Осінь як весна

https://www.youtube.com/watch?v=iBczenyf1fw

https://z2.fm/song/27325010

Осінь як весна

Вона стрімко бігла, намагаючись встигнути на загальні збори муз. У повітрі бриніла бурштинова осінь. Гріло сонце, злегка обпалюючи своїм теплом немовби влітку, покриваючи землю медовим світлом. Повз пролітали золоті рими і веселкові ноти у трохи прохолодному від пахощів трав повітрі. Вона схопила риму і ноти… ті веселково мінилися і задзвеніли в повітрі. Добра знахідка для тої, ким Кася зараз опікувалась.

Вона прибігла під закінчення зборів. Сьогодні виконували бажання. Одне на рік, яке могло кардинально змінити долю музи. Сьогодні можна було змінювати людину, якою опікуєшся, міняти свою долю, змінювати все-все що тільки захочеш …

Кася вже давно думала над тим, яке бажання озвучить тепер. Що прозвучить, вирветься з її малинових акуратних уст на осіннє прохолодне справедливе повітря…

— Ну, Касю, ти ледве не запізнилась. Озвучуй своє бажання, - сказала найстарша муза із крилами, що зливались із небесною блакиттю. Всі очі були звернені на неї.

— Я хочу вилікувати мою Катерину. Ту мисткиню, якій я допомагаю… вона пише музику, пише вірші…

— То ти не хочеш змінити її? – запитав хтось із рядів муз. Кася відчула роздратування. Наче нею намагаються керувати, смикаючи за невидимі ниточки…

— Ні. Я буду з нею до кінця

— Уперта ж ти, Касю… Нащо тобі це? – спитала головна Муза.

— Бо я так хочу

— Муза повинна шукати собі найкращих людей, людей, котрі багато ще можуть зробити… а якщо людину спіткало лихо… то це твій вибір. Ти повинна пам’ятати, що не маєш перед нею ніяких зобов’язань… - говорила головна Муза, тріпочучи своїми крилами кольору осіннього неба.

— Так. Я пам’ятаю про це, - холодним рівним тоном відказала Кася. Їй стало боляче. У неї очі запекли від бажання плакати. Ще мить тому вона відчувалася несміливою, вона хоч і вирішила твердо із своїм бажанням, але боялась реакції інших. А тепер до реакції їй було байдуже . Прикро, якщо Кася не зможе добитися свого. Але вона вдихнула, відчуваючи свою силу і те, що вона потрібна Катерині.

— Ти готова на це? Готова піти задля цього на все? – спитала найстарша муза. По реакції усіх муз Кася зрозуміла, що ніхто до неї такого не робив і що завдання це надскладне.

— Так, готова, - мовила Кася.

Після зборів вона затрималась із найстаршою музою. Та критично оглянула її з голови до ніг.

— Касю, ти точно для себе вирішила? Це ж складно… музі дуже складно вилікувати людину

— Нехай так. Розкажіть що робити, - Кася насторожено але із жаром подалась вперед, уважно слухаючи, ловлячи кожне слово музи.

— Для цього тобі доведеться багато працювати. Вилікуватися людина може тільки сама, - на цих словах Кася відчула, як її обдало холодом. Невже у неї нічого не вийде…

— Ти можеш допомогти. Для цього збирайтеся усі разом, всі з ким ти зазвичай ходила до людей… Ну Радість, Фантазія… ти своїх подруг знаєш… Мрію ще візьми з собою… вона більше знається на лікуванні ніж ми всі разом узяті. І ви повинні будете зробити так, щоб ваша Катерина продовжувала жити не зважаючи ні на що… Розумієш, вона має побачити життя ще красивішим ще яскравішим ніж пам’ятає його до хвороби. Це буде дуже складно, бо люди зазвичай ідеалізують той час , коли вони були здорові…

— А якщо дівчата не погодяться піти зі мною? – просто спитала Кася.

— Ну тоді це все твоя задача… роби що ти зможеш, - печально усміхнулась старша муза і розтанула у небесній блакиті наче вітер пробігся по шовковому прапору. Кася лишилась дна. Вона думала, до кого б із подруг завітати зразу. Сьогодні такий день, що всі вдома і всі після своїх днів бажань відпочивають, насолоджуючись отриманим, здійсненим бажанням. Вона засумнівалась, чи кликати взагалі подруг… Одна звісно не впорається, але переривати їм свято, зіпсувати їм такий день… Муза стояла дивлячись у блакитне завжди спокійне небо, шукаючи там відповіді. Але нічого не знаходила. Небо ніколи не переживало ніяких почуттів, воно спостерігало за ними усіма зверху, було коштовністю, якою милувалися, яку берегли, у якій шукали свого порятунку як і Кася тепер.

— — привіт, Касю, ти чого така сумна? – спитала мрія, пролітаючи повз неї й зачепивши Касю своїм теплим крилом.

