ГЛАВА 13

Тетянка крутилась біля дзеркала в весільній сукні. Поряд сиділа Вітка й зітхала:

– От же ж, пощастило тобі, так пощастило!

– Звісно, – веселилась Тетянка. – Дивись, яке гарнюнє в мене платтячко! Просто клас!

– Знаєш, а я тобі трошки навіть заздрю, – зізналась Вітка й взяла з підвіконня велике яблуко, яке лежало в мисці.

– Чому? – не зрозуміла Тетянка.

– В тебе тепер буде чоловік. Сім’я. Ну, й таке всяке, – Вітка відгризла шматок яблука.

– Так і в тебе буде. Не зараз, правда, а колись. Дивись, яка в мене фата!

Тетянка надягла коротеньку пишну фату на голівку. В ній стала схожа на маленьку фею: тендітну, привабливу й ніжну.

– Тітка Ніна зробить мені зачіску та макіяж. Буду така гарна, як лялька! – раділа дівчина, але очі залишались сумними. Не могла вона ось так просто взяти й викреслити зі свого життя ненависного Толька. Пробачити його? Дзуськи! Ось народиться дитина, тоді буде думати, що робити далі. Юрася в армію заберуть. Приїде, а в неї вже син чи донька буде. Ну, пошиє вона його в дурники, що з того? Він що, перший і останній чоловік на світі, який буде виховувати не свою дитину? А Свєтка ще отримає своє. Падлюка!

З роздумів її висмикнула Вітка, наче прочитала думки:

– А Свєтка що там? Нічого не знаєш?

– Навіть ім’я її не згадуй! Щоб я ніколи, чуєш, ніколи в цьому домі не чула її імені! – зі злістю прошипіла Тетянка. – Я цю курву ненавиджу!

– Та здалася вона тобі! В тебе Юрась є! – знизала плечима Вітка, догризаючи яблуко. – Чого ти завелася?

– А того, що Только повинен був на мені оженитися. А жениться – інший. Я цій Свєтці ніколи в житті не пробачу, що вона в мене чоловіка поцупила!

– Та здався тобі той Только! Фрайєр мєсний! – пхикнула Вітка. – Ну, попудрив тобі мізки трохи. Кинув тебе, то й що? Можна подумати, що життя на цьому зупинилося. Він жениться, ти заміж виходиш. Чого ти так переймаєшся?

Тетянка закусила губу, наче вирішувала – казати, чи ні. Нарешті зважилася.

– Поклянися, що нікому не скажеш те, що я тобі зараз скажу, – прошепотіла Тетянка. – Ну?

– Присягаюся! Хай мене блискавка вб’є, якщо я комусь розпатякаю! – поклялася Вітка.

– Я з Тольком до Юрася… того…

У Вітки від несподіванки недогризок випав з рук.

– Ти що?! А твій жених… знає?

– Юрась знає. Можеш уявити собі – він нас бачив.

– Та ти що! – Вітка підняла з підлоги недогризок і поклала його назад у миску.

– Сказав, що все одно хоче одружитися зі мною, – опустила очі Тетянка. Потім різко їх підняла й подивилася на Вітку: – Тож дивись, ти забожилася! Тільки ляпни комусь, я тобі сама ноги відкручу!

– Ти що! Хіба можна про таке казати?

Вітка навіть почала поважати Тетянку: це ж треба, вона вже така доросла, самостійна. І другий чоловік в неї буде. А вона тільки мріє про це. Старші дівчата, звісно, дещо розповідали про тілесні втіхи. Але вона лише кілька разів цілувалася, та раз дозволила Васькові погладити груди. І все.

– От і все. Додівувалася, – зітхнула Тетянка.

– Слухай, – цікава Вітка підійшла до неї ближче, її голос став таємничим: – А хто кращий?

– Ти про що?

– Ой, та не прикидайся ти, не в школі. Ну, як чоловік, хто кращий?

– Йди ти знаєш куди! – розлютилася Тетянка. – Я таке не розголошую.

– Та я не тому. Розумієш…

Тут Вітка наблизилася до вуха Тетянки й зашепотіла їй щось.

– Зрозуміла? – спитала Вітка. – А я ж тільки, ну… сама знаєш…

– Вітко, не придумуй собі щось таке романтичне. Це, по правді кажучи, зовсім не романтично, а місцями, навіть, гидко.

