Частина 1. Активація продукту пройшла успішно
— Гарненький друг — взяв і подарував мені домовину, — похилого віку чоловік засунув руки у кишені білого халата і насупився, роздивляючись поставленого вертикально ящика. Другий чоловік, вдягнений у військову форму, спершу з образою на обличчі обернувся до нього, а потім пирхнув.
— Не переймайся, я заберу її з собою. Для тебе — вміст. — Він потягнув накривку і вона відійшла й відкрила камеру зі скляною кришкою і кнопками. Натиснув одну і всередині спалахнуло світло.
Чоловік у халаті підійшов. За склом стояв маленький, метр з кепкою, худорлявий хлопець з білим волоссям. Він був повністю голий, і чоловік спинив погляд на гладенькому, як у манекена, тілі без статевих органів. Очі заплющені, грудна клітина не рухається.
— Це лялька.
— Можна і так сказати. Але дуже особлива, — військовий підтягнув до себе стілець і вмостився. — Ніколи не вгадаєш, де я її знайшов, — він вирячився одним оком і замовчав. Його друг сіпнув кутиком рота.
— Ти правий, не здогадаюсь. Ну?
Повисла довга ображена пауза, потім військовий зітхнув і здався:
— На старому складі біля закритої лабораторії космічних технологій. Після розформування про нього забули, а воно, — він махнув рукою на ляльку, — як новеньке. Може, навіть працює.
— А воно має ще щось робити? — чоловік підібрався і насупився. — Що це, в біса?
— Це андроїд, — прошепотів військовий і підійшов, закинув руку другові на плече. — Там їх кілька було, і якщо ти активуєш першого, я його тобі залишу.
— Нащо мені андроїд?
— Звідки мені знати? Ти ж вчений, придумай щось. Якщо не працюватиме, розбереш на гвинтики, чи що. Ну?
Чоловік розпатлав металевою рукою посивіле волосся, його лице, понівечене блискучими вставками з одного боку, спотворилося у роздумах.
— Грець з тобою, кажи, куди натискати, — сказав він зрештою. Військовий показав кнопку під захисним прозорим шоломом. Вона з натугою провалилася під пальцем і щось запищало, кришка клацнула. Лялька відкрила очі, вії виявилися такими ж білими. Світлі райдужки ворухнулись, і чоловік проковтнув, коли відсутній погляд швидко, як навіжений, просканував кімнату і спрямувався прямо на нього. Маленька біла рука з тонкими пальцями лягла на скло зсередини й зсунула покривку.
— Генерал Гарднер, — сказав військовий і хлопнув себе по грудях. — І пан Веллінгтон, вчений, — струснув друга за плече. — Назвися, хлопче.
— ІТ-575-48-09-182-14.
Генерал свиснув і крякнув.
— Будеш просто «Іт», прийнято?
— Моя модель не передбачає зміни назви, але для спрощення взаємодії з людьми вони можуть використовувати прізвисько. Прийнято.
— Дуже добре! З цього моменту ти належиш йому, — кивнув генерал на друга.
— Мені потрібні документи для підтвердження посади й повноважень, — сказав Іт.
— Я тебе розбудив, — насупився Веллінгтон, — тобі цього не достатньо?
— Ні.
Генерал розреготався. Веллінгтон із червоним обличчям дістав з полички, заваленої папірцями, картку-паспорт. На пошуки пішло хвилин п’ять, генерал навіть встиг знудитись і сісти на стілець. Іт весь цей час мовчки стояв, повільно роздивляючись, навіть з коробки не вийшов.
— Навіть не пригадаю, коли востаннє хтось мав нахабство… Тримай, — вчений простягнув Ітові картку. Через кілька секунд той відповів:
— Документ не відповідає завантаженим зразкам документації. Будь ласка, надайте відповідний зразок або доповніть цей документами, що підтверджують зміни та правила оформлення паспорта. Також немає в наявності документів щодо вашої посади.
Веллінгтон так витріщив очі, що генерал знову не втримався і так засміявся, що трохи не впав на підлогу. Під його завивання і ляски по колінах Веллінгтон пропалював Іта поглядом, і зрештою сказав крізь зуби:
— Я змінив думку. Відключайся, як було.
