Частина 2. Помилка: зв'язок з підтримкою не встановлений
Але перед дверима батькового кабінету Базіль вже не був такий впевнений, топтався на місці й зітхав. Обернувся на Іта і з тихим «от же дідько» постукав, а потім зазирнув.
— Нумо, тільки швидко, — прошепотів і зайшов усередину.
Кабінет Веллінгтона був повний полиць з паперами, теками, видруками, а на столі примостилися десятки чашок. Тридцять екранів, на яких було видно, що робиться у різних кімнатах Комплексу, ніби найголовнішому вченому на планеті не було зайнятись чим важливішим, а це доручити охоронцям. У кутку причаївся телефонний комутатор з купою дротів. Отже, Комплекс має захищений зв’язок.
Базіль довго порпався і шерхотів, а потім дав лист і ткнув пальцем:
— Генералові й без тебе є чим зайнятися, а сюди ми дзвонимо, коли треба щось почепити на супутник. Тут збоку написано, що під’єднувати.
Іт сунув джек у гніздо і підняв слухавку.
— Алло? — відповів голос хвильку потому.
— Доброго часу доби, — сказав Іт. — Мені потрібен голова управління цивільними і науковими космічними польотами.
— Так-так, це я.
— Ваше ім’я, пане?
— Е-е… Ендрю Джонсон.
— Як тільки ви надасте документи, що підтверджують вашу посаду, я буду підпорядковуватися голові марсіанської місії або вам особисто, якщо такої немає, до моменту її створення. Якщо ви перешлете папери і вашу адресу факсом, я виїду до вас негайно.
— Е-е-е… що? Почекайте… — у слухавці прошурхотіло і голос, який на початку здавався сонним, спитав: — А ви взагалі хто? Ми не очікували поповнення…
— Мене звуть Іт. Я маю очолити політ на Марс.
— Пан Веллінгтон хоче на Марс?
— Як голова усіх цивільних і наукових космічних польотів організувати місію — саме ваша задача.
— А фінансування буде? — голос остаточно прокинувся.
— Що ви маєте у розпорядженні зараз?
— Та нічого! Господи, нас тут п’ятнадцять людей, ми робимо метеокарти і прогнози, і все.
— Аеродроми, ракети, космонавти, центри підготовки, наукові комплекси?
У слухавці рохкнуло.
— Дзвоніть військовим, у нас нічого.
— Скільки вам знадобиться часу, щоб знайти фінансування?
— Слухайте, містере! Військовим Марс до сраки, і якщо пан Веллінгтон не дасть грошей, нікуди ми не полетимо. Що ви від мене хочете? Я ж кажу — у мене чотирнадцять підлеглих. Не чотирнадцять тисяч — просто чотирнадцять. Я просто метеоролог. Вчені самі у космос не літають, хочете місію на Марс — хай Веллінгтон створить цей, як там це називається… департамент. Ще питання є?
— Гадаю, що ні. — У слухавці клацнуло.
— Кхм! — Веллінгтон став у дверях. — Що ви тут робите? Базіль?
Той задихався і трясся, лопотів і пітнів, потім глянув на Іта і виструнчився.
— Це… це от… Іт… Я от… — він облизав губи й набрав повітря: — Вибачте! Я заберу її звідси!
— Її? — Веллінгтон підняв сиву кущувату брову.
— Вона все про Марс що-щось базікає, я от… Ви ж її у ящику привезли, мабуть, головою вдарилася… Чи так вже було? Вибачте, я відведу її до-до інших, ось прямо зараз, — Баз посміхався і бгав поли піджака. — Іт, сонечко, підемо, підемо! — він простягнув до нього руку.
— Головний метеоролог каже, що марсіанський департамент відсутній, його треба створити, — сказав Іт, ігноруючи його. — Ви…
— Господи, я залишив тебе пів години тому! — не стримався старий. — Геть! Базіль, займися, тепер воно твоє, — він помахав руками, і Баз за рукав витяг Іта з кабінету. На щастя, той без суперечок мовчки пішов за ним. У кімнаті відпочинку Базіль зупинився і ляснув Іта по плечу:
— Знайомтеся, моя нова дівчина, Іт. Іт, це дівчата і мої клони. Іт трохи… трохи стукнулася головою, поки подорожувала, не звертайте уваги.
— У-у-у, а вона тільки твоя, чи нам теж можна познайомитись ближче? — спитав хлопець у бюстгальтері. І взагалі, з дрескодом, на думку Іта, у всіх тут було погано.
— Якщо вмовите. Про це особливих відзнак не було, сказав Баз.
— Ваші імена і посади? — спитав Іт.
— Мартін, — хлопець у ліфчику помахав рукою. — Клон Батька.
— Тобто пана Веллінгтона?