– А ти робила це? – очі Вітки стали завбільшки як сливи.

– Послухала тебе… й зробила… – зашарілася Тетянка. – Добре хоч він не помітив, як я в сіно все сплюнула.

Вітка оніміла й прикрила рот рукою. Потім потроху стала приходити в себе.

– Не знаю, а чому ж тоді… – пролепотіла вона. – А ти знаєш, що чоловіки теж це роблять…

Й Вітка знову припала до Тетянчиного вуха й зашепотіла наступну новину.

– А звідкіля це ти взяла? – здивувалася Тетянка.

– З життєвого досвіду, – гордо відповіла подруга. – Сама чула. Причому не один раз. То, мабуть, якась невідома романтика в цьому є. От я і хочу розібратися що до чого.

– От і розбирайся, – пробурчала Тетянка. – А в мене післязавтра весілля. Та тільки одне мене насторожує – що в цієї Свєтки післязавтра теж весілля.

– А тобі що? В сільраді вас розпишуть, потім кожний своє буде гуляти, – знизала плечима Вітка.

– От в тім то й річ! – з ненавистю сказала Тетянка. – Все село буде у цієї курви на весіллі. А в мене? Тільки родичі з нашого та Юрасевого боку, а з молоді – тільки ти. Всі побіжать Свєточку в дупу цілувати.

– Ох, я про це і не подумала. А якщо вам об’єднати весілля? – запропонувала Вітка.

– Ти, що?! Ти думаєш, що кажеш? Об’єднати! Вона мій ворог номер один. Ще чого! Ти так кажеш, наче й не подруга мені! – обурилася Тетянка і зняла з себе фату. – Ще й батько її приходив до моїх і пропонував об’єднатися, та я наполягла на своєму. Ще чого не діставало, щоб бачити, як Только з цією цілується.

– Слухай, ти якась дивна, – Вітка перебирала яблука. Взяла з червоним боком і відгризла великий шматок. Сік бризнув на Тетянку.

Тетянка витерлася.

– Акуратніше, фату заляпаєш. Чому це я дивна?

– Тому що сама казала, що тобі кохатися з Тольком не подобалось. То може Юрась кращий за нього буде? Нехай твій Только погано кохається зі Свєткою. Тобі що?

– Не знаю. Хоч я і вбити його готова, та все одно я точно знаю, що якщо він так зі мною поступив, то не буде йому щастя з цією дурепою! От чує моє серце, що не буде вона з Тольком щаслива.

– А якщо Только до тебе прийде – приймеш? – хитро примружила одне око Вітка.

– Не знаю, – чесно зізналася Тетянка. – Я з одного боку не хочу, щоб він повертався, а з іншого… А з іншого, життя покаже, хто з нас правий.

– Матусю. А ти коли за батька йшла, ти кохала його? – питалася Світланка в матері, прикладаючи до себе весільну сукню й, милуючись собою в дзеркалі.

– Кохала, – посміхалася мати доньці. – Ти коли вперше будеш в ліжку з чоловіком, то не бійся… Це спочатку боляче, а потім…

Дівчина покружляла, зітхнула й повісила сукню знову на вішалку. Світланка витерла сльози.

– Не плач, рідненька, – пригорнула до себе доньку мати, – це всі жінки переживають.

Якби ж то знала мати, чого плаче Світланка!..

– Чи в тебе вже було щось з Тольком? – мати уважно подивилася на Світланку.

– Ні, – Світланка похитала голівкою. – Мені Тетянку шкода. Только їй подобався. Вона навіть на випускному мені про це сказала.

– Для кохання потрібна взаємна симпатія, – спокійно сказала мати. – Тобі ж він теж подобається, еге ж?

«Ні! – Закричало все всередині. – Я його терпіти не можу! Я тільки заради дитини за нього йду! Заради нашої з Ібрагімом дитини».

– Мабуть, так, – вголос сказала Світланка.

– Стривай, тебе що, примушує хтось? – занепокоїлася мати. Серце тривожно забилося.

– Ні, – опустила очі долу дочка. – Я сама ще в собі не розібралася. Ну, він гарний хлопець. Хазяйновитий. Мене кохає…

Світланка ледь стримувала сльози, та сказати більше нічого не могла. Це ж який сором, якщо мати взнає. Вона ж вб’є її на місті. А батько все життя буде зневажати. А головне – що люди скажуть? Хоч на край світу біжи від сорому!