— Я загадала бажання… Але виконати одна не можу… Мені потрібні помічники… Потрібна ти, Радість, Фантазія, Сила… Але у вас сьогодні день бажань і я не хотіла псувати вам цей день… - мовила Кася, опускаючи крила все нижче і нижче. Вона відчула раптом образу, що її бажання єдине за тисячі і сотні тисяч літ, що не буде здійсненним у цей день.

— Ходімо, у мене було сьогодні бажання виконати чиюсь мрію, - усміхнулась рожевокрила подруга.

— Радосте, може ти підеш з нами? – спитала мрію свою молодшу подругу, приземлившись коло її яскравого будиночка. Радість співала веселу пісеньку й зразу не звернула увагу на гостей.

— Я? куди? Що таке? – проспівала Радість.

— Допоможеш нашій Касі виконати її бажання… Вона хоче вилікувати дівчину, котрій допомагає творити… - пояснила Мрія. Кася відчула, що вона не в змозі була б вести перемовини із Радістю. Їй ніколи не вистачало сили, щоб вмовити радість піти на якусь справу. А тепер, коли вона відчувала свою несумісність, невчасність, то взагалі була дуже рада, що Мрія взяла місію перемовника на себе.

— Ну… у мене багато людей яким я маю подарувати радість… мені багато до кого треба ще завітати, - заметушилась радість. Касі подобалися вогники у очах її темнокосої подруги.

— Ну Радосте… ми всі там потрібні… Вона, та дівчина Катерина, якій збирається допомогти наша Кася… Вона неймовірна і дарує людям радість… - спішила пояснити Мрія.

— Чим доведеш? – у чорних очах радості загорівся вогник цікавості.

— Поглянь, - Мрія розстелила на блакитному небі, що встигло трохи потемніти, картинку, де світловолоса дівчина слухала з програвача музику й усміхалась настільки радісно, наскільки може взагалі усміхатися людина.

— Добре. Ходімо. Я прийду, - коротко кивнула Радість.

Кася полегшено зітхнула. Лишилась тільки Фантазія… але вона дама із своїми примхами, тож наближатися до її барвистого будиночку, що був дивом Вирію було дуже страшно. Кася відчула, як серце б’ється десь у горлі. Попереду йшла абсолютно спокійна, трохи усміхнена, впевнена у собі мрія Кася пленталась за нею садовою доріжкою й думала, чого мрії так все легко дається…

— Касю, бо я мрія… ставлюся до життя легше… Багато хто мене як і тебе потребує, але я знаю, що приходжу тільки до таких як я, котрі щось роблять, прагнуть і з усмішкою дивляться на все у світі.

— Привіт, - Мрія упевнено вступила у вигадливий дворик пані Фантазії. Її по-іншому ніхто у цілому Вирії не називав.

— Вітаю, - мовила та з-за розкішно оздобленого столика у альтанці. Тут було відчуття, що потрапляєш у казку, у намальований на стіні будиночок, де все настільки красиве і тендітне, що до нього боязко торкатися. А Фантазія тонкими пальцями відламувала по виноградинці… жовті, зелені, налиті бурштиновим соком… здається, що Фантазія мала все для найкращого за мірками навіть вирійців життя… і не потребувала ні дня бажань ні свят, ні тим паче цього візиту Мрії й Касі.

— Пані Фантазіє… допоможи нам, - просто сказала Мрія, беручи ажурний стілець коло білого наче вершки столика, сервірованого на кілька персон, - наша Кася загадала бажання вилікувати дівчину, з котрою вони разом творять пісні…

— О. пісні, поважаю, - перебила пані Фантазія.

— Так, Касі потрібна наша допомога… ви, радість… допоможіть тільки…

— Ну… Як я зможу… у мене ж багато справ… - відгукнулась Фантазія, посуваючи до себе вазочку із полуницею з вершками.

— Ну прошу вас… - Мрія дивилась на неї благальним поглядом. Кася сірою тінню застигла позаду.

— Добре… нічого, хороші мої, обіцяти не можу… але спробую, - по-королівськи усміхнулась Пані Фантазія, розкидавши сріблясті блискітки від своєї усмішки.

— Дякую, - намагаючись зробити свій тон дружнім, ну хоча б нейтральним відповіла Мрія.

— Цьом, дівчаточка, - легковажно помахала рукою в слід їм пані Фантазія. Йти від вигадливого будиночку було тяжко.

— Чого вона така? – спитала Кася.

— Ну бо не всі ми такі як ти чи такі як я… Вона прийде… т побачиш… вона насправді добра. Та й ще… пані Фантазія ніколи не впустить свого моменту прославитися, - Мрія бадьоро так наче нічого не сталося щойно крокувала вперед.

