Охоронець

У когось є янгол-охоронець.

У Дерека є Стайлз.

— Піднімай свою сраку, Хмурововче, інакше навіть я тебе не врятую.

Дереку боляче, дуже боляче, але він слухняно напружує ниючі м’язи, тому що знає – Стайлз правий. Його поховають тут, якщо він не підведеться.

Та все ж не може втриматися від уїдливої репліки, випльовує разом із кров’ю:

— Янголам хіба личить так висловлюватися?

Стайлз дивиться на нього так, наче бореться з бажанням вдарити, не дивлячись на вже наявні рани.

— Який підопічний — такий і янгол, — кидає він. — На іншого ти не заслуговуєш.

І тягне Дерека геть, закинувши його руку на своє плече.

В цьому хлопчина правий. Якщо комусь божевільному на небесах здалося, що Хейл потребує захисника, про нормального янгола, благочесного, доброго і лагідного, не варто було й мріяти.

Стайлз б’ється, не соромлячись розбивати чужі пики і власні кулаки. Стайлз курить і матюкається. У Стайлза битка з горобини у багажнику джипа, кастет зі срібним напиленням за пазухою та мішечок з аконітовим пилом у кишені. І це не враховуючи янгольських штук на кшталт сяйва або стирання чужої пам’яті.

Дерек ніколи не бачив у Стайлза крил, але знає, що вони є, відчував їхні м’які доторки, не раз і не два. У Стайлза крила витатуювані на худих, випираючих лопатках. Дереку подобається дивитися, як вони тріпочуть від рухів Стайлзових м’язів, коли вони трахаються. Але ще більше подобається його обличчя в такі моменти. Або коли Стайлз сердиться. Чи сміється. Коли він зосереджений, намагаючись зрозуміти, як чергового разу врятувати «хмурововчий» зад.

Стайлз не милий і не добрий, ні в якому разі. Дерека він лагідно називає «вовчара», «хмурововк», «дупа Хейл» або просто придурок. Але Дерек не знає істоти більш співчутливої.

Стайлз не пустив Дерека у маєток в день пожежі, відволік, і тим самим врятував вперше. Стайлз послідкував за Дереком до Нью-Йорку, як той не намагався його від себе відігнати, тінню ходив, інколи просто допомагаючи своєю присутністю. Стайлз терпляче витримував усі обвинувачення у бездіяльності, кидаючи сухе «є правила, Дерек», але раз у раз допомагав йому ці правила порушувати.

Стайлз підказав, як зробити Лору Пекельним Псом після загибелі. Вона тепер тиняється гарячими точками, збираючи душі полеглих, і проводжає у останній шлях. Але Дереку все одно вдається бачитися з сестрою, хоч іноді, і за це він Стайлзу вдячний.

Стайлз вилікував Пітера, після того, як Макколл з друзями ледве не спалили його, допоміг Дереку забрати його силу без вбивства і щось таке сказав кровожерливому перевертню на вухо, що дядечко, примкнувши до зграї, злословить і показує норов, але б’ється за свого альфу по-справжньому.

Стайлз відшукав Кору, що опинилася в Мексиці, і допоміг врятувати її від мисливців.

Стайлз живе у домі шерифа під виглядом сина, котрого насправді у нього ніколи не було, тому що Джон – хороша людина, але після смерті дружини у нього не залишилося причин жити. Під чуйним керівництвом дивного янгола шериф харчується за розкладом корисними стравами і віскі дістає лише на свята. І, хоча він постійно бурчить з цього приводу, Дерек давно не бачив цю добру, чесну людину, що несправедливо постраждала (як і більшість з них), такою розслабленою і щасливою.

Стайлз привів у зграю епілептичку Еріку, Айзека, котрого бив батько, та страждаючих від самотності і нерозуміння, хоча і з різних причин, Бойда та Джексона.

Він був тим, хто звернув увагу на те, що у випадку з Лідією укус Пітера все-таки спрацював, хоча і не зовсім передбачувано. І що тепер дівчина втрачає розум від голосів, що звучать у її голові. Дерек отримав у зграю ще не розвинену, але перспективну банші, а Лідія – розуміючих, завжди готових захистити її друзів.

Стайлз годинами говорить з Крісом, відволікаючи його від сумних думок після смерті дочки.

Стайлз ні в чорта не доброзичливий і жарти його можуть бути відверто злими, але він той, хто тримає їхню дивну зграю разом. Вовчата йдуть зализувати рани до нього, хоча ризикують нарватися на коментарі про те, хто, у чому і як був не правий. Пітер прислухається до слів янгола, хоча вони постійно точать один об одного зуби у саркастичних суперечках. А щодо Дерека… Дерек просто пропав з тельбухами.

Дерек не боїться болю, не боїться смерті, вже не боїться втрат, тому що знає – доки поряд з ним Стайлз, він зможе пережити все. Але Хейл до паніки боїться втратити свій уїдливий скарб, що пахне тютюном і кров’ю з підживаючих саден. Дерек розуміє, що Стайлз не його бета і навіть не людина. Він не належить Дереку, та й цьому світові не належить, якщо чесно. Дерек боїться, що одного разу Стайлз зникне так само раптово, як і з’явився. Що хтось його забере назавжди.

— Чого носа повісив, похмура дупа? – Стайлз відчутно струшує перевертня, так що той гарчить від нового спалаху болю у ранах. Так, ніжність і Стайлз поняття несумісні. — Ми перемогли, хай і коштом твого ліверу. Але, як показала практика, твій багатий внутрішній світ повернеться до тебе у первинному стані досить швидко.

Всупереч гострим словам погляд у Стайлза теплий, а посмішка — м’яка.

— Тому не дивися на мене цим поглядом побитого цуценяти, а збери яйця в кулак. Нам ще Маккола з Бойдом із підземелля діставати.

Стайлз на мить торкається губами рота альфи, не боючися забруднитися кров’ю, потім демонстративно облизується і продовжує рух. Дерек майже не відчуває болю і намагається не виснути на хлопчині. Вони виграли одну битву, а попереду їх ще стільки, що й не перерахувати. Але Дереку все одно.

У когось є янгол-охоронець.

У Дерека є Стайлз.