– Доню, ти ж його не кохаєш! – мати сплеснула руками та уважно подивилася на дочку. – Навіщо тоді нам те весілля? Зустрінеш ще хлопця. Шкода, що ти цього року документи нікуди не подала, та нічого. Посидиш рік вдома, підготуєшся до вступу в інститут. Чуєш?

– Я не буду навчатися в інституті, – закусила губу Світланка, голос зрадницьки затремтів.

– А ну, подивись на мене, – попросила мати. – Ти що, плачеш?

– Я мушу вийти заміж, – заревіла Світланка.

– Господи, хто тебе примушує? Ти можеш сказати? Татко? Так я йому так примушу, що буде довго загадувати!

Світланка мовчала. Вона не має права признаватися в своєму гріху.

– Только примушує? – продовжувала допитуватися мати. – Так я йому ломакою по спині один раз примушу!

– Вони тут ні до чого, – гірко заплакала Світланка. – Ні Только, ні батько. Це все я. Я так боюся…

– Скажи матусі чого ти боїшся, га? Скажи, рідненька моя, чого ти так боїшся? – мати обійняла дочку й міцно прижала до себе.

– Жити боюся. Про мене кажуть, що я розбила Тетянине кохання з Тольком. Всі косо на мене дивляться, а за спиною плітки розпускають.

– Тю! Та щоб їм язики погані покрутило! – вилаялася мати й заспокоїлася. – От ти ж в мене дурненька! Та твоя Танька не дуже й плакала. Майже відразу знайшла йому заміну. У них з Юрасем післязавтра весілля. Бідна так горювала, що заміж вискакує. В один день з тобою. Ти що, не знала?

Світланка помотала головою – ні.

– Чого ти так переймаєшся за ту Таньку, не розумію.

– О, ні! – закусила губенята Світланка. – То вона горе своє так прикриває. Вона зовсім не кохає Юрася.

– Та ну тебе! Я думала, що щось серйозне. А ти з такої дрібноти слона роздула. Тьху! Плюнь і розітри. Почешуть язиками й перестануть. Після ваших весіль ще стільки всього буде, що в цих пліткарів язики заморяться лопотіти.

Світланка відсунулася від матері й посміхнулася.

До сільради під’їхали прикрашені різнокольоровими стрічками «Жигулі». На капоті сиділа лялька в весільній сукні. За «Жигулями» зупинився «Москвич» та два «Запорожці». З «Жигулів» вийшов Юрась в гарному чорному костюмі з білою квіткою на піджаку. Він подав руку Тетянці. І дійсно, вона була гарною-гарнісінькою. Волосся зачесане вгору. Прикрашене біленькими квіточками, а кругом величезної «бабети» було прикріплено віночка з фатою. Довга сукня була трохи малувата, та Тетянка настояла на своєму, пообіцявши матері нічого не їсти тиждень. Вона схудла трохи, та сукня все одно бралася брижами під пахвами.

Вітка була в ніжнобузковій сукні з дрібненькими квіточками. Вона дуже пишалася сукнею, яку матері привезли аж із Москви. Та й босоніжки на високих підборах кремового кольору дуже личили під цю сукню. Вітка відчувала себе королевою краси.

Після офіційної частини молоді вийшли на двір, щоб прийняти поздоровлення від родичів і друзів.

До сільради під’їхала біла «Волга» з кільцями на даху, білими та рожевими стрічками, та рожевими трояндами на капоті. За «Волгою» їхало ще десь п’ять чи шість машин. Водій «Волги» гучно сигналив.

Вони зупинилися. З машини вийшов Только в сірому костюмі-трійці, подав руку своїй нареченій. Світланка вийшла з машини. Ох і гарна ж вона була! І волосся якось по-дивному закручене, й фата трималася на кокетливому маленькому капелюсі, й довгі рукавиці з атласу до самих ліктів. А сукня – це заздрість і мрія кожної дівчини. Повітряна, легка, мов хмарка. Все що треба – підкреслене, все що можна – відкрите. А кольє на шиї таке гарне, так на сонці грає, що аж очі сліпить.

