Коротка історія подарунка

Для слідчих справа про вбивство не є чимось надзвичайним. Щодня відкривається сотні нових та стільки ж закривається. Більшість з яких – чиста формальність, що і розслідується аби як. Основи правничої діяльності та професійна етика відходять на другий план, коли ти займаєшся цим щодня протягом багатьох років. Існує багато можливих механізмів законного, формально та фактично зловживання в руках слідчого і всі це знають. Та вбивство наркоші в карнавальному костюмі одна річ, а от нахабне вбивство поліцейського при виконанні обов’язків – це випадок, коли справа набирає зовсім інших оборотів.

В ту ніч, злочинця так і не спіймали. Наступні кілька днів відбувались масові рейди. На пошуки було кинути всі сили. Поліція за підтримки спецназу перевернули всі можливі кримінальні точки міста. Всі клуби та казино. Обшукали всі притони та темні райони. Допитали всіх інформаторів та ‘щурів’, яких підгодовує поліція але результати були наближені до нуля. Те, що пошуки не дадуть результату сержант розумів від самого початку. Той тип не був частиною кримінального світу. Таких як він банди і самі ненавиділи, вони хоч і злочинці але переслідують банальні цілі: війна за утримання влади, гроші та контроль за обігом всього нелегального. Коли тебе викрадає та катує гангстер, приємного мало, ти знаєш що, скорше всього, помреш, але розумієш чому, знаєш його ціль. Коли тебе викрадає психопат, невідомо чого чекати. Це протест проти чогось чи банальне бажання отримати задоволення? Від чинить це свідомо чи йому наказують голоси? Твій статус, зв’язки чи гроші більше не мають значення. Тепер ти іграшка в руках жорстокого монстра.

Єдиним, хто міг дати відповіді хоч на якісь запитання був психіатр, на поруки якого відпустили підозрюваного минулого року. Отримавши неофіційний ордер, сержант розпочав спроби знайти лікаря. ‘Неофіційний’ – означало те, що поліцейський міг застосовувати будь-які методи. Поліція часто цим грішила і це не правильно з правової точки зору, але іноді перемогти зло можна тільки його ж методами. Аби перемогти монстра, потрібно самому стати монстром. Сержант добре знав та розумів це, ще з попереднього місця ‘роботи’.

Сержант Вадим Брег володів підвищення почуття справедливості. Це мучило його більшу частину життя. Деколи сильно виражена нетерпимість до несправедливості, була дуже корисною особливістю ‒ відповідальність, прагнення порядку, перфекціонізм, неабияк йому допомагали на службі в спеціальному підрозділі ‘Помста’ під час миротворчої місії в Іраку. Майже два метри зросту, сто кілограм чистих м’язів та відмінна фізична форма були лиш частиною якостей, за які Брега цінувало командування. Проникливість, холоднокровність та відданість справі доповнювали образ ідеального бійця. Часто саме його підрозділ займався найбруднішою роботою. Викрадення, жорстокі допити, катування, експлуатація, страти. Але хіба це зло, коли ціль виправдовує методи? Побити до півсмерті терориста задля інформації, що врятує життя сотням. Біблійний принцип підставити щоку своєму ворогу – повна маячня. До поки існуватимуть моралісти, що прощатимуть та відповідатимуть любов’ю на образу – існуватиме зло.

Кабінет психіатра розташовувався в одному з старих будинків, що знаходився в історичному районі міста. Не далеко від парку, де трапилось вбивство. Серед пацієнтів лікаря було багато відморозків, та сержанта цікавив один конкретний. На телефонні дзвінки лікар не відповідав, тож сержант поїхав туди.

Зайшовши в приймальню сержант побачив книжкову шафу, що простяглась аж до стелі та прогиналась від ваги сотень книг. По центру кімнати стояв великий дубовий стіл, з якого тоненька струйка крові стікала на підлогу. Джерелом була закривавлена голова лікаря, що акуратно лежала біля краю стола, ніби зустрічаючи гостя. Поліцейський вихопив пістолет та лише почув брязкіт струму, що пекучими зубами в'ївся йому в шию.

Отямився Брег вже сидячи на офісному дивані з затягнутими хомутами на ногах та руках за спиною. На масивному шкіряному кріслі за столом сидів той самий псих з парку.

-Боже, сержанте! ‒Розчаровано мовив псих. -Ви мали бути на дві хвилини пізніше! Я не встиг приліпити бантик до подарунка!

Сержант, оглядаючись навкруги, намагався зрозуміти, що відбувається!

-Знаєте, сержанте, психопатичні риси не запатентовані злочинцями чи людьми з психічними розладами ‒ у тій чи іншій мірі вони властиві кожному з нас. ‒Філософським тоном почав говорити злочинець. -Чи означає це, що всі ми трохи психопати? Кожен з нас, бодай раз але не проявляв в тій чи іншій ситуації належне почуття та розуміння. А це означає, сержанте, що майже кожен знайде в собі якісь психопатичні риси. Те, що зупиняє

звичайних людей від скоєння злочинів ‒ почуття жалю до потенційної жертви, почуття провини чи страх покарання ‒ абсолютно не служить запобіжником для психопата. Їх взагалі анітрохи не турбує аморальна поведінка. Вони виявляють доброту, щоб отримати бажане, а потім легко забувають того, хто більше не буде їм корисний. Хіба не так? Ви ж не жаліли тих людей, яких катували будучи військовим!

-Це різні речі! ‒З ненавистю в голосі відповів Брег.

Психопат, ігноруючи відповідь, продовжив:

-Але найбільше лякає те, що психопатичні риси є не лише у людей із яскраво вираженим розладом особистості. Як ви чи я. Суспільство переповнено ними, і дуже нерівномірно: у більшість людей ці риси виражені слабо, у одиниць ‒ сильно. Людей із психопатією різного рівня ми зустрічаємо постійно, ми живемо з ними по сусідству, ми працюємо з ними в одному приміщенні, ми разом обідаємо у кафе та переглядаємо фільми в кінотеатрах. Слід пам’ятати, що психопати не сильно відрізняються від нас, це просто крайня точка, на якій ми стоїмо. І ви, пане Брег, її давно переступили.

-Ти не людина! Ти псих! ‒Відповів сержант. -Я боровся зі злом, навіть коли доводилось бути жорстоким, а яка мета в тебе? Задоволення? Самоствердження? Ти просто чиниш зло, бо ти і є зло!

-Еее ні! ‒Агресивно відповів псих. –Пам’ятаєте, як ви мене побили минулого року? Я просто хотів порадувати людей, а ви безпідставно застосували насилля. І до чого це призвело? Три невинні людині загинули. Розумієте? Я чиню зло бо ви чините зло аби мене зупинити, а через це я чинитиму ще більше зла.

-Ти йобнутий! ‒Крикнув сержант. -Я прострелю тобі голову!

-Ось! Це те про що я кажу! ‒З посмішкою сказав злочинець. -Якщо я хворий, то і ви хворий. Та я вас вилікую.

Психопат набрав в шприц три куба невідомого препарату і вколов поліцейському.