ГЛАВА 13
Тетянка крутилась біля дзеркала в весільній сукні. Поряд сиділа Вітка й зітхала:
– От же ж, пощастило тобі, так пощастило!
– Звісно, – веселилась Тетянка. – Дивись, яке гарнюнє в мене платтячко! Просто клас!
– Знаєш, а я тобі трошки навіть заздрю, – зізналась Вітка й взяла з підвіконня велике яблуко, яке лежало в мисці.
– Чому? – не зрозуміла Тетянка.
– В тебе тепер буде чоловік. Сім’я. Ну, й таке всяке, – Вітка відгризла шматок яблука.
– Так і в тебе буде. Не зараз, правда, а колись. Дивись, яка в мене фата!
Тетянка надягла коротеньку пишну фату на голівку. В ній стала схожа на маленьку фею: тендітну, привабливу й ніжну.
– Тітка Ніна зробить мені зачіску та макіяж. Буду така гарна, як лялька! – раділа дівчина, але очі залишались сумними. Не могла вона ось так просто взяти й викреслити зі свого життя ненависного Толька. Пробачити його? Дзуськи! Ось народиться дитина, тоді буде думати, що робити далі. Юрася в армію заберуть. Приїде, а в неї вже син чи донька буде. Ну, пошиє вона його в дурники, що з того? Він що, перший і останній чоловік на світі, який буде виховувати не свою дитину? А Свєтка ще отримає своє. Падлюка!
З роздумів її висмикнула Вітка, наче прочитала думки:
– А Свєтка що там? Нічого не знаєш?
– Навіть ім’я її не згадуй! Щоб я ніколи, чуєш, ніколи в цьому домі не чула її імені! – зі злістю прошипіла Тетянка. – Я цю курву ненавиджу!
– Та здалася вона тобі! В тебе Юрась є! – знизала плечима Вітка, догризаючи яблуко. – Чого ти завелася?
– А того, що Только повинен був на мені оженитися. А жениться – інший. Я цій Свєтці ніколи в житті не пробачу, що вона в мене чоловіка поцупила!
– Та здався тобі той Только! Фрайєр мєсний! – пхикнула Вітка. – Ну, попудрив тобі мізки трохи. Кинув тебе, то й що? Можна подумати, що життя на цьому зупинилося. Він жениться, ти заміж виходиш. Чого ти так переймаєшся?
Тетянка закусила губу, наче вирішувала – казати, чи ні. Нарешті зважилася.
– Поклянися, що нікому не скажеш те, що я тобі зараз скажу, – прошепотіла Тетянка. – Ну?
– Присягаюся! Хай мене блискавка вб’є, якщо я комусь розпатякаю! – поклялася Вітка.
– Я з Тольком до Юрася… того…
У Вітки від несподіванки недогризок випав з рук.
– Ти що?! А твій жених… знає?
– Юрась знає. Можеш уявити собі – він нас бачив.
– Та ти що! – Вітка підняла з підлоги недогризок і поклала його назад у миску.
– Сказав, що все одно хоче одружитися зі мною, – опустила очі Тетянка. Потім різко їх підняла й подивилася на Вітку: – Тож дивись, ти забожилася! Тільки ляпни комусь, я тобі сама ноги відкручу!
– Ти що! Хіба можна про таке казати?
Вітка навіть почала поважати Тетянку: це ж треба, вона вже така доросла, самостійна. І другий чоловік в неї буде. А вона тільки мріє про це. Старші дівчата, звісно, дещо розповідали про тілесні втіхи. Але вона лише кілька разів цілувалася, та раз дозволила Васькові погладити груди. І все.
– От і все. Додівувалася, – зітхнула Тетянка.
– Слухай, – цікава Вітка підійшла до неї ближче, її голос став таємничим: – А хто кращий?
– Ти про що?
– Ой, та не прикидайся ти, не в школі. Ну, як чоловік, хто кращий?
– Йди ти знаєш куди! – розлютилася Тетянка. – Я таке не розголошую.
– Та я не тому. Розумієш…
Тут Вітка наблизилася до вуха Тетянки й зашепотіла їй щось.
– Зрозуміла? – спитала Вітка. – А я ж тільки, ну… сама знаєш…
– Вітко, не придумуй собі щось таке романтичне. Це, по правді кажучи, зовсім не романтично, а місцями, навіть, гидко.
