Частина 1. Активація продукту пройшла успішно

— Гарненький друг — взяв і подарував мені домовину, — похилого віку чоловік засунув руки у кишені білого халата і насупився, роздивляючись поставленого вертикально ящика. Другий чоловік, вдягнений у військову форму, спершу з образою на обличчі обернувся до нього, а потім пирхнув.

— Не переймайся, я заберу її з собою. Для тебе — вміст. — Він потягнув накривку і вона відійшла й відкрила камеру зі скляною кришкою і кнопками. Натиснув одну і всередині спалахнуло світло.

Чоловік у халаті підійшов. За склом стояв маленький, метр з кепкою, худорлявий хлопець з білим волоссям. Він був повністю голий, і чоловік спинив погляд на гладенькому, як у манекена, тілі без статевих органів. Очі заплющені, грудна клітина не рухається.

— Це лялька.

— Можна і так сказати. Але дуже особлива, — військовий підтягнув до себе стілець і вмостився. — Ніколи не вгадаєш, де я її знайшов, — він вирячився одним оком і замовчав. Його друг сіпнув кутиком рота.

— Ти правий, не здогадаюсь. Ну?

Повисла довга ображена пауза, потім військовий зітхнув і здався:

— На старому складі біля закритої лабораторії космічних технологій. Після розформування про нього забули, а воно, — він махнув рукою на ляльку, — як новеньке. Може, навіть працює.

— А воно має ще щось робити? — чоловік підібрався і насупився. — Що це, в біса?

— Це андроїд, — прошепотів військовий і підійшов, закинув руку другові на плече. — Там їх кілька було, і якщо ти активуєш першого, я його тобі залишу.

— Нащо мені андроїд?

— Звідки мені знати? Ти ж вчений, придумай щось. Якщо не працюватиме, розбереш на гвинтики, чи що. Ну?

Чоловік розпатлав металевою рукою посивіле волосся, його лице, понівечене блискучими вставками з одного боку, спотворилося у роздумах.

— Грець з тобою, кажи, куди натискати, — сказав він зрештою. Військовий показав кнопку під захисним прозорим шоломом. Вона з натугою провалилася під пальцем і щось запищало, кришка клацнула. Лялька відкрила очі, вії виявилися такими ж білими. Світлі райдужки ворухнулись, і чоловік проковтнув, коли відсутній погляд швидко, як навіжений, просканував кімнату і спрямувався прямо на нього. Маленька біла рука з тонкими пальцями лягла на скло зсередини й зсунула покривку.

— Генерал Гарднер, — сказав військовий і хлопнув себе по грудях. — І пан Веллінгтон, вчений, — струснув друга за плече. — Назвися, хлопче.

— ІТ-575-48-09-182-14.

Генерал свиснув і крякнув.

— Будеш просто «Іт», прийнято?

— Моя модель не передбачає зміни назви, але для спрощення взаємодії з людьми вони можуть використовувати прізвисько. Прийнято.

— Дуже добре! З цього моменту ти належиш йому, — кивнув генерал на друга.

— Мені потрібні документи для підтвердження посади й повноважень, — сказав Іт.

— Я тебе розбудив, — насупився Веллінгтон, — тобі цього не достатньо?

— Ні.

Генерал розреготався. Веллінгтон із червоним обличчям дістав з полички, заваленої папірцями, картку-паспорт. На пошуки пішло хвилин п’ять, генерал навіть встиг знудитись і сісти на стілець. Іт весь цей час мовчки стояв, повільно роздивляючись, навіть з коробки не вийшов.

— Навіть не пригадаю, коли востаннє хтось мав нахабство… Тримай, — вчений простягнув Ітові картку. Через кілька секунд той відповів:

— Документ не відповідає завантаженим зразкам документації. Будь ласка, надайте відповідний зразок або доповніть цей документами, що підтверджують зміни та правила оформлення паспорта. Також немає в наявності документів щодо вашої посади.

Веллінгтон так витріщив очі, що генерал знову не втримався і так засміявся, що трохи не впав на підлогу. Під його завивання і ляски по колінах Веллінгтон пропалював Іта поглядом, і зрештою сказав крізь зуби:

— Я змінив думку. Відключайся, як було.

— Я не можу виконати наказ людини без відповідних повноважень.

Генерал прийшов до тями:

— Стривай, друже, ми що, не зможемо тебе відключити?