– Поїхали звідсіля, – процідила крізь зуби Тетянка, побачивши Світланку.

Юрась стояв як вкопаний. Навіть шампанське з бокала на асфальт полилося.

– Чого витріщився? – з ненавистю прошипіла Тетяна на чоловіка. – Я вже не гарна? То треба було на ній одружуватися!

Тетяна сама сіла в машину. За нею поспішила й Вітка. Юрась подивився на бокал, ще раз глянув на щасливих молодих. А Только зі Світланкою вже йшли до них.

– Вітаю, друже! – щиро привітав Только Юрася. – Щасливого життя! А чого молода сховалася?

– Дякую, – видавив з себе Юрась. – І я вас вітаю. Ховається, бо сором’язлива. Бувайте! – він повернувся до машини: – Поїхали! Гей!

Юрась останнє крикнув родичам і жестом показав на машини.

– Будьте щасливі! – підійшла й щиро привітала Юрася Світланка, та потисла його руку вже з обручкою на пальці. – До речі, гарна обручка. Тож хай і життя ваше буде гарним і гладеньким.

– І вам щасливої долі, – посміхнувся Юрась і сів в машину.

Тетянчин і Юрасів кортеж поїхав вулицями села, гучно сигналячи. А Только взяв під руку наречену й вони з родичами та гостями пішли в сільраду.

– Ненавиджу її, – шепотіла на вухо Вітці Тетяна, сидячи за весільним столом. – Подивись, як мало в мене гостей. Всіх ця клята Свєтка забрала до себе! Щоб її грець вхопив.

– Та здалась вона тобі! – підкладаючи котлету собі в тарілку, мовила Вітка. – Гуляй та радуйся. Це – головне.

– А люди туди-сюди бігають! То там погуляють, то тут. Мені, що думаєш, не образливо? – майже не плакала Тетяна.

– Тобі що до тих людей? Веселися! Ти вже заміжня жінка. Он який в тебе чоловік гарний… Гірко! – гучно крикнула Вітка.

– Гірко! Гірко! Гірко! – підхопили гості.

Юрась з Тетяною встали й поцілувалися. Тетяна зблідла, тяжко задихала та сіла на стілець.

– Оце так поцілунок! Магьош, Юрчик! – викрикнув Тетянчин двоюрідний дядько.

– Тобі погано? – схвилювався Юрась.

– Вона тиждень майже нічого крім кефіру не їла, – вставила своє слово теща. – Сукню гарну хотіла. І ось, на тобі!

– Нічого, – перевела дух Тетянка, – все добре. Я добре почуваюся.

Тільки свекруха якось дивно на неї подивилася і щось зашепотіла на вухо чоловікові.

– От, дурна бабо! – вилаявся дядько Іван. – Ти свої здогадки при собі тримай, а мене при людях не ганьби!

Дядько Іван налив собі стопку самогону та залпом випив. Потім закусив холодцем з хріном. Й аж крякнув від задоволення.

А на Світланчиному весіллі майже все село гуляло. Столи ломилися від страв і випивки. Не щодня єдина донька голови колгоспу виходить заміж. Під сутінки під’їхала до їх наметів нова чорна «Волга». Вся в пилюці – здалеку гнали. З «Волги» вийшов Горішок з великим букетом червоних троянд. Світланчин батько зійшов з лиця.

– Мої вітання, Андрію Артемійовичу та вам, Маріє Миколаївно, – полився солодкавий голосок гладуна. – Я буквально на п’ять хвилин до вас заскочив. Молодих поздоровлю й поїду.

Товстун підійшов до Толька зі Світланкою. Подарував Світланці троянди. Йому піднесли чарку з горілкою, малосольний огірок і тепленьку відбивну на виделці. Горішок випив, закусив.

– Вітаю вас зі створенням молодої радянської сім’ї, товариші! Я сподіваюся, що дітей ви виховаєте так, як нас навчає комуністична партія. Хай вам щастить!

Світланчин батько першим почав аплодувати товстуну, гості підхопили. Й вже через декілька секунд над наметами лунали гучні оплески. Поміж людей поповз шепіт. Ніхто не знав хто це приїхав. Аплодували майже хвилину. Горішок сам припинив аплодисменти жестом.

– Дякую, товариші. Дуже дякую.