– А ти робила це? – очі Вітки стали завбільшки як сливи.
– Послухала тебе… й зробила… – зашарілася Тетянка. – Добре хоч він не помітив, як я в сіно все сплюнула.
Вітка оніміла й прикрила рот рукою. Потім потроху стала приходити в себе.
– Не знаю, а чому ж тоді… – пролепотіла вона. – А ти знаєш, що чоловіки теж це роблять…
Й Вітка знову припала до Тетянчиного вуха й зашепотіла наступну новину.
– А звідкіля це ти взяла? – здивувалася Тетянка.
– З життєвого досвіду, – гордо відповіла подруга. – Сама чула. Причому не один раз. То, мабуть, якась невідома романтика в цьому є. От я і хочу розібратися що до чого.
– От і розбирайся, – пробурчала Тетянка. – А в мене післязавтра весілля. Та тільки одне мене насторожує – що в цієї Свєтки післязавтра теж весілля.
– А тобі що? В сільраді вас розпишуть, потім кожний своє буде гуляти, – знизала плечима Вітка.
– От в тім то й річ! – з ненавистю сказала Тетянка. – Все село буде у цієї курви на весіллі. А в мене? Тільки родичі з нашого та Юрасевого боку, а з молоді – тільки ти. Всі побіжать Свєточку в дупу цілувати.
– Ох, я про це і не подумала. А якщо вам об’єднати весілля? – запропонувала Вітка.
– Ти, що?! Ти думаєш, що кажеш? Об’єднати! Вона мій ворог номер один. Ще чого! Ти так кажеш, наче й не подруга мені! – обурилася Тетянка і зняла з себе фату. – Ще й батько її приходив до моїх і пропонував об’єднатися, та я наполягла на своєму. Ще чого не діставало, щоб бачити, як Только з цією цілується.
– Слухай, ти якась дивна, – Вітка перебирала яблука. Взяла з червоним боком і відгризла великий шматок. Сік бризнув на Тетянку.
Тетянка витерлася.
– Акуратніше, фату заляпаєш. Чому це я дивна?
– Тому що сама казала, що тобі кохатися з Тольком не подобалось. То може Юрась кращий за нього буде? Нехай твій Только погано кохається зі Свєткою. Тобі що?
– Не знаю. Хоч я і вбити його готова, та все одно я точно знаю, що якщо він так зі мною поступив, то не буде йому щастя з цією дурепою! От чує моє серце, що не буде вона з Тольком щаслива.
– А якщо Только до тебе прийде – приймеш? – хитро примружила одне око Вітка.
– Не знаю, – чесно зізналася Тетянка. – Я з одного боку не хочу, щоб він повертався, а з іншого… А з іншого, життя покаже, хто з нас правий.
– Матусю. А ти коли за батька йшла, ти кохала його? – питалася Світланка в матері, прикладаючи до себе весільну сукню й, милуючись собою в дзеркалі.
– Кохала, – посміхалася мати доньці. – Ти коли вперше будеш в ліжку з чоловіком, то не бійся… Це спочатку боляче, а потім…
Дівчина покружляла, зітхнула й повісила сукню знову на вішалку. Світланка витерла сльози.
– Не плач, рідненька, – пригорнула до себе доньку мати, – це всі жінки переживають.
Якби ж то знала мати, чого плаче Світланка!..
– Чи в тебе вже було щось з Тольком? – мати уважно подивилася на Світланку.
– Ні, – Світланка похитала голівкою. – Мені Тетянку шкода. Только їй подобався. Вона навіть на випускному мені про це сказала.
– Для кохання потрібна взаємна симпатія, – спокійно сказала мати. – Тобі ж він теж подобається, еге ж?
«Ні! – Закричало все всередині. – Я його терпіти не можу! Я тільки заради дитини за нього йду! Заради нашої з Ібрагімом дитини».
– Мабуть, так, – вголос сказала Світланка.
– Стривай, тебе що, примушує хтось? – занепокоїлася мати. Серце тривожно забилося.
– Ні, – опустила очі долу дочка. – Я сама ще в собі не розібралася. Ну, він гарний хлопець. Хазяйновитий. Мене кохає…
Світланка ледь стримувала сльози, та сказати більше нічого не могла. Це ж який сором, якщо мати взнає. Вона ж вб’є її на місті. А батько все життя буде зневажати. А головне – що люди скажуть? Хоч на край світу біжи від сорому!