— Так, — він посміхнувся.
— А посада?
— Що?
— А я Лео, — сказав інший хлопець і підійшов. Від рухів його, з дозволу сказати, «одяг» зі стрічок шурхотів. Лео одразу закинув руки на плечі та міцно поцілував. Ітові програми впізнали присутність алкоголю. — У-у, крижана принцеса, — сказав Лео і відпустив його, впав на диван.
— Я Хуан, — сказав хлопець у піжамі з ведмедиками, почесав бороду і продовжив ліниво порпатись у штанах сусіда, що тільки заради гостей відірвався від екрана планшета.
— Джеррі, клон, — сказав той.
— Роберт, теж клон.
— Джонні, клон, — він пропустив довгі золотаві кучері між пальцями. З одного боку над вухом чомусь звисала тонка коса.
— Артур. Хочеш, я тобі щось позичу з речей? Ці казенні лахи це якісь суцільний антісекс.
— Так, знімай їх до біса! — сказав Роберт і широко посміхнувся.
— Озвучте ваші посади, будь ласка, — сказав Іт.
— Ото — клони, а ми всі — дівчата, — сказав Артур. Після паузи Іт уточнив:
— Це посади?
— Так.
— Опис наведених професій відсутній у моїй базі даних.
Лео видав голосне «п-п-п-п-п-р-р-р-у-у» і п’яно засміявся, Артур кліпнув очима.
— Що входить в обов’язки клона? — спитав Іт.
— Рятувати людство, — відповів Джеррі трохи захекано — Хуан таки відірвав його від планшета.
— А дівчата допомагають з цим! — сказав Артур.
— Рятувати від чого?
— Від вимирання людства! — Базіль вийшов уперед. — Іт, ти тепер працюватимеш у Комплексі, тож настав час розповісти тобі таємницю… Люди можуть завести дитину тільки у Репроцентрі не тільки тому, що це розумно, а й тому, що шістдесят років тому невідомий вірус зробив безплідними усіх чоловіків, і тільки Батько, який на момент появи вірусу був заморожений у кріокамері, не заразився. Тож у Репроцентрах використовують його сім’я, і нас він створив, щоб ми допомогли йому, бо він вже немолодий…
— Чому б просто не клонувати всіх людей? — спитав Іт.
— О, це технічно неможливо і занадто дорого!
— Ні, технічно штучне запліднення мало відрізняється від клонування, якщо у вас вже є відповідна техніка по всьому світу, перевести її на клонування зовсім не важко, — сказав Іт у запалій тиші. — Так чи інакше, це не моя справа. Пан Веллінгтон сказав, що тепер мною маєш займатися ти, тобто створення марсіанського департаменту — твоє наступне завдання.
Базіль відійшов на крок.
— Ні-ні, це не… Іт, забудь про це! Тепер твоя справа — рятувати людство разом із нами. Ти більше не керівник марсіанської місії, ти дівчина!
— Ти не маєш повноважень, щоб змінити мою посаду.
— А хто має? Батько сказав…
— Пан Веллінгтон теж не має таких повноважень. Їх ніхто не має — я таким створений і таким буду до утилізації.
— Тобто тобі найголовніший вчений на планеті не може наказати? — розгубився Базіль.
— Не у всьому. Є базові, незмінні налаштування.
— Чо-орт забирай, керівник марсіанської, е-е… місії? — Лео аж сів прямо.
— Ні, він не… От що — ти не маєш відповідних документів! — зрадів Базіль.
— Андроїдам вони не потрібні.
— А-ах! — Лео приклав долоні до щік. — Мені неодмінно треба переспати з андроїдом!
— Я не розрахований на сексуальні контакти, — відмахнувся Іт.
— От що, я не повинен на слово вірити кому завгодно, що він андроїд, — сказав Базіль. — Не маєш документів — не можеш нічого вимагати.
— Ну то подивись номер на моїй тарі для зберігання, пробий номери.
— Навіть не збираюся!
— Тоді я поскаржуся твоєму начальнику.
— Не чіпай батька! — Базіль здригнувся. — Ти й так його сьогодні вибісив…
— Це не мої проблеми, — Іт розвернувся і Баз вхопив його за плечі:
— От дідько! Стій! Буде тобі департамент! — він видихнув, коли Іт зупинився. — Якщо поцілуєш мене, — він усміхнувся.
— Я не створений для сексуальних контактів, і з твого боку така пропозиція — це порушення трудового кодексу, про яке я маю доповісти.
— Порушення чого? — вирячився Артур.
— Трудового кодексу, — повторив Іт. — Законодавства, що регулює відносини робітників, — додав він, бо Артур продовжував дивитися на нього.
— А у чому порушення? — спитав Хуан, витираючи руки паперовою серветкою.
