Остання Молитва

Єва стояла, подавшись трішки вперед. Вона вичікувала на те, як відреагує Андрій. А він завмер, немов вкопаний, все ще тримаючи руку поруч з устами.

–Думаю, тобі пора додому, – видавив із себе священник.

–Вибачте, – склала, немов до молитви руки дівчина. – Я не знаю, як це трапилось.

Андрій зітхнув. В пам’яті виплила розмова з бабою Іркою. А в голові лунали її слова: «Ось побачите, коли вона до вас, божого чоловіка, почне клини бити. Повія!» Він не знав, що робити. Відправити Єву до батька-тирана, який так жорстоко побив власну доньку, не міг. І залишити її, тепер здавалось неправильним.

–Ти б могла переночувати у дядька. Зателефонуй до нього.

–Я забула мобільний, коли...

Дівчина не встигла договорити, як Андрій простягнув їй свій, досить простий, ще кнопковий телефон.

–Номер не пам’ятаю, – винувато опустила голову Єва.

–Якщо боїшся, я проведу тебе, – стояв на своєму священник.

–Благаю, – важко ковтнула слину дівчина. – Батько прийде за мною. І дядько не захистить. Він інвалід. Ще й йому дістанеться.

Андрій насупив брови, не до кінця розуміючи ситуацію. В його голові зародились сумніви. Якимось вже усе надуманим виглядало. Крім розсіченої брови і синця на обличчі. Все переміщались – слова Ірини, побиття Єви, її поцілунок і батько, який переслідує доньку. Здавалось, він потрапив у якесь божевілля. І це гостро відчувалось на тлі виваженого та абсолютно спокійного життя, яким Андрій жив до приїзду сюди.

–Як же ти захищалась до того?

Священник вимовив ці слова і вмить зрозумів, як йому стало соромно за них. Людина потребує допомоги, просить, благає про неї, а він виставляє її за двері.

«Який же я слуга Божий?»

–Зараз викличу поліцію. Вони і на місце батька поставлять і тебе в лікарню відвезуть. Рану зашиють одразу. Це буде найкраще рішення. А до приїзду правоохоронців, залишишся тут.

–Дякую за вашу турботу, але...

–Що «але»?

–Дільничний – колишній однокласник батька. Він приїде не швидше? ніж завтра вранці. Патрульні сюди і пхатися не будуть.

–Все ж я спробую, – почав набирати цифри на телефоні Андрій.

Єва зітхнула, знизала плечами і сіла в крісло.

Андрій пояснював поліції в чому справа, а вкінці розмови, після відповіді, на запитання, чи загрожує щось чийомусь життю, мало не зірвався на крик:

–Я ж усе пояснив! Доки очікувати!? Дільничний!?

–Я ж казала, – піднялась дівчина і махнула рукою. – Я піду.

–Куди?

–Щось придумаю. Можливо на горище. На сіні переночую. Вибачте за незручності.

–Тобто на сіні? – не йняв віри Андрій.

–Не переймайтеся. Мені не звикати.

–Зачекай, – перегородив дорогу Єві священник. – Залишайся. Завтра подумаємо, як це вирішити.

–Дякую! Навіть не знаю, як вам віддячити.

На обличчі дівчини замайоріла щира усмішка, а на очах забриніли сльози. Вона кинулась до Андрія, щоб обійняти, але той ступив крок назад і демонстративно виставив руку.

–Ні, – твердо відповів він. – Без цього. Я слуга Господній. На цьому все. Твій диван.

Єва усміхнулась. Але, щось, у виразі обличчя дівчини, Андрію здалось дивним. Це було схоже на самовдоволення.

Його розбудили гучні стуки. Андрій зірвався з ліжка на рівні ноги і глянув на годинник. Четверта ранку. З вулиці долинали крики. А з сусідньої кімнати голос Єви. Священник повільно рушив до дверей. Він відчув, як знову ступає у щось мокре. Місяць, що кидав, через шпарину у фіранці, свої холодні бліки, висвітив такі ж сліди, які бачив Андрій минулої ночі. Священник глянув під ноги, але рушив далі. Хотів дізнатись з ким посеред ночі розмовляє Єва. Він підійшов до дверей і прислухався.

–Він не такий. Він не зробить цього. Він не такий.

Андрій відчинив двері і зайшов у сусідню кімнату. Дівчина зірвалась з дивана і підбігла до священника.

–Це батько.

У її голосі чувся непідробний страх.

–З ким ти...

Гучний стукіт у вікно не дозволив Андрію закінчити речення. Здавалось, що шибка зараз розсиплеться на дрібні уламки.

Затарабанили в двері.

–Євко, ти потаскухо світова! Я знаю, що ти тут! – лунав ззовні п’яний голос. – Відчиняй двері! Гірше буде!

–Не робіть цього, – вхопила за руку священника Єва. – Не потрібно. Відчините і все закінчиться трагічно.