— Я не можу виконати наказ людини без відповідних повноважень.
Генерал прийшов до тями:
— Стривай, друже, ми що, не зможемо тебе відключити?
— Так. Якщо не знайдете необхідних документів.
— Ось тепер я розумію, чого ваша цивілізація навернулась, — сказав Веллінгтон. — Дідькова бюрократія! — Він сів за комп’ютер і лише помахав генералові рукою, щоб не заважав, коли той зазирнув у монітор.
— Чим ти взагалі мав займатись? — спитав Гарднер Іта.
— Я маю побачити ваші документи, щоб знати, чи маєте ви право вимагати від мене відповіді на це запитання, — сказав Іт.
— Тьху ти…
Іт вийшов з коробки й зробив коло по кімнаті. Генерал бездумно проводив поглядом його сідниці, потім схаменувся і втупився в інший бік. Ніяких стиків на андроїді не було, весь хоч і худорлявий, але м’який і гладенький, мабуть, його корпус сховали під шаром гуми.
— Дивись, потворо, ось вони, твої скарби, — сказав Веллінгтон. — Чи їх тобі ще й роздрукувати?
Іт глянув на екран.
— Інформацію про зміну шаблону реєстрації паспортів прийнято. Ваша посада?
Веллінгтон подивився у спокійне обличчя і повернувся до пошуку.
— Може, ти вдягнешся, чи що? — не витерпів генерал. — Веллі, у тебе зайвий халат знайдеться? Хлопчина не в борделі працюватиме.
— Якщо не буде мене бісити, — просичав Веллінгтон і махнув у сторону шафки. Іт вдягнувся, і генерал лише зітхнув — у завеликому халаті Веллінгтона на голе тіло Іт виглядав як дівчина у сорочці хлопця уранці. — Ось!
Іт знову підійшов.
— Голова всесвітнього об’єднання вчених, так званої фракції, Вільям І. Веллінгтон. Інформація про таке об’єднання не знайдена серед завантажених даних, — і лице чоловіка втратило посмішку і витягнулось. Він вимушений був знайти папери про створення фракції, про свою посаду, дату призначення, функції та — святий боже! — все те ж саме на кожного голову фракції країн, які входили у союз. Пекельне створіння доколупалося, що Веллінгтон на своєму місці більш ніж десять років без перевиборів, що за конвенцією 2157 року з попередження незмінності влади…
— Зробимо от що, — сказав Веллінгтон зрештою, згорбившись на стільці. — Я ще пошукаю ті дідькові папери, але потім, і ми цю розмову продовжимо завтра. А прямо зараз ти, чудовисько, заберешся з моїх очей геть, — він потер перенісся й тяжко зітхнув. — Не виходь з будівлі.
— Я маю негайно знайти голову об’єднаної організації марсіанської місії та поступити у його розпорядження. Або його заступника у разі відсутності голови. Якщо це ви, але маєте інші завдання прямо зараз, документи може пошукати ваш секретар.
Веллінгтон довгу хвилю дивився на генерала, потім у куток, потім схопився на ноги.
— Чекай тут!
За п’ять хвилин він повернувся з папером.
— Ось! Ось мій заступник, знайди його і їж мозок скільки влізе. Роби що хочеш, але не виходьте обидва з будівлі, тут моє слово важить більше за його. Про перевибори знайду завтра. Геть!
Іт вийшов і генерал кашлянув у кулак.
— Що? Звідки мені було знати?
***
Базіль підкинув десяток пігулок на долоні й звичайно запхнув їх під матрац, до інших. Підвівся і поправив білий костюм, невагомо торкнувся красиво укладеного кучерями білявого волосся. Кинув останній погляд на свою кімнату, де ледь вміщалися постіль, столик зі стільцем і вбудовані у стінку шафки. Якби Базіль захотів лягти на підлогу поперек, то не зміг би випростати ноги.
Він встав перед дверима, глибоко вдихнув, випростався і широко посміхнувся, і лише тоді вийшов.
— Доброго ранку, пане Базіль!
— Доброго, — він кивнув. Хтось хлопнув його по спині. Вздовж усього коридору тинялися лаборанти, здоровкалися, позіхали. — Нумо, хлопці, до роботи! Халати на всі ґудзики!