— Керівники не мають права вимагати від своїх підлеглих сексуальних контактів будь-якого роду, — сказав Іт. Хуан фиркнув.
— Та не може бути такого закону! — вліз Лео. — Що ми тут робимо взагалі, як думаєш?
— Я до ладу не зрозумів, — сказав Іт.
— Ось це, — Хуан потрусив пробіркою, куди тільки що сплюнув. — Збираємо єдину фертильну сперму у світі. Це і є наша робота.
— Ви отримуєте за це гроші?
— Ну… ні, — сказав Лео. — Але ми живемо тут, харчуємось…
— Тобто у самому осередку науки на планеті процвітає проституція за їжу, — сказав Іт. Помовчав. — Це незаконно. Усі ваші начальники, до пана Веллінгтона старшого включно, мають понести за це кримінальну відповідальність, втратити посади й сісти у в'язницю.
Запанувала тиша.
— Іт, ну що ти кажеш таке, — сказав Базіль. — Звідки ти це взяв взагалі? Батько про це знає… Він не став би робити щось протизаконне.
— Ну перевір сам.
— Я не можу, — Базіль сів. — Комплекс має захищений зв’язок, щоб дізнатись щось зовні, треба просити Батька…
— Ну то попроси.
— Та він не дасть… Ох, знову це твоє типове… вираження сарказму, ну Іте! — Іт дивився на нього, піднявши брову.
— Ха, — пирхнув Лео. — І чому я не здивований? Іте, дитинко, дозволь дати тобі корисну пораду, не погребуй словами шльондри, — він сів пряміше. — Що, ти думаєш, станеться після того, як ти скажеш пану Веллінгтону, що він все робить неправильно і має сісти у в’язницю? Він — голова усіх вчених. Це не він зникне зі своєї посади, а ти, дурнику. Не галасуй, смокчи кому треба, і будеш жити, ще й непогано.
— Батько не злочинець! Іте! — крикнув Базіль.
— Я ще не бачив, щоб хтось так легко і ґрунтовно вбивав легку і звабливу атмосферу, — протягнув Джеррі. — То що, я тепер, виходить, теж злочинець?
— І ґвалтівник, — підтвердив Іт. — Використання проституйованих осіб вважається злочином згідно з останньою редакцією статуту про права людини.
— А ти точно не вигадуєш? — втрутився Роберт. — Я ніколи не чув про такий статут!
Іт знову підняв брову:
— Що й не дивно. Ви тут всі відрізані від інформації, пан Веллінгтон може вам розповідати що завгодно. Коли ви востаннє були назовні без нагляду?
— Клони не покидають Комплекс, — сказав Базіль.
— Тобто, ніколи? А як же право людини на вільне пересування?
— На що? — Роберт розпатлав волосся.
— Ти не судимий, тож маєш право…
— Іте, — знову втрутився Лео, — ти що, мене не слухав? Веллінгтону начхати на ті всі папірці. Він сказав, що клони будуть сидіти тут, значить, вони будуть. Ти зовсім їм не допоможеш, якщо будеш йому докоряти. Ти що, з Місяця звалився такий наївний, чи що?
— Я знаю, що я маю робити, — сказав Іт, — але… це не спрацює. Якщо я залишу Комплекс, то стану особою без документів, ще й у розшуку.
— Агов, тут взагалі-то є озброєна охорона! Ти навіть не вийдеш звідси, — вліз Базіль, але Іт відмахнувся:
— Бачив я ту охорону… Але проблема у тому, що космічна галузь майже повністю відсутня, і навіть у військових тільки супутники. Якщо я буду поза законом, відновити її буде майже неможливо. Навіть якщо фракція Вчених — нелегальна, вона працює по факту, і я маю залишитись тут і вбудуватись у систему, щоб потім щось змінити.
— Чому б мені просто не здати тебе Батькові просто зараз, змовнику? — нахмурився Базіль.
— Якщо я стану головним, ви зможете бувати зовні, — сказав Іт. Клони охали й стрибали, Джеррі кинув планшет і забрався на диван з ногами.
— Змова! — крикнув він на весь голос. — Я в ділі!
Лео приклав руку до обличчя, Хуан завів очі, Артур цокнув язиком. Базіль сів. Божечки, бувати на вулиці!
— Пане Веллінгтон, а тепер будьте ласкаві, зробіть вже космічний департамент, — сказав Іт.
