можу поспати на дивані, чи на підлозі. Я не заважатиму.

–Я... і не знаю, – затнувся Андрій.

–Благаю вас, – піднялась дівчина і наблизилась до священника. – Він уб’є мене. Знову назве проституткою. А я ж лише хотіла вам вечерю принести.

–Він за це тебе побив? За те...

–Так. Назвав потаскухою. Вибачте, я не знала куди мені йти. Коли Орися... Я часто ховалась у неї. І навпаки. Її батько також любив прикласти руку.

–О, Боже, – не йняв віри Андрій. – Гаразд. Залишайся. Спатимеш...

Він не встиг договорити, як відчув уста Єви на своїх устах. Дівчина ніжно поклала руку на його щоку. І цілувала так палко і так солодко. Андрій не одразу й зрозумів, що відбувається. Та все ж відсахнувся, прикрив губи пальцями, облизуючи солод дівочого поцілунку.