— Так. Якщо не знайдете необхідних документів.

— Ось тепер я розумію, чого ваша цивілізація навернулась, — сказав Веллінгтон. — Дідькова бюрократія! — Він сів за комп’ютер і лише помахав генералові рукою, щоб не заважав, коли той зазирнув у монітор.

— Чим ти взагалі мав займатись? — спитав Гарднер Іта.

— Я маю побачити ваші документи, щоб знати, чи маєте ви право вимагати від мене відповіді на це запитання, — сказав Іт.

— Тьху ти…

Іт вийшов з коробки й зробив коло по кімнаті. Генерал бездумно проводив поглядом його сідниці, потім схаменувся і втупився в інший бік. Ніяких стиків на андроїді не було, весь хоч і худорлявий, але м’який і гладенький, мабуть, його корпус сховали під шаром гуми.

— Дивись, потворо, ось вони, твої скарби, — сказав Веллінгтон. — Чи їх тобі ще й роздрукувати?

Іт глянув на екран.

— Інформацію про зміну шаблону реєстрації паспортів прийнято. Ваша посада?

Веллінгтон подивився у спокійне обличчя і повернувся до пошуку.

— Може, ти вдягнешся, чи що? — не витерпів генерал. — Веллі, у тебе зайвий халат знайдеться? Хлопчина не в борделі працюватиме.

— Якщо не буде мене бісити, — просичав Веллінгтон і махнув у сторону шафки. Іт вдягнувся, і генерал лише зітхнув — у завеликому халаті Веллінгтона на голе тіло Іт виглядав як дівчина у сорочці хлопця уранці. — Ось!

Іт знову підійшов.

— Голова всесвітнього об’єднання вчених, так званої фракції, Вільям І. Веллінгтон. Інформація про таке  об’єднання не знайдена серед завантажених даних, — і лице чоловіка втратило посмішку і витягнулось. Він вимушений був знайти папери про створення фракції, про свою посаду, дату призначення, функції та — святий боже! — все те ж саме на кожного голову фракції країн, які входили у союз. Пекельне створіння доколупалося, що Веллінгтон на своєму місці більш ніж десять років без перевиборів, що за конвенцією 2157 року з попередження незмінності влади…

— Зробимо от що, — сказав Веллінгтон зрештою, згорбившись на стільці. — Я ще пошукаю ті дідькові папери, але потім, і ми цю розмову продовжимо завтра. А прямо зараз ти, чудовисько, заберешся з моїх очей геть, — він потер перенісся й тяжко зітхнув. — Не виходь з будівлі.

— Я маю негайно знайти голову об’єднаної організації марсіанської місії та поступити у його розпорядження. Або його заступника у разі відсутності голови. Якщо це ви, але маєте інші завдання прямо зараз, документи може пошукати ваш секретар.

Веллінгтон довгу хвилю дивився на генерала, потім у куток, потім схопився на ноги.

— Чекай тут!

За п’ять хвилин він повернувся з папером.

— Ось! Ось мій заступник, знайди його і їж мозок скільки влізе. Роби що хочеш, але не виходьте обидва з будівлі, тут моє слово важить більше за його. Про перевибори знайду завтра. Геть!

Іт вийшов і генерал кашлянув у кулак.

— Що? Звідки мені було знати?

 

***

 

                Базіль підкинув десяток пігулок на долоні й звичайно запхнув їх під матрац, до інших. Підвівся і поправив білий костюм, невагомо торкнувся красиво укладеного кучерями білявого волосся. Кинув останній погляд на свою кімнату, де ледь вміщалися постіль, столик зі стільцем і вбудовані у стінку шафки. Якби Базіль захотів лягти на підлогу поперек, то не зміг би випростати ноги.

Він встав перед дверима, глибоко вдихнув, випростався і широко посміхнувся, і лише тоді вийшов.

— Доброго ранку, пане Базіль!

— Доброго, — він кивнув. Хтось хлопнув його по спині. Вздовж усього коридору тинялися лаборанти, здоровкалися, позіхали. — Нумо, хлопці, до роботи! Халати на всі ґудзики!

Найближчий хлопець кілька секунд дивився крізь нього, а потім його очі заблищали, він вигукнув:

— Пан наказав застібнутися! — і всі навколо почали схвально гомоніти. Базіль йшов між людьми, що через нього ніби прокинулись, посміхався, тиснув руки, обертався навколо себе й питав щось.