Найближчий хлопець кілька секунд дивився крізь нього, а потім його очі заблищали, він вигукнув:
— Пан наказав застібнутися! — і всі навколо почали схвально гомоніти. Базіль йшов між людьми, що через нього ніби прокинулись, посміхався, тиснув руки, обертався навколо себе й питав щось.
У столовій він сів посередині, щоб чути, як його люди діляться дрібницями життя, бачити, як вони дивляться на нього. За їх спинами у вікні з підлоги до стелі світлішало небо, а невідомі дерева рухали листям. Через вікна жодного звуку не проходило, і Базіль вкотре подумав, чи є той звук взагалі? Чи він схожий на шурхотіння паперу від вітерцю вентиляції?
Після сніданку лаборанти пішли по робочих місцях, а Базіль за звичкою почав з першого офісу, де писали підручник по біології для десятого класу. Люди приходили на пів року і йшли, їх заміняли інші, а книжка не була готова і наполовину, хоча працювали над нею вже п’ятий рік. Базіль заглянув кожному через плече, дав пораду чи запитання, і де б він не з’являвся, навкруги купчилися люди, реготали, переповідали історії та плескали по плечах.
Потім — другий офіс, де робили плакати для Репроцентрів, і третій, з купою листівок, анкет і запитальників. Залишившись наодинці у коридорі, Базіль повів плечима, що вже боліли від дружніх стусанів, і протер туфлі носовичком. Ці люди!.. Цього разу вони примудрилися звалити на нього напіврозібраний принтер, і низ білих штанів тепер був поплямований, і хто знає, чи допоможе прання. З досвіду Базіль знав, що кава — то не страшне (але гаряче), а от деякі приправи та соуси бувають підступними. А ще гірше ненавмисне попасти полою у шредер для паперу…
З кімнати відпочинку чувся сміх. Базіль заглянув і одразу ж піймав гарячий поцілунок «дівчини» Роберта, Лео. Сьогодні Лео була у платті у підлогу, зробленому з — Базіль пригледівся — порізаного на смужки блискучого матеріалу для ізоляції. Скріплялися вони тільки біля горла і на талії, а білизну Лео не носила принципово. Від неї вже пахло алкоголем, який Базілю і його клонам Батько заборонив. Звичайно, втриматися було неможливо, але результат Базу не сподобався. І нащо «дівчата» п’ють?
— О, містер великий начальник вшанував своєю присутністю, звільніть його великій дупці трохи місця! — заволав Роберт і витіснив з дивану Хуана у піжамі з ведмедиками. Базіль під сплески та привітання сів на його місце, а Хуан вмостилася біля ніг і зняла одну туфлю:
— Божечки, це ще звідки?
— Та принтер… А, — Базіль махнув рукою. Хуан витерла заплямовані пальці об піжаму.
Кілька років тому, коли Батько привів «дівчат», він вимагав від них «належного дрескоду», але тепер усі облінилися. Хуан взагалі відростила бороду з вусами, а Джеррі, якому вона дісталась, було плювати й на це. Все одно жодної справжньої дівчини клони не бачили. Мартін забрав у своєї бюстгальтер, і зараз сидів у ньому, чорному і мереживному, вдягнутому поверх білої сорочки. Як же Базіль жалкував, що пропустив той момент, коли Батько вперше побачив Мартіна у такому вигляді! Казали, в нього було таке червоне обличчя, ніби він зараз кінчить… Він навіть тупотів ногами! Базіль ніколи не бачив, як Батько тупоче ногами від люті. Яка втрата!
Він посидів трохи з клонами та «дівчатами», послухав плітки й відмовився від пропозиції, щоб Артур заплела йому дрібні кіски. Вона не образилася, і тепер плела Джонні. Він примудрився відростити кучері по плечі, виглядало дуже красиво. Базіль знав, у нього були б такі самі, але з начальників ніхто не носив довге волосся, а він же тепер теж начальник. Він зітхнув, розглядаючи братів, що були вільні виглядати як хочуть, хоч голими ходи.