– Доню, ти ж його не кохаєш! – мати сплеснула руками та уважно подивилася на дочку. – Навіщо тоді нам те весілля? Зустрінеш ще хлопця. Шкода, що ти цього року документи нікуди не подала, та нічого. Посидиш рік вдома, підготуєшся до вступу в інститут. Чуєш?
– Я не буду навчатися в інституті, – закусила губу Світланка, голос зрадницьки затремтів.
– А ну, подивись на мене, – попросила мати. – Ти що, плачеш?
– Я мушу вийти заміж, – заревіла Світланка.
– Господи, хто тебе примушує? Ти можеш сказати? Татко? Так я йому так примушу, що буде довго загадувати!
Світланка мовчала. Вона не має права признаватися в своєму гріху.
– Только примушує? – продовжувала допитуватися мати. – Так я йому ломакою по спині один раз примушу!
– Вони тут ні до чого, – гірко заплакала Світланка. – Ні Только, ні батько. Це все я. Я так боюся…
– Скажи матусі чого ти боїшся, га? Скажи, рідненька моя, чого ти так боїшся? – мати обійняла дочку й міцно прижала до себе.
– Жити боюся. Про мене кажуть, що я розбила Тетянине кохання з Тольком. Всі косо на мене дивляться, а за спиною плітки розпускають.
– Тю! Та щоб їм язики погані покрутило! – вилаялася мати й заспокоїлася. – От ти ж в мене дурненька! Та твоя Танька не дуже й плакала. Майже відразу знайшла йому заміну. У них з Юрасем післязавтра весілля. Бідна так горювала, що заміж вискакує. В один день з тобою. Ти що, не знала?
Світланка помотала головою – ні.
– Чого ти так переймаєшся за ту Таньку, не розумію.
– О, ні! – закусила губенята Світланка. – То вона горе своє так прикриває. Вона зовсім не кохає Юрася.
– Та ну тебе! Я думала, що щось серйозне. А ти з такої дрібноти слона роздула. Тьху! Плюнь і розітри. Почешуть язиками й перестануть. Після ваших весіль ще стільки всього буде, що в цих пліткарів язики заморяться лопотіти.
Світланка відсунулася від матері й посміхнулася.
До сільради під’їхали прикрашені різнокольоровими стрічками «Жигулі». На капоті сиділа лялька в весільній сукні. За «Жигулями» зупинився «Москвич» та два «Запорожці». З «Жигулів» вийшов Юрась в гарному чорному костюмі з білою квіткою на піджаку. Він подав руку Тетянці. І дійсно, вона була гарною-гарнісінькою. Волосся зачесане вгору. Прикрашене біленькими квіточками, а кругом величезної «бабети» було прикріплено віночка з фатою. Довга сукня була трохи малувата, та Тетянка настояла на своєму, пообіцявши матері нічого не їсти тиждень. Вона схудла трохи, та сукня все одно бралася брижами під пахвами.
Вітка була в ніжнобузковій сукні з дрібненькими квіточками. Вона дуже пишалася сукнею, яку матері привезли аж із Москви. Та й босоніжки на високих підборах кремового кольору дуже личили під цю сукню. Вітка відчувала себе королевою краси.
Після офіційної частини молоді вийшли на двір, щоб прийняти поздоровлення від родичів і друзів.
До сільради під’їхала біла «Волга» з кільцями на даху, білими та рожевими стрічками, та рожевими трояндами на капоті. За «Волгою» їхало ще десь п’ять чи шість машин. Водій «Волги» гучно сигналив.
Вони зупинилися. З машини вийшов Только в сірому костюмі-трійці, подав руку своїй нареченій. Світланка вийшла з машини. Ох і гарна ж вона була! І волосся якось по-дивному закручене, й фата трималася на кокетливому маленькому капелюсі, й довгі рукавиці з атласу до самих ліктів. А сукня – це заздрість і мрія кожної дівчини. Повітряна, легка, мов хмарка. Все що треба – підкреслене, все що можна – відкрите. А кольє на шиї таке гарне, так на сонці грає, що аж очі сліпить.