У столовій він сів посередині, щоб чути, як його люди діляться дрібницями життя, бачити, як вони дивляться на нього. За їх спинами у вікні з підлоги до стелі світлішало небо, а невідомі дерева рухали листям. Через вікна жодного звуку не проходило, і Базіль вкотре подумав, чи є той звук взагалі? Чи він схожий на шурхотіння паперу від вітерцю вентиляції?

Після сніданку лаборанти пішли по робочих місцях, а Базіль за звичкою почав з першого офісу, де писали підручник по біології для десятого класу. Люди приходили на пів року і йшли, їх заміняли інші, а книжка не була готова і наполовину, хоча працювали над нею вже п’ятий рік. Базіль заглянув кожному через плече, дав пораду чи запитання, і де б він не з’являвся, навкруги купчилися люди, реготали, переповідали історії та плескали по плечах.

Потім — другий офіс, де робили плакати для Репроцентрів, і третій, з купою листівок, анкет і запитальників. Залишившись наодинці у коридорі, Базіль повів плечима, що вже боліли від дружніх стусанів, і протер туфлі носовичком. Ці люди!.. Цього разу вони примудрилися звалити на нього напіврозібраний принтер, і низ білих штанів тепер був поплямований, і хто знає, чи допоможе прання. З досвіду Базіль знав, що кава — то не страшне (але гаряче), а от деякі приправи та соуси бувають підступними. А ще гірше ненавмисне попасти полою у шредер для паперу…

З кімнати відпочинку чувся сміх. Базіль заглянув і одразу ж піймав гарячий поцілунок «дівчини» Роберта, Лео. Сьогодні Лео була у платті у підлогу, зробленому з — Базіль пригледівся — порізаного на смужки блискучого матеріалу для ізоляції. Скріплялися вони тільки біля горла і на талії, а білизну Лео не носила принципово. Від неї вже пахло алкоголем, який Базілю і його клонам Батько заборонив. Звичайно, втриматися було неможливо, але результат Базу не сподобався. І нащо «дівчата» п’ють?

— О, містер великий начальник вшанував своєю присутністю, звільніть його великій дупці трохи місця! — заволав Роберт і витіснив з дивану Хуана у піжамі з ведмедиками. Базіль під сплески та привітання сів на його місце, а Хуан вмостилася біля ніг і зняла одну туфлю:

— Божечки, це ще звідки?

— Та принтер… А, — Базіль махнув рукою. Хуан витерла заплямовані пальці об піжаму.

Кілька років тому, коли Батько привів «дівчат», він вимагав від них «належного дрескоду», але тепер усі облінилися. Хуан взагалі відростила бороду з вусами, а Джеррі, якому вона дісталась, було плювати й на це. Все одно жодної справжньої дівчини клони не бачили. Мартін забрав у своєї бюстгальтер, і зараз сидів у ньому, чорному і мереживному, вдягнутому поверх білої сорочки. Як же Базіль жалкував, що пропустив той момент, коли Батько вперше побачив Мартіна у такому вигляді! Казали, в нього було таке червоне обличчя, ніби він зараз кінчить… Він навіть тупотів ногами! Базіль ніколи не бачив, як Батько тупоче ногами від люті. Яка втрата!

Він посидів трохи з клонами та «дівчатами», послухав плітки й відмовився від пропозиції, щоб Артур заплела йому дрібні кіски. Вона не образилася, і тепер плела Джонні. Він примудрився відростити кучері по плечі, виглядало дуже красиво. Базіль знав, у нього були б такі самі, але з начальників ніхто не носив довге волосся, а він же тепер теж начальник. Він зітхнув, розглядаючи братів, що були вільні виглядати як хочуть, хоч голими ходи.

Взагалі, більше обов’язкових справ на день у Базіля не було, тож зазвичай він проводив з «дівчатами» і клонами кілька годин, потім обідав, потім ще раз обходив офіси, заглядав на пункти охорони, вечеряв, знову сидів з клонами і йшов спати. Але цього разу сталося інакше. Він повернувся до себе змінити костюм, а на зворотному шляху почув з коридорів далекі незадоволені голоси. Якраз із того боку, де сиділи охоронці.

— Що значить «немає документів»? А як ви тоді взагалі тут опинилися?

— Я був у транспортній капсулі, запитайте пана Гарднера, — відповів досить високий, але чоловічий голос. — Або пана Веллінгтона.