***

Кася першою спустилась у кімнату, залиту полудневим осіннім сонцем. Вона побачила тут свою Катерину, її каштанові кучері відливали шоколадом проти осіннього лагідного сонечка. Кася позбирала всі погані думки. Вони чорними птахами літали по кімнаті… вони розкидали тіні, кричали тисячами збентежених голосів, покриваючи простір кімнати тінями й відчаєм. ледве-ледве муза запхала їх у клітку й поставила її коло вікна. Вона згадала те, чому вчили її на уроках… ніколи не можна цих пташок випускати на волю. Вони повернуться… їх треба поставити на світло… тих, що захочуть змінитися годувати золотим зерном і поїти джерельною водою. У Касі була фляга, та вона не спішила відкривати її. Вона знайшла у куточку крила, подаровані Катерині ще в перший день, коли вони з Касею зустрілися. Серце боляче стиснулося. Кася обережно підхопила білі крила й витягла їх на світло. Відчистила від пилу. Розгорнула. Вона на мить застигла-замріялась як знов поверне своїй Катерині їх…

— Красиві ж які, - погладила їх мрія.

— Ага… я їй зробила… вона собі зробила після моєї допомоги…

— Треба треба повернути їх на місце… щоб знов вона змогла літати…

У кімнаті було тихо. Катерина не завважила та й не могла б завважити своїх рятівниць, що прийшли здійснювати Касіне бажання, її бажання вилікуватися… вона повільно розплющила очі. Відчувала як болить все тіло. Сонце сліпило очі. Теплий осінній день, якби не жовтий, гірчично-шафраново жовтий промінь заблуканий у кімнаті наче пташка, то вона б подумала, що зараз весна. Листя ще стояло зеленим… світ в повній своїй красі. Холодне повітря знадвору лагідно обвівало її обличчя. Краса… Катерина сіла на ліжку. На тумбоччці був зошит. Розгорнула. Швидко і далеко не каліграфічним почерком почала записувати новий вірш.

Кася підкинула у повітря дрібку золотих рим, що спіймала сьогодні, біжучи на збори. Заради такої краси можна було й запізнитися… Катерина крутила у руках ребристий олівчик, намагаючись зрозуміти як у неї вийшов такий вірш… він відливав силою, радістю, золотом… Мрія уважно слідкувала за тим, щоб і Радість і пані Фантазія правильно скеровували усе, чим хотіли поділитися із Катериною. Кася обережно випустила в повітря веселкові ноти. Все вийшло надто швидко, вони розлетілись по кімнаті й невиліковно швидко стали програватися у мозку Катерини. Кася знала, що людина навіть із здібностями, із досвідом, не зможе так швидко все почути й записати. Але ноти вже випущені… іншого вибору не було. Вона трохи похнюпилась… Катерина безуспішно ковзала олівцем по своєму нотному зошитові. Рядом за рядком. Вона намагалась спіймати всі ноти… вона вслуховувалась… Але Кася все одно бачила, що мисткиня не могла зібрати усе докупи. Кася розплакалась.

— Ну й ти чого? Не треба плакати… - пані Фантазія розгорнула їй назустріч свої фіолетові обійми, так здавалося від її широкого плаття, яке майже повністю робило пані фантазію фіолетовою, точніше, ультрасиньою із фіолетовим відблиском. І крила у неї були металічні але такого ж кольору… наче навмисне під плаття підібрані. Або ж навпаки.

— Але вона не… не встигне… не встигає уже… я не так все роблю! Вибачте мені! Я не хотіла щоб так... а творчість це ж єдине, що може її вилікувати…

— ТАК, єдине… але чому ви всі не даєте мені попрацювати? – усміхнулась пані Фантазія.

— Дякую! – Кася розуміла, що стоїть за цієї хитринкою в очах і лагідною усмішкою.

Під вечір друзі принесли Катерині гітару. Пані Фантазія вмостилась зручніше між Катериною у домашньому халаті і її другом, що приніс їй гітару і уважно підбирала акорди. Вона не намагалась згадати ті веселкові відзвуки струн, що чула у повітрі, вона творила сама, допомагаючи Катерині завершувати мелодію. Була зіграна нова пісня. Спати мисткиня лягла щасливою. У колі друзів було тепло. Осінні дні радували своєю красою. А чорні думки-птахи не прилітали більше у її затишний золото-шафрановий осінній світ. Осінь як весна… вона співала про бурштинове море, про заграву над полем битви і могутні прапори угорі… тепер Кася точно знала, як здійснити її мрію, як підняти її в небо тоді, коли з малинових губ Катерини зірветься фраза однієї з її пісень… Піднімати в небо свою Катерину Кася любила... білі осяйні крила мисткині були вже на місці, у неї за спиною, а вся вона сяяла радістю, здоров’ям і життям.

– Падымі мяне в неба, дзе на гордих штандартах палае усход… - Пані Фантазія, Мрія, Радість і врешті сама Кася зібрались у концертній залі. Кася тримала в руках чотири темно-зелені пляшки найсолодшого вирійського нектару. Але її вдячністю був не нектар, який так люблять усі творчі вирійці, а білі могутні крила, слова і музика про бурштинове море, про заграву і шал бою, про весну й кохання, що світлом лилися від бадьорої натхненної, зігрітої сонцем Катерини…