— Тільки якщо ти будеш моєю дівчиною, — сказав Базіль. — Я знаю, що ти думаєш, що це порушення згідно з твоїм вигаданим статутом… Що? — оглянувся він на інших. — Це ж шизофренічне марення! А ви й справді повірили в андроїдів і якесь альтернативне законодавство? Іт це вигадала. Так, для неї це все справжнє, але ж ми знаємо, як все насправді. — Клони притихли. Базіль встав. — Так от — якщо ти сама визнаєш, що не можеш іти проти Батька, тобі доведеться іти на компроміси. Я хочу тебе, ти хочеш на Марс. Будеш моєю — і я обіцяю, що зроблю все, що ти скажеш, поки воно не буде напряму заборонене Батьком. Я б міг і не просити, а просто позвати охорону, щоб вона тебе тримала, бо це твоя робота, а ти пручаєшся. Але я гарна людина і хочу, щоб ти згодилася сама.
— Згода під примусом — теж примус.
— А хіба твої права людини простягаються і на андроїдів?
— Це нецільове використання техніки, — Іт уклонив голову до плеча.
— Типу як на ковбасі пишуть «не пхати у дупу»? — усміхнувся Лео.
— Де це таке пишуть? — повернувся до нього Артур.
— Ну не прямо такими словами…
— Добре, — сказав Іт. — Я не людина, і хоча з моральної точки зору твої вчинки характеризують тебе не кращим чином, нехай це залишиться на твоїй совісті. Але я не хочу бути твоєю дівчиною офіційно, бо у Комплексі проституйовані люди мають нульовий статус і права. Мені потрібна така посада, яка б давала можливість зібрати інформацію про це місце.
— Хочеш бути моїм секретарем? — спитав Базіль. — Зможеш всюди тут ходити й всіх питати.
— Якраз те, що треба.
— Окей, тоді… з цієї хвилини ти — мій секретар! — Базіль направив на нього палець і всміхнувся.
— Мені потрібен підписаний документ, — сказав Іт і Баз застогнав:
— Ну звісно!
***
Кабінет Базіля був майже пустий. На полицях лежали кілька тонких стосів паперу, стіл старанно заставлений порожніми кружками, як у Батька, але… Базіль рідко бував тут. Тепер він сів, поправив краватку й увімкнув комп’ютера. Видрукував і підписав документ про створення космічного департаменту і призначення Іта (№ ІТ-575-48-09-182-14) його керівником, а також секретарем і заступником самого Базіля. Іт забрав папери й зібрався вийти, але Базіль його окликнув:
— Гей, ти куди? Я тебе ще не відпустив! Іди за мною, — він встав. Іт пішов за ним у кімнату Базіля. Вони ледве розминулись у… так, це було схоже на каюту корабля, тільки постіль не підіймалась до стіни. Баз зачинив двері сів у головах.
— Роздягайся. — Іт встиг зняти халат і светр, коли Баз завів очі: — Господи, ну хто так роздягається?
— Метод відповідає моїм програмам.
— Ні, Іте! Роби це звабливо!
— Даний варіант відсутній.
— Ну… — Баз тяжко зітхнув і пожестикулював. — Повільніше! — Іт кивнув і повільно зняв туфлю. — І дивись мені у вічі! — Іт зняв другу. — Посміхайся! Ой, свят-свят! — Баз помахав руками. — Може, краще й не треба… — обличчя Іта знову стало спокійним, і Базіль зітхнув. — Спробуй ще раз. Ні, ти не посміхаєшся очима…
— Як це — очима?
— Ну… Це коли ти дивишся на щось, що тобі справді дуже подобається! — Він сіпнувся, коли Іт вишкірив у посмішці зуби. — Господи боже!
— Це типова посмішка №6, найширша, з відкритими зубами, — сказав Іт, дивлячись крізь нього.
— Давай іншу!
Іт зімкнув губи, через декілька секунд посміхнувся слабше, потім з зубами, потім майже непомітно, і те ж саме, але закривши рота. Крива посмішка направо, наліво, і, нарешті, його обличчя втратило експресію зовсім.
— Не роби так більше, — сказав Базіль і сковтнув. — Тобто… не роби всю серію. Ти що, не вмієш по-людськи?
— Згідно з протоколами, ці мімічні шаблони відповідають тому, як емоції виражають люди. На цей момент в моєму розпорядженні вісім шаблонів, з можливістю додавати ще у міру вдосконалення штучного інтелекту.
— Щоб тебе! І що треба зробити, щоб ти… ну… по-людськи?
— Повторити побачене.
— Добре, тоді дивись на мене, — зітхнув Базіль і заплющив очі. Відкрив і подивився на Іта з усією любов'ю, яку міг виразити. Але через кілька секунд його посмішку зів'яла: — Гей, я так не роблю!
— Я копіював тебе.
— У мене не таке придуркувате обличчя!
— Твоє обличчя відповідає людським стандартам гармонійності та краси. Скопійований вираз обличчя занесено в базу під назвою "придуркуватий" згідно визначення самої копійованої моделі.
Базіль піднявся:
— Геть!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!