— Ви про ту труну, яку приніс генерал?

— Чому ти босий, до речі? — спитав другий охоронець.

Тут Базіль вийшов з-за рогу й одразу побачив маленькі білі ступні на підлозі. Погляд сковзнув уверх по худих ногах, халату й оберемку білого волосся, що у світлі ламп виглядало холодним, майже голубуватим у тінях.

— Навіть не мрій, що ми будемо турбувати Веллінгтона через тебе!

— Він сказав мені звернутися до свого заступника, — хлопець прошурхотів папером. — Пана Базіля Веллінгтона. До речі, призначення на цю посаду свого родича є порушенням.

— Пане Базіль! — охоронець зрештою помітив його й аж долонею по стійці хлопнув. — Врятуйте нас, начальнику!

— Звичайно, Мартіне, дякую, — відповів Баз із посмішкою.

— Господи, як нам пощастило, що ви тут! — вигукнув другий охоронець, Дан. — Нам без вас ніяк не впоратись! Яка вдача!

Базіль кивнув і обернувся до хлопця, зустрів його спокійний, холодний погляд. М’які риси обличчя, ніби у порцелянової ляльки, білі вії, бліді губи.

— Я Іт, — сказав той.

— Що будемо робити, вельмишановний пане? — прошепотів Мартін.

— Видайте йому… їй картку до кімнати, на речі та на комплект білизни, — відповів Базіль, не відриваючи погляду від обличчя Іта.

— Їй?

— У нього немає документів…

— Звісно, немає, — Базіль, нарешті, обернувся. — У «дівчат» вони не завжди є. Хто зна, де Батько їх знаходить, — він пожав плечима. — Ласкаво просимо до нового дому, Іт. Будеш моєю, гаразд?

— Пан Веллінгтон і ви також маєте порушення щодо легітимності займання ваших посад, — сказав Іт. — Рекомендуються термінові перевибори для пана Веллінгтона. Він сказав, що вони вже відбулися, але він пошукає відповідні документи завтра. Ви, як його заступник, маєте пошукати їх за нього.

— Що? — Базіль блимнув очима. — Батько не пустить мене ритися у його паперах!

— Тоді зв’яжіть мене із керівником об’єднаної марсіанської місії.

— Е-е-е… — тепер круглі очі були й в охоронців. Базіль розпатлав свою зачіску і сказав: — Друже, може, ти для початку вдягнешся, я тобі кімнату покажу?

Іт кивнув і охоронці видрукували йому запаяні у пластик картки. Потім Базіль проводив його на склад, де Іт закинув на плече згорнутий матрац так, ніби той нічого не важив, а Баз з речами у сумці та посмішкою на обличчі пішов за ним.

У кімнаті Іт розкладав речі, а Баз задумливо дивився на нього.

— Ти, часом, не колишній військовий? Зазвичай дівчата не люблять порядок, — сказав він, коли Іт розправив покривало так, що не лишилося ні єдиної зморшки на тканині.

— Ні, — відповів Іт і розстібнув халат. Баз підійшов до нього, обійняв зі спини, вдихнув біля шиї. Іт пахнув пластиком і пилом, і ще чимось невідомим і хімічним, а шкіра під губами була холодною і гладенькою, ніби скло. Руки ковзнули по безволосих грудях, тіло на животі трохи проминалося під пальцями. Іт застиг.

— Що ви робите? — його голос був таким же спокійним, як і завжди, в ньому навіть цікавості не звучало.

— А на що це схоже? — промурмотів Баз і притиснувся щільніше.

— Не знаю. У моїх інструкціях схожий шаблон не знайдений, тісний тактильний контакт не передбачено. Запрошую пояснення. — Через секунду Іт додав: — Ви сексуально збуджені. Сексуальні контакти між керівником і підлеглим заборонені, — його руки піймали базилеві й затримали, — згідно зі статутом 2095 року для запобігання зловживань на робочому місці. Звіт про порушення буде відправлено до місцевого поліційного відділку сьогодні. — Іт легко розвернувся і відійшов на крок, відштовхнув База, коли той потягнув до нього руки. — Негайно припиніть порушувати закон, пане Веллінгтон.

— Про що ти кажеш? — Баз збентежено розсміявся. — Ти моя дівчина, це твоя робота!

