Почуття міри у мистецтві
Тож у чому тут полягає мистецтво, якщо йдеться про важкозрозумілі твори? А в тому, щоб читач спочатку відчув присутність високого сенсу, хоч і не відразу видимого, але такого, що відчувається. І не відкинув би убік ваш опус із коментарями про «сиву кобилу», одразу після прочитання першого абзацу. Мистецтво тут, як і завжди в мистецтві, полягає в точному відчутті міри – в цьому випадку, міри абстрагування при художньому описі.
Автор захоплює читача за собою, ведучи його шляхом абстрагованого опису.
Тут абстракція – якийсь кінцевий результат, у якому сенс і логіка губляться зовсім. А абстрагування – шлях до абстракції, незакінчений і перерваний у точці, де художні образи починають «грати» у своїй спірності, вільно перетікати один до одного у своїх суперечностях.
Цю точку я й називаю тут терміном літературний абсурд. Мета якого – досягти такої гри образів і виразів, коли їхні внутрішні суперечності стають красивими, тонкими, «мереживними» і візерунково химерними, цікавими у своїй неоднозначності та хиткості.
Ледве автор «пересолив» – губляться сенс і логіка, і з ними читач губиться у здогадах. А трохи автор «недосолив» – конкретика та прямота навіюють нудьгу. Почуття міри – найважливіша якість для автора у будь-якому мистецтві!
Абстрагування стає потрібним тоді, коли конкретність предмета чи явища ускладнює його літературне сприйняття, дає сухість образу і робить оповідання нудним у його однозначності. Пряме сприйняття не «грає», не дозволяє включити фантазію та відчути тонкі нюанси.
А чи знайдеться на цьому шляху абстрагування своє місце для поняття символ і символізму в літературі? Думаю, так. Символ – це перша «зупинка» на такому шляху, не доходячи до точки абсурду. Символ – це вже не сам прообраз. Але новий образ, дещо віддалений за змістом від прообразу, що зберігає з ним логічний зв'язок і вступає з ним у суперечність. Але тут йдеться не про нього.
Призначення абсурду як літературного прийому
Доречно все ж таки більш точно визначити саме призначення такого літературного прийому. Навіщо його застосовувати взагалі? Який сенс такої дії? Навіщо потрібні ці сюжетні складнощі та головоломки? Тільки для здивування читача? Думаю, що ні. Призначення абсурду як літературного прийому, на мій погляд, полягає у наступних нюансах.
- Абсурд має акцентно привертати увагу читача, як щось особливе та незвичайне у загальній розповіді. Певний елемент сюжету може бути незвичайним через свою чарівність, містичність або абсурдність. Читач бачить, що так у звичайному житті не буває, ставить питання «чому». Намагається розгадати загадку, зрозуміти суть протиріччя та незвичайності. Таким чином, абсурдний епізод стає акцентним, концентрує на собі додаткову увагу, змушує замислитись над розгадкою та шукати зрозуміле пояснення. Епізод виділяється у загальній течії сюжету, випадаючи зі звичної логіки, але змушуючи свідомість читача цю логіку відновити.
- Абсурд прикрашає оповідання, робить його яскравішим і колоритнішим. Такий епізод або елемент сюжету краще запам'ятовується, згодом змушує «програвати» його в пам'яті та додатково аналізувати.
- Абсурд часто є своєрідним «паровозиком» якогось смислового «тандему». У такому разі він йде першим у сюжетній логічній зв'язці, де відіграє роль акценту, що відвертає «сувору» критичну увагу від веденого елемента сюжету. А ведений елемент сюжету йде другим і несе у собі якусь важливішу за значенням інформацію, яку автор бажає прикрити таким смисловим «дахом». Ведений елемент «ховається в тіні» абсурду, але зостається головним за змістом. Прийом хороший для обходу цензури.
Гарним прикладом для такого розуміння є епізод польоту Вакули до Петербурга за черевичками в гоголівських «Вечорах...» Сам політ простого коваля на чорті – найяскравіший абсурдний елемент, який добре запам'ятовується і сприймається читачем як колоритний політ особливо незвичайним транспортом. Ото подія! Її не пропустиш і не перегорнеш, навіть під час читання «по діагоналі».
З сумом уявляю собі, що Гоголь послав би свого героя до цариці на банальному кінному візку з нудним господарським клопотанням. Ото було б шкода! А веденим елементом сюжету тут є опис приїзду козацької делегації до цариці з приводу утисків запорожців. Бачимо, що тут реальний найважливіший епізод історії України описаний без політичного акценту та, відповідно, з мінімальним ризиком бути віддаленим цензурою. Поряд із завданням по «черевичках» місія козаків виглядає цілком мирно для цензури, але при цьому не випадає з пам'яті читача. Гоголівський епізод ненав'язливо описує велику історію, і це важливо.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!