Взагалі, більше обов’язкових справ на день у Базіля не було, тож зазвичай він проводив з «дівчатами» і клонами кілька годин, потім обідав, потім ще раз обходив офіси, заглядав на пункти охорони, вечеряв, знову сидів з клонами і йшов спати. Але цього разу сталося інакше. Він повернувся до себе змінити костюм, а на зворотному шляху почув з коридорів далекі незадоволені голоси. Якраз із того боку, де сиділи охоронці.
— Що значить «немає документів»? А як ви тоді взагалі тут опинилися?
— Я був у транспортній капсулі, запитайте пана Гарднера, — відповів досить високий, але чоловічий голос. — Або пана Веллінгтона.
— Ви про ту труну, яку приніс генерал?
— Чому ти босий, до речі? — спитав другий охоронець.
Тут Базіль вийшов з-за рогу й одразу побачив маленькі білі ступні на підлозі. Погляд сковзнув уверх по худих ногах, халату й оберемку білого волосся, що у світлі ламп виглядало холодним, майже голубуватим у тінях.
— Навіть не мрій, що ми будемо турбувати Веллінгтона через тебе!
— Він сказав мені звернутися до свого заступника, — хлопець прошурхотів папером. — Пана Базіля Веллінгтона. До речі, призначення на цю посаду свого родича є порушенням.
— Пане Базіль! — охоронець зрештою помітив його й аж долонею по стійці хлопнув. — Врятуйте нас, начальнику!
— Звичайно, Мартіне, дякую, — відповів Баз із посмішкою.
— Господи, як нам пощастило, що ви тут! — вигукнув другий охоронець, Дан. — Нам без вас ніяк не впоратись! Яка вдача!
Базіль кивнув і обернувся до хлопця, зустрів його спокійний, холодний погляд. М’які риси обличчя, ніби у порцелянової ляльки, білі вії, бліді губи.
— Я Іт, — сказав той.
— Що будемо робити, вельмишановний пане? — прошепотів Мартін.
— Видайте йому… їй картку до кімнати, на речі та на комплект білизни, — відповів Базіль, не відриваючи погляду від обличчя Іта.
— Їй?
— У нього немає документів…
— Звісно, немає, — Базіль, нарешті, обернувся. — У «дівчат» вони не завжди є. Хто зна, де Батько їх знаходить, — він пожав плечима. — Ласкаво просимо до нового дому, Іт. Будеш моєю, гаразд?
— Пан Веллінгтон і ви також маєте порушення щодо легітимності займання ваших посад, — сказав Іт. — Рекомендуються термінові перевибори для пана Веллінгтона. Він сказав, що вони вже відбулися, але він пошукає відповідні документи завтра. Ви, як його заступник, маєте пошукати їх за нього.
— Що? — Базіль блимнув очима. — Батько не пустить мене ритися у його паперах!
— Тоді зв’яжіть мене із керівником об’єднаної марсіанської місії.
— Е-е-е… — тепер круглі очі були й в охоронців. Базіль розпатлав свою зачіску і сказав: — Друже, може, ти для початку вдягнешся, я тобі кімнату покажу?
Іт кивнув і охоронці видрукували йому запаяні у пластик картки. Потім Базіль проводив його на склад, де Іт закинув на плече згорнутий матрац так, ніби той нічого не важив, а Баз з речами у сумці та посмішкою на обличчі пішов за ним.
У кімнаті Іт розкладав речі, а Баз задумливо дивився на нього.
— Ти, часом, не колишній військовий? Зазвичай дівчата не люблять порядок, — сказав він, коли Іт розправив покривало так, що не лишилося ні єдиної зморшки на тканині.
— Ні, — відповів Іт і розстібнув халат. Баз підійшов до нього, обійняв зі спини, вдихнув біля шиї. Іт пахнув пластиком і пилом, і ще чимось невідомим і хімічним, а шкіра під губами була холодною і гладенькою, ніби скло. Руки ковзнули по безволосих грудях, тіло на животі трохи проминалося під пальцями. Іт застиг.
— Що ви робите? — його голос був таким же спокійним, як і завжди, в ньому навіть цікавості не звучало.
— А на що це схоже? — промурмотів Баз і притиснувся щільніше.
