Розділ 1. Три дні до новорічних свят.
Екран поліцейського планшету засвітився новим повідомленням:
“Невідомий стверджує, що біля воріт на вході в міський парк лежить труп чоловіка в ростовому костюмі білки”
-Та шо ж таке! Кожного року за три дні до зимових свят - одне і теж! ‒Голосно, майже криком, сказав кремезний сержант.
-Труп в костюмі білки? ‒Здивовано уточнила молода напарниця поліцейського.
-Знову якийсь наркоман зловив бед-тріп! Бігав обдовбаний на морозі от і закляк.
-Може аніматор якийсь, перебрав алкоголем зігріваючись? Таке ж теж іноді бувало! ‒Підкинула ще одну версію поліцейська.
-Вмикай мигалки, в нас залишилось ще шість хвилин аби прибути на місце. ‒Сказав командир, запускаючи двигун новенького автомобіля. -Швидко перекриєм місце злочину, а там вже хай слідчі розбираються. Господи, ще два дні цього трешу і нарешті омріяна відпустка!
Дах службового позашляховика заграв червоно-синіми барвами додаючи кольорів фасадам навколишніх будинків, розвернувся на 180 градусів і швидко зірвався з місця по широкому проспекті розсуваючи в сторони попутні автомобілі силою влади поліцейської сирени.
-Ти говориш точно як клішейний коп з старих американських фільмів: “Я надто старий для цього лайна!”, “Дайте мені спокійно піти в відпустку”. ‒Сміялась дівчина.
-Ти не розумієш. Стільки років на службі і завжди…, чуєш, завжди перед новорічними святами якісь проблеми. То алкаші в костюмах діда мороза обчистять продавців глінтвейну, то п’яні студенти влаштують масову бійку сніговиків… І все в тому клятому парку! А минулого року взагалі якийсь придурошний бігав з мішком і роздавав прохожим дохлих білок в подарунковій упаковці, прям дід передоз якийсь. Ох і потріпав він нам тоді нерви. Ми, коли зловили, то добряче надавали по ребрах, а він виявився психічно хворим і неосудним. Більш того, ще й наші отримали догани за перевищення службових обов’язків.
-І шо з ним було?
-Та відпустили на поруки лікаря, такого ж йобнутого, як він сам! ‒З відчаєм відповів сержант.
Екіпаж прибув до парку. Місце злочину було за кілька десятків метрів за воротами біля одного з найтемніших входів у парк. На диво навколо зовсім не було людей, високий вуличний ліхтар злегка мерехтів та освічував тільки одну чоловічу постать, що стояла над трупом в ростовому костюмі білки.
-Минулого року вам не сподобався мій подарунок, пане поліцейський! Ось, цього року я зробив кращий! ‒Скаженим голосом сказав безумець і великим кухонним ножем вказав на труп!
Поліцейські завмерли в боєві позі. Ноги на ширині плечей злегка зігнуті в колінах. Руки, втягнуті перед себе та зігнуті в ліктях, міцно обхопили майже не використовувані пістолети Glock австрійського виробництва.
-Кинути зброю! Лицем до землі! ‒Кричав здоровенний сержант -Руки за спину!
-Сержанте! Хіба так вітають старих друзів? ‒Сказав чоловік широко розвівши руками, все ще тримаючи ніж в одній з них, супроводжуючи жест підніманням плечей, брів та опусканням куточків губ. Виглядало, ніби чоловік щиро здивувався та трохи розстроївся не прийняттям подарунка.
-Кинь зброю! ‒Продовжував суровим голосом наказувати поліцейський.
-Добре! ‒Сказав психопат та щосили запустив ножа в молоду поліцейську.
Сержант розрядив всю обойму в напрямку злочинця. Тіло кілька секунд протрималось на ногах і впало поряд з жертвою в костюмі білки. Сержант кинувся до напарниці передаючи по рації, що була прикріплена до одного з плечей, короткий код ‘поранено поліцейського’.
Врятувати її було не можливо. Масивний ніж попав точно в обличчя. Кров розтоплювала втрамбований сніг та утворювала велику калюжу, що ставала все більшою розтікаючись навкруги.
За кільки хвилин на місці події було вже багатолюдно! Швидка допомога, криміналісти, слідчі та навіть кінологи з собаками. Почали сходитись і прості перехожі подивитись, що трапилось.
-Чому злочинець в костюмі білки, наркоман якийсь? ‒Запитав в сержанта один з чисельних поліцейських, що прибули на місце.
-Що? Це не… Це ще одна жертва! Злочинець валяється десь там поруч. ‒Здивувався сержант.
-Там тільки одне тіло! В костюмі білки!
-Не можливо! Я розрядив всю обойму в нього! Я точно бачив, як він впав! ‒Мовив сержант йдучи в сторону, де кілька хвилин тому він зробив мінімум 15 отворів в тілі злочинця.
Слова слідчого виявились правдою. Це дивно, але тіла того хворого психопата не було!
-Як? Ніхто б не витримав п’ятнадцять дев’яти-міліметрових куль з поліцейського глоку! ‒Щиро здивувався поліціянт.
-Оточити парк! Затримати всіх кого побачите та обшукати! Всім екіпажам в місті прислати орієнтування! ‒Пролунав наказ когось з старших поліціянтів. -Спіймати цього гандона!
Слідчі дії завершувались і сержант попрямував до службового автомобіля.
-Фуууух, ‒Глибоко видихнув чоловік всівшись в водійське крісло. Аж раптом, в очі кинувся маленький аркуш білого паперу, що лежав на сидінні, де, всього кілька годин тому, сиділа молода напарниця.
Криві літери гондрабатого почерку несли коротке послання:
“Це було не ввічливо з вашого боку, пане поліцейський! Проте я не ображаюсь і вже готую вам новий подарунок”
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!