Петро Петрович випив, закусив огірком, від’їв добрий шмат відбивної, витер рота хусткою та пішов до своєї машини. Потім повернувся і ледь примітно хитнув головою, підзиваючи до себе Світланчиного батька.

Батько ні живий, ні мертвий пішов до нього. А Марічці сказав:

– Ви гуляйте, я гостя проводжу.

Андрій підійшов до машини.

– Молодець! – хлопнув по плечу голови товстун. – Слово ти своє стримав. Партія тебе не забуде. Тож хоч онуків гідними ділу партії виховуй!

– Буду старатися, – гаряче пообіцяв голова.

– Ну-ну, – тільки й відповів Петро Петрович, сідаючи в машину. – Додому!

Шофер завів мотор.

– Прощавайте, – простягнув руку Андрій Артемійович.

– Бувай, – кинув Горішок і торкнувся плеча водія.

Голова так і стояв з протягнутою рукою поки машина з очей не щезла. Андрій сплюнув під ноги, ледь чутно вилаявся, сховав руку в штани й пішов назад святкувати.

Та мов мертва цілувалася Світланка з Тольком під веселі вигуки гостей: «Гірко!»

– Я хочу спати, – нарешті сказала вона. – Я втомилася.

– Добре, – очі чоловіка заблищали.

Только підхопив дружину на руки.

– Ми вже пішли спочивати! – весело сказав Только гостям.

– Давай! – Весело підтримав його брат Генка, який прилетів з Півночі. – Тільки сина зроби, а потім і відпочивайте вже!

Гості засміялися. Світланка зашарілася.

Только вніс її на руках у власну домівку, яку подарував їм Світланчин батько. Прямо в спальню, на ліжко її відніс.

– Тепер ти нікуди від мене не дінешся, – прошепотів Только на вухо Світланці. – Ти тепер моя.

Він жадібно почав її цілувати й торкатися всього тіла. Він жадібно стиснув груди, помацав сідниці. Світланка ледь стримувалася, щоб не відштовхнути його. Только важко дихав.

– Допоможи мені роздягнутися, – прошепотів він дружині.

Світланка тремтячими пальцями розстібувала йому жилетку, потім сорочку, а в штанах – заплуталася в ґудзиках і густо почервоніла.

– Я не знаю як, – тихо сказала вона чоловікові.

– Ах ти ж моя дівчинко! – засміявся Только. – Давай я тобі допоможу зняти сукню.

Только швидко роздягнув Світланку. Вона ще більше почервоніла й прикрила рученятами груди, залишившись в одних мереживних трусиках. Только скинув штани й зняв з себе труси.

– Подивись на мене, не бійся.

Та Світланка, як оленятко, переступала ніжками та вся трусилася, ховаючи очі долу.

Только підійшов і поклав її руки собі на плечі, а сам прижався всім тілом до неї. Світланка затремтіла від страху.

– Ось так, моя хороша. Відчуваєш, що таке чоловік?

Світланка перелякано мовчала. Только легко взяв її на руки та поклав на ліжко, а сам ліг поряд.

– Не бійся, я буду дуже ніжний.

З цими словами він обережно зняв Світланчині трусики. Світланка заплющила очі, щоб нічого не бачити.

– Розсунь ніжки, ось так, – Только тремтів від бажання накинутися на дружину, та розумів, що вона не Тетяна, з якою він потай зустрічався. Тому треба бути ніжним та обережним. – Пусти мене, моя дівчинко…

Світланка тільки до крові закусила губу, коли це відбулося. Біль був нестерпним. Не збрехала стара відьма, Только ні про що не здогадався – для нього вона незаймана.

Та коли чоловік через деякий час захотів ще її тіла – вона забилася під стінку.

– Не хочу! Мені боляче! Не треба!

Та Только не звернув уваги на це.

– Потерпи трошки. Ох, яка ж ти гарна! Потерпи. Ще декілька разів буде боляче, а потім стане приємно, – шепотів він на вухо дружині, перегортаючи її на живіт, та коліном розсуваючи ноги. – Ось так, моя хороша. Потерпи…

Світланка сховала обличчя в подушках і плакала. Та одному Богові відомо – чим була для Світланки та перша шлюбна ніч… Не від болю плакала вона – душа її оплакувала зруйноване кохання, якому не судилося збутися…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.