— Не знаю. У моїх інструкціях схожий шаблон не знайдений, тісний тактильний контакт не передбачено. Запрошую пояснення. — Через секунду Іт додав: — Ви сексуально збуджені. Сексуальні контакти між керівником і підлеглим заборонені, — його руки піймали базилеві й затримали, — згідно зі статутом 2095 року для запобігання зловживань на робочому місці. Звіт про порушення буде відправлено до місцевого поліційного відділку сьогодні. — Іт легко розвернувся і відійшов на крок, відштовхнув База, коли той потягнув до нього руки. — Негайно припиніть порушувати закон, пане Веллінгтон.
— Про що ти кажеш? — Баз збентежено розсміявся. — Ти моя дівчина, це твоя робота!
— Я не дівчина, не твоя, і секс не може бути роботою з моменту прийняття відповідного статуту 2117 року.
— Що? — Баз потряс головою. — Які ще статути? Я ні про що таке не чув!
— Незнання не знімає відповідальності, — відповів Іт. — До речі, якщо ви дійсно не знали цих статутів, ви не профпридатні до своєї посади. А тепер з’єднайте мене з головою марсіанської місії.
Базіль сів на ліжко й обхопив голову руками. Іт відвернувся від нього, скинув халат і вдягся у речі з сумки — чорні штани та туфлі, білу сорочку і сіру краватку. Повісив картку допуску на шию. Базіль дивився на нього і згадував усіх інших дівчат, які голосно жалілися на «нудні лахи» і при першій можливості фліртували з охоронцями, щоб ті пронесли їм щось більш неформальне. Іт не сказав ні слова, його лице не змінилося. Він тільки застібнув усі ґудзики, розправив воріт і краватку, щоб було ідеально.
— Ну добре, Іт… Якщо ти не дівчина, то хто?
— Я андроїд, призначений керувати командою корабля під час польоту на Марс, а після примарсення на його поверхню — колонією. На Землі я підпорядкований слухати тільки голову Об’єднаної марсіанської місії і його заступників.
— Тобто Батька? Веллінгтона?
— Не зовсім. Він не голова марсіанської місії, він голова всепланетного об’єднання вчених, якого немає серед моїх шаблонів. Вочевидь, воно з’явилося вже після мого створення.
— Тобто ти не підкоряєшся нікому на планеті? — усміхнувся Базіль. — Людство чекає повстання роботів?
— Якщо марсіанської місії не існує, мені потрібен голова космічних сил, або комітет узгодженого керування космічними польотами, якщо всепланетного об’єднання немає.
— Це тобі до військових, — знизав плечима Баз. — Вони опікуються супутниками. Запитай генерала Гарднера.
— Марсіанська місія — цивільна. Це програма вчених.
— Так-так, — зітхнув Баз, який вже встиг трохи знудитись. — Наші питають дозволу, щоб чіпляти свої метеорологічні приблуди на їхні супутники.
— Прийнято. Мені потрібен телефон генерала Гарднера, — Іт подивився на Базіля і замовк. Той підняв брови, і Іт продовжив: — Маєш його номер?
— Та звідки б він у мене…
— То дістань.
— Ти мені наказуєш? — Базіль встав. — Та в тебе навіть паспорта нема!
— Андроїдам він і не потрібен. Пан Веллінгтон відіслав мене до тебе, що означає, що твоє завдання — взаємодіяти зі мною згідно з протоколами. І поки що ти себе не дуже гарно проявив.
— Та ти з глузду з’їхав! — Базіль аж рота роззявив. — Як ти зі мною розмовляєш!
— Ти вже заробив один звіт до поліції. Хочеш ще один, за саботування своїх службових обов’язків?
Базіль розсміявся.
— Чудику, та тебе навіть з Комплексу не випустять, яка ще поліція!
— Тоді я подам скаргу на тебе пану Веллінгтону. Я розумію, що він твій батько, але якщо людина не здатна навіть телефон знайти, що вона робить на посаді заступника всепланетного об’єднання вчених?
Базіль підібгав губи.
— Я гарний начальник! Що, отак підіймати брову — це теж у твоїх інструкціях роботівських написано?
— Типова мімічна схема №28, рекомендована для виразу скепсису та іронії.
— Ах ти паскуда! — Базіль зробив коло по кімнаті, розмахуючи кулаками. Направив на Іта палець: — Буде тобі телефон! Йди за мною!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!