Частина 2. Фантастика та фентезі.

Моє літературознавство. Есе.

Фантастика – мій улюблений жанр у літературі, вважаю його найважливішим і найбільш вишуканим з усіх. Кажу одразу і відверто. Люблю його з дитинства, відколи читав книги до глибокої ночі – аж поки мама не прокинеться і не зробить зауваження, що завтра до школи. Не надто й наполягаючи на тому, щоб я припинив читання.

Який політ думки, яке багатство фантазії, яка уява, які складні питання та гарні відповіді! Високий ступінь асоціативності та аналітики, упакованих у захопливий сюжет – ось що таке фантастика. Я завжди знаходив особливу красу в «чудернацьких вигинах» авторської ідеї. Часто приходила думка – як він, автор, узагалі міг додуматися до такого? Адже це ж треба, живе людина на Землі та раптом йому бачаться інші світи, де все не так ...

Фантастика. Інтерв’ю з Б.Н. Стругацьким.

Написати цю статтю мене спонукала одна публікація. Це було офлайн інтерв'ю з Борисом Натановичем Стругацьким.

Інтерв'ю було записано у 1998-2000 роках у вигляді чату «запитання-відповідь» відповідно до технічних можливостей того часу. У ньому Борис Натанович (один із живих на той момент братів-фантастів) висловлювався про свої враження та думки, відповідав на численні запитання читачів щодо своєї авторської літератури та літератури взагалі. Описував власну авторську «кухню», різні сторони спільного з братом Аркадієм творчого процесу, аналізував свій творчий спосіб з його правилами та прийомами.

Мені дуже сподобалося це інтерв'ю як розкриття цієї самої письменницької творчої «кухні», з усією відвертістю та довірливістю. Для мене такі одкровення виявилися дуже повчальними та корисними. Бо містили багато готових продуманих творчих формул, виважених висловлювань на свідомо спірні теми, що ґрунтуються на авторитетній мудрості визнаних літераторів. В цих формулах було те, що я самостійно шукав через власну творчість, але вже у готовому вигляді.

Особливість цієї публікації полягає в тому, що вона навряд чи буде цікава тим, хто не читав твори братів Стругацьких зовсім або читав недостатньо. Тому що в ній розбирається суть авторських задумів братів письменників, при всій їх складності та образності, що важко сприймається. Що вони написали, що мали на увазі, як це розуміти та навіщо все це взагалі? Також ця публікація не буде цікавою тим, хто не любить фантастику.

А ось для любителів фантастики та шанувальників творчості братів Стругацьких ця публікація може бути дуже цікавою. Вона дуже об'ємна (274 сторінки електронної книги), записувалася протягом періоду з червня 1998 року по грудень 2000 року. Вона різнопланова, у ній зачіпається кілька суспільно значимих тем. Я зробив з неї потрібні конспективні виписки і тепер хочу висловити власну думку та розставити деякі важливі на мій погляд акценти.

Отже, у публікації офлайн інтерв'ю Бориса Стругацького порушуються багато питань: загальнополітичного та національного характеру, філософії розуму та релігії, пізнання світу та способів мислення, навчання та виховання молоді, взаємин у соціумі, сутності письменства та ролі письменника у сучасному світі. Це все важливі теми для літератури. Але тут я хочу зупинитися саме на фантастиці як на жанрі, оскільки Аркадій та Борис Стругацькі вважаються – і по праву – визначними радянськими (і світовими) письменниками-фантастами.

У чому ж полягає сутність фантастики як літературного жанру, на думку Бориса Стругацького? Наведу пряму цитату з його інтерв'ю (у власному перекладі):

«Фантастика, як відомо, стоїть на трьох китах. Це – ЧУДО (власне фантастичний елемент), ТАЄМНИЦЯ (мистецтво розгортання сюжету таким чином, щоб читач не міг відірватися від книги) та ДОСТОВІРНІСТЬ (зчеплення подій книги з реальністю, без якого текст перетворюється на порожню байку та безглузду балаканину). Без чуда фантастика перестає бути фантастикою. Без таємниці (читай: гострого сюжету) фантастика стає нудною та дидактичною. А без достовірності твір перестає бути художнім. Ось і весь розклад».

Ось ще один вислів Бориса Стругацького, переконливий і точний: «Справжня фантастика веде вас у вигадані світи своїм сюжетом, але ніколи не відриває вас від реального навколишнього світу за відчуттями та асоціаціями».

Чи легко читати твори Стругацьких? Моя відповідь така – читати легко, зрозуміти непросто. Легко читати, тому що текст написаний соковитою барвистою мовою. Читання приносить безпосереднє задоволення від красивої фразеології, соковитих діалогів, яскравої образності, динамічності та захопливості сюжету, героїчних персонажів. Одним словом – драйв!

Але ж як все це правильно зрозуміти? Образність яскрава, але далеко не відразу приходить розуміння загального сенсу та взаємодії елементів розповіді. Тут описую власні суб'єктивні враження від читання. Кожен епізод загалом зрозумілий – персонажі рухаються до позначеної мети та діють у рамках сюжету. Це зрозуміло з усіма фантастичними припущеннями. Але цілісна картинка авторського задуму не складається навіть після прочитання останніх рядків останнього розділу. Не доходить... Чи не перемудрили класики зі своєю складною філософією? Таке питання я сам собі задавав не один раз.

Як же бути вибагливому читачеві, який наполегливо хоче зрозуміти високий зміст? Як зрозуміти Ідею, заради якої, власне…? Відповідь – перечитувати! І цього разу це відповідь не моя, а самих Стругацьких. Ось ще одна цитата з цього приводу з інтерв'ю: «Високий літературний смак – результат не тільки (і не стільки) старанного читання, а й (обов'язково!) неодноразового та вдумливого перечитування».

Мені залишається тільки погодитись. Ефект від перечитування творів Стругацьких пізнав на власному досвіді. З першого разу зазвичай стають зрозумілими лише розвиток сюжету та характери персонажів. Після перегортання останньої сторінки стає зрозумілим тільки те, чим оповідання закінчилося. З другого разу приходить розуміння гри образів та взаємодія персонажів в епізодах. З третього – взаємодія складових частин розповіді та загальний зміст великої Ідеї, заради якої вигадані фантастичні обставини. А на четвертому вже можна не поспішаючи смакувати фразеологію. Чи робив я сам таким чином? Звичайно.

Читач нібито поетапно дорослішає з кожним новим прочитанням того самого тексту, виходячи на вищий рівень усвідомлення. А текст щоразу відкривається своїми новими гранями, «грає» елементами з різних частин, епізоди з початку твору «перегукуються» з епізодами з кінця, утворюючи гарне художнє переплетення. Складна смислова ієрархічність тексту стає очевидною.

Ось воно, літературне диво – сам текст не змінюється, але його сприйняття стає багатшим з кожним новим прочитанням. З черговим підходом приходить розуміння того, що рівнів тут декілька. Чи всі рівні я, читач, побачив? На верхівці багатошарового «торта» лежить смачненька «вишенька». Думаю, що цей нюанс є ознакою високого мистецтва.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.