– Поїхали звідсіля, – процідила крізь зуби Тетянка, побачивши Світланку.
Юрась стояв як вкопаний. Навіть шампанське з бокала на асфальт полилося.
– Чого витріщився? – з ненавистю прошипіла Тетяна на чоловіка. – Я вже не гарна? То треба було на ній одружуватися!
Тетяна сама сіла в машину. За нею поспішила й Вітка. Юрась подивився на бокал, ще раз глянув на щасливих молодих. А Только зі Світланкою вже йшли до них.
– Вітаю, друже! – щиро привітав Только Юрася. – Щасливого життя! А чого молода сховалася?
– Дякую, – видавив з себе Юрась. – І я вас вітаю. Ховається, бо сором’язлива. Бувайте! – він повернувся до машини: – Поїхали! Гей!
Юрась останнє крикнув родичам і жестом показав на машини.
– Будьте щасливі! – підійшла й щиро привітала Юрася Світланка, та потисла його руку вже з обручкою на пальці. – До речі, гарна обручка. Тож хай і життя ваше буде гарним і гладеньким.
– І вам щасливої долі, – посміхнувся Юрась і сів в машину.
Тетянчин і Юрасів кортеж поїхав вулицями села, гучно сигналячи. А Только взяв під руку наречену й вони з родичами та гостями пішли в сільраду.
– Ненавиджу її, – шепотіла на вухо Вітці Тетяна, сидячи за весільним столом. – Подивись, як мало в мене гостей. Всіх ця клята Свєтка забрала до себе! Щоб її грець вхопив.
– Та здалась вона тобі! – підкладаючи котлету собі в тарілку, мовила Вітка. – Гуляй та радуйся. Це – головне.
– А люди туди-сюди бігають! То там погуляють, то тут. Мені, що думаєш, не образливо? – майже не плакала Тетяна.
– Тобі що до тих людей? Веселися! Ти вже заміжня жінка. Он який в тебе чоловік гарний… Гірко! – гучно крикнула Вітка.
– Гірко! Гірко! Гірко! – підхопили гості.
Юрась з Тетяною встали й поцілувалися. Тетяна зблідла, тяжко задихала та сіла на стілець.
– Оце так поцілунок! Магьош, Юрчик! – викрикнув Тетянчин двоюрідний дядько.
– Тобі погано? – схвилювався Юрась.
– Вона тиждень майже нічого крім кефіру не їла, – вставила своє слово теща. – Сукню гарну хотіла. І ось, на тобі!
– Нічого, – перевела дух Тетянка, – все добре. Я добре почуваюся.
Тільки свекруха якось дивно на неї подивилася і щось зашепотіла на вухо чоловікові.
– От, дурна бабо! – вилаявся дядько Іван. – Ти свої здогадки при собі тримай, а мене при людях не ганьби!
Дядько Іван налив собі стопку самогону та залпом випив. Потім закусив холодцем з хріном. Й аж крякнув від задоволення.
А на Світланчиному весіллі майже все село гуляло. Столи ломилися від страв і випивки. Не щодня єдина донька голови колгоспу виходить заміж. Під сутінки під’їхала до їх наметів нова чорна «Волга». Вся в пилюці – здалеку гнали. З «Волги» вийшов Горішок з великим букетом червоних троянд. Світланчин батько зійшов з лиця.
– Мої вітання, Андрію Артемійовичу та вам, Маріє Миколаївно, – полився солодкавий голосок гладуна. – Я буквально на п’ять хвилин до вас заскочив. Молодих поздоровлю й поїду.
Товстун підійшов до Толька зі Світланкою. Подарував Світланці троянди. Йому піднесли чарку з горілкою, малосольний огірок і тепленьку відбивну на виделці. Горішок випив, закусив.
– Вітаю вас зі створенням молодої радянської сім’ї, товариші! Я сподіваюся, що дітей ви виховаєте так, як нас навчає комуністична партія. Хай вам щастить!
Світланчин батько першим почав аплодувати товстуну, гості підхопили. Й вже через декілька секунд над наметами лунали гучні оплески. Поміж людей поповз шепіт. Ніхто не знав хто це приїхав. Аплодували майже хвилину. Горішок сам припинив аплодисменти жестом.
– Дякую, товариші. Дуже дякую.
