Музичка, тлять

Якась дивна видалась робоча поїздка.

Знайомий підвіз мене у область, але здалося, що з цієї поїздки зиску вийшло більше, ніж математичне переміщення з точки А в точку Б.

Роздуми, роздуми. Нема і капельки спокою від них моїй вічно стривоженій голові. Втікати від діалогу з собою у залізній труні на 4 колесах  нікуди і я приготувався до завжди болючого першого "А чого?". На щастя, нестерпного сусіда по свідомості випередив мій справдішній попутник звичним у подібних ситуаціях питанням:

- Може забєцать музичку?

Я подумки: "2 варіанти або безщадний шансон або стерезний морщавий поп.Так. Я вихований, а і везуть безкоштовно.

-Тлять, Сука, чого не работає?

"Шансон. Тільки шансон".

-Сука, нормальну хрєнь треба купити, не жлобиться. Задрала, ця, кончена. Сука!Сука!Сука!

Я поголосніше люблю. Не проти?

-Ні. "Триматись. Атестат, конвой.."

-О. Включилась, сука, тлять. Так, пару раз вгатив і почалося шипіння. Я  класіческую люблю. Потерпиш? Я їхати не можу на довгі растоянія без неї. Тлять, дороги ці. Убив би гадів.

Я в машині, але приголошемний, наче мене в ній катком переїхало.

- Мамка, у мене скрипачка. Грала кажен день. Казала люди з мене будуть. А я на юрідічєский пішов.

- Цікаво послухати, продовжуйте.

- А шо. Нема шо казать. Вона з малого на скрипці. Папка її на концерті здибав. Грузив там їх апаратуру, ну її і цепанув. Не знаю чим взяв, не казав. Мурло, мурлом. Харя така! Руки кувалди. Сам весь лахматий як горілла.  Помню з роботи прийде. Уставший, грязний, вонючий.. Но хавати тільки після музики. Ше якось... Вісім тоді кажись було, він на роботі якось раз пальця розбив.  Каже в скору не піду, там музики не має мого. Давай грай, потім  піду. Мама плаче і грає, цей бугай глаза зажмурив, слухає і либу тяне. А тоді... Помню, врачі ше такі, а як у нього все так швидко зажило?

- А зараз грає?

-Так, але тільки ось тут. - тикає в голову,-Померла давно, рак шлунку. Я поняв, що помре в день коли скрипку в руки не взяла. Думаю точно, тлять. Але лучше так, чим мучиться. І батько відразу за нею. Куди він без її музики.

Дочку я тоже оддав на скрипку. Не хотіла. Каже слуха нема. Блогером хоче бути. І жінка, зачем мучать дитину, пожалій.  А я їй: щас як переїбу обох, давай тлять учись. Папка на скрипку на 2 роботах  пахав, чуть не здох к хєрам, грижи з варікозами повилазили.  Папкі треба музика. Щас, тлять її не отягнеш. І жінка така, яка в мене доця хароша. Щоб... Єслі б не я. Щас би жопой трясла за лайки.

Час трохи покарьожив спогади про ту поїздку, але особлива теплота до «Пір року» залишилась.

Гарна музичка, тлять.