— Я не дівчина, не твоя, і секс не може бути роботою з моменту прийняття відповідного статуту 2117 року.

— Що? — Баз потряс головою. — Які ще статути? Я ні про що таке не чув!

— Незнання не знімає відповідальності, — відповів Іт. — До речі, якщо ви дійсно не знали цих статутів, ви не профпридатні до своєї посади. А тепер з’єднайте мене з головою марсіанської місії.

Базіль сів на ліжко й обхопив голову руками. Іт відвернувся від нього, скинув халат і вдягся у речі з сумки — чорні штани та туфлі, білу сорочку і сіру краватку. Повісив картку допуску на шию. Базіль дивився на нього і згадував усіх інших дівчат, які голосно жалілися на «нудні лахи» і при першій можливості фліртували з охоронцями, щоб ті пронесли їм щось більш неформальне. Іт не сказав ні слова, його лице не змінилося. Він тільки застібнув усі ґудзики, розправив воріт і краватку, щоб було ідеально.

— Ну добре, Іт… Якщо ти не дівчина, то хто?

— Я андроїд, призначений керувати командою корабля під час польоту на Марс, а після примарсення на його поверхню — колонією. На Землі я підпорядкований слухати тільки голову Об’єднаної марсіанської місії і його заступників.

— Тобто Батька? Веллінгтона?

— Не зовсім. Він не голова марсіанської місії, він голова всепланетного об’єднання вчених, якого немає серед моїх шаблонів. Вочевидь, воно з’явилося вже після мого створення.

— Тобто ти не підкоряєшся нікому на планеті? — усміхнувся Базіль. — Людство чекає повстання роботів?

— Якщо марсіанської місії не існує, мені потрібен голова космічних сил, або комітет узгодженого керування космічними польотами, якщо всепланетного об’єднання немає.

— Це тобі до військових, — знизав плечима Баз. — Вони опікуються супутниками. Запитай генерала Гарднера.

— Марсіанська місія — цивільна. Це програма вчених.

— Так-так, — зітхнув Баз, який вже встиг трохи знудитись. — Наші питають дозволу, щоб чіпляти свої метеорологічні приблуди на їхні супутники.

— Прийнято. Мені потрібен телефон генерала Гарднера, — Іт подивився на Базіля і замовк. Той підняв брови, і Іт продовжив: — Маєш його номер?

— Та звідки б він у мене…

— То дістань.

— Ти мені наказуєш? — Базіль встав. — Та в тебе навіть паспорта нема!

— Андроїдам він і не потрібен. Пан Веллінгтон відіслав мене до тебе, що означає, що твоє завдання — взаємодіяти зі мною згідно з протоколами. І поки що ти себе не дуже гарно проявив.

— Та ти з глузду з’їхав! — Базіль аж рота роззявив. — Як ти зі мною розмовляєш!

— Ти вже заробив один звіт до поліції. Хочеш ще один, за саботування своїх службових обов’язків?

Базіль розсміявся.

— Чудику, та тебе навіть з Комплексу не випустять, яка ще поліція!

— Тоді я подам скаргу на тебе пану Веллінгтону. Я розумію, що він твій батько, але якщо людина не здатна навіть телефон знайти, що вона робить на посаді заступника всепланетного об’єднання вчених?

Базіль підібгав губи.

— Я гарний начальник! Що, отак підіймати брову — це теж у твоїх інструкціях роботівських написано?

— Типова мімічна схема №28, рекомендована для виразу скепсису та іронії.

— Ах ти паскуда! — Базіль зробив коло по кімнаті, розмахуючи кулаками. Направив на Іта палець: — Буде тобі телефон! Йди за мною!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Бася Каллиган
18.12.2022 12:50
До частини "Частина 1. Активація продукту пройшла успішно"
Ахаха! Передбачаю, що *Ах ти паскуда!* буде найбiш частою реакцiэю всiх *м*ясних мiшкiв* яким не пощастить з Iтом спiлкуватися!))) Читати фанфiк на свою рiч - то щось неймовiрне!)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Eriloor
    18.12.2022 12:54
    До частини "Частина 1. Активація продукту пройшла успішно"
    Не знаю, чи сподобалося б мені, що хтось переписує моїх дорогоцінних персонажів під себе, не як я їх бачу, але якщо тобі подобається - чудесно) О так! Бережіться, жалюгідні смертні істоти, древнє зло пробудилося)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше