1 Глава

Можливо, ангели летять у небеса,

Але і на землі бувають теж дива…

У деяких людей є два крила,

Не видимі та чисті, мов сльоза…

Та бачать крила ті, лиш одиниці,

У кого світлі помисли

Та не затьмарені зіниці…

(Оксана Грицина)

Рідко таке буває, особливо в наш час, але зима вступила у свої права саме першого грудня, оскільки тоді почав падати перший сніг. Не дрібний та мокрий, я к зазвичай це буває, а рясний, пухкий та лапатий. Усе вмить вкрилося пухнастою ковдрою першого снігу. Після похмурої та мокрої осені, після сірих туманів та сирої погоди, стало білосніжно чисто й настрій вмить підскочив вгору в передчутті новорічних свят. Навіть в повітрі відчувався дивний передсвятковий мандраж. Як колись у дитинстві, пам’ятаєте, коли чекаєш на подарунки, ялинку, святкування… Оте дивовижне відчуття чекання свята, це тремтіння, що пронизує тіло, ця невимовна радість, що огортає кожну клітинку. Скажете, таке буває лише у дитинстві, а ось і ні! Такими відчуттями наповнились усі, коли прокинулись і, вийшовши на вулицю, помітили, що все вкрито снігом. Це немов засинаєш сумної осені, а прокидаєшся святковою зимою, не лише на календарі, але й у реальному житті. Проте, саме сніг в нашій історії зіграв важливу роль…

Вадим поспішав, адже страшенно спізнювався і не на що-небудь, а на власне побачення. Сергій телефонував йому декілька разів і повідомив, що його вже чекають. Сергій – це його найкращий друг ще з студентських часів. Саме він і запропонував Вадиму піти на це подвійне побачення. Але все по порядку.

Отож Вадим та Сергій навчались у одному вузі на архітектурному факультеті. Потім доля їх звела на одній роботі у приватній будівельній фірмі. Так разом працювали й товаришували. На роботі Сергій познайомився з Олею, яка працювала там дизайнером, і в них закрутився службовий роман, який триває й до сьогодні. Так ось у Олі виникла нав’язлива ідея познайомити Вадима з своєю подругою Ліною, ось тут і Сергій запропонував влаштувати подвійне побачення. Для Вадима та Ліни це подвійне побачення всліпу, адже вони до сьогоднішнього дня раніше ніколи не зустрічалися.

Ліна працює художником-модельєром, є натурою піднесеною та творчою, тому перебувала у своєму сюрреалістичному світі нових творчих ідей та задумів, тому не мала часу на хлопців. Оля завжди говорила, що Ліна «літає в хмарах й не помічає простих смертних». Подруга взялася за влаштування її особистого життя, адже Ліна сама цим займатися не збиралася, принаймі найближчим часом, це точно.

Коли Оля запропонувала їй піти на побачення, то Ліна навідріз відмовилась брати участь в такій авантюрі. Та подруга не здалася, її переконливі доводи зробили свою справу – і, зрештою, дівчина погодилась.

На відміну від Ліни, Вадим з радістю сприйняв дану пропозицію. Хлопець не сподівався на якесь продовження стосунків та й не вірив у велике кохання з першого погляду, але йому імпонувала перспектива гарно провести час в приємній компанії, адже він і так нічого не втрачає. «От тобі й маєш! Запізнююся на власне побачення!» - знервовано думав Вадим, - «Це ж треба було так засидітись на роботі?! Ще й машина не завелася, ось тепер й добирайся, як хочеш! А ще сніг та затори усюди…»

Вадим так задумався, що й не помітив, як вискочив на проїжджу частину. Автомобіль, що саме їхав, зачепив його, й він із силою гепнувся на гладку, немов скло, дорогу. Хлопець не відразу зрозумів, що його збила машина, адже через шок та приплив адреналіну не відчував болю, проте за мить картина змінилася й страшна реальність навалилася в повній мірі…

Пекельний біль пронизав усе тіло. Біля Вадима почали метушитись перехожі. Хтось кричав, щоб викликали швидку, хтось кликав на допомогу, але Вадиму було байдуже, адже він почав повільно втрачати свідомість. На грані реальності й забуття, з-поміж какофонії голосів та звуків, він почув ніжний дівочий голос, що промовляв до нього: « Ти лише не вмирай, чуєш, живи!» . Її голос, немов шовк, огортав його, він вже не чув інших звуків, окрім цього ніжного голосу…

З останніх сил Вадим розплющив очі, щоб побачити її… Дівчину, чий голос заворожував його слух. Та яскраве світло автомобільних фар і вуличного ліхтаря засліпило його, Вадим примружився й помітив пасмо білого волосся, що впало на її блакитні очі, вона машинально заправила пасмо за вухо… Вадим попри біль та слабкість хотів роздивитись незнайомку, але перед очима усе почало плисти й танути… Останнє, що побачив хлопець перед тим, як знепритомніти, це срібне крило, яке виблискувало на світлі…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.