Петро Петрович випив, закусив огірком, від’їв добрий шмат відбивної, витер рота хусткою та пішов до своєї машини. Потім повернувся і ледь примітно хитнув головою, підзиваючи до себе Світланчиного батька.
Батько ні живий, ні мертвий пішов до нього. А Марічці сказав:
– Ви гуляйте, я гостя проводжу.
Андрій підійшов до машини.
– Молодець! – хлопнув по плечу голови товстун. – Слово ти своє стримав. Партія тебе не забуде. Тож хоч онуків гідними ділу партії виховуй!
– Буду старатися, – гаряче пообіцяв голова.
– Ну-ну, – тільки й відповів Петро Петрович, сідаючи в машину. – Додому!
Шофер завів мотор.
– Прощавайте, – простягнув руку Андрій Артемійович.
– Бувай, – кинув Горішок і торкнувся плеча водія.
Голова так і стояв з протягнутою рукою поки машина з очей не щезла. Андрій сплюнув під ноги, ледь чутно вилаявся, сховав руку в штани й пішов назад святкувати.
Та мов мертва цілувалася Світланка з Тольком під веселі вигуки гостей: «Гірко!»
– Я хочу спати, – нарешті сказала вона. – Я втомилася.
– Добре, – очі чоловіка заблищали.
Только підхопив дружину на руки.
– Ми вже пішли спочивати! – весело сказав Только гостям.
– Давай! – Весело підтримав його брат Генка, який прилетів з Півночі. – Тільки сина зроби, а потім і відпочивайте вже!
Гості засміялися. Світланка зашарілася.
Только вніс її на руках у власну домівку, яку подарував їм Світланчин батько. Прямо в спальню, на ліжко її відніс.
– Тепер ти нікуди від мене не дінешся, – прошепотів Только на вухо Світланці. – Ти тепер моя.
Він жадібно почав її цілувати й торкатися всього тіла. Він жадібно стиснув груди, помацав сідниці. Світланка ледь стримувалася, щоб не відштовхнути його. Только важко дихав.
– Допоможи мені роздягнутися, – прошепотів він дружині.
Світланка тремтячими пальцями розстібувала йому жилетку, потім сорочку, а в штанах – заплуталася в ґудзиках і густо почервоніла.
– Я не знаю як, – тихо сказала вона чоловікові.
– Ах ти ж моя дівчинко! – засміявся Только. – Давай я тобі допоможу зняти сукню.
Только швидко роздягнув Світланку. Вона ще більше почервоніла й прикрила рученятами груди, залишившись в одних мереживних трусиках. Только скинув штани й зняв з себе труси.
– Подивись на мене, не бійся.
Та Світланка, як оленятко, переступала ніжками та вся трусилася, ховаючи очі долу.
Только підійшов і поклав її руки собі на плечі, а сам прижався всім тілом до неї. Світланка затремтіла від страху.
– Ось так, моя хороша. Відчуваєш, що таке чоловік?
Світланка перелякано мовчала. Только легко взяв її на руки та поклав на ліжко, а сам ліг поряд.
– Не бійся, я буду дуже ніжний.
З цими словами він обережно зняв Світланчині трусики. Світланка заплющила очі, щоб нічого не бачити.
– Розсунь ніжки, ось так, – Только тремтів від бажання накинутися на дружину, та розумів, що вона не Тетяна, з якою він потай зустрічався. Тому треба бути ніжним та обережним. – Пусти мене, моя дівчинко…
Світланка тільки до крові закусила губу, коли це відбулося. Біль був нестерпним. Не збрехала стара відьма, Только ні про що не здогадався – для нього вона незаймана.
Та коли чоловік через деякий час захотів ще її тіла – вона забилася під стінку.
– Не хочу! Мені боляче! Не треба!
Та Только не звернув уваги на це.
– Потерпи трошки. Ох, яка ж ти гарна! Потерпи. Ще декілька разів буде боляче, а потім стане приємно, – шепотів він на вухо дружині, перегортаючи її на живіт, та коліном розсуваючи ноги. – Ось так, моя хороша. Потерпи…
Світланка сховала обличчя в подушках і плакала. Та одному Богові відомо – чим була для Світланки та перша шлюбна ніч… Не від болю плакала вона – душа її оплакувала зруйноване кохання, якому не судилося збутися…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!