Ласкаво просимо в Лемберг

***

О вісімнадцятій Кей і Ехоі забарабанили у двері. Божена злякано підхопилася і, зачепивши нігтем капронки, пустила по ним довгу стрілку.

– Блез, будь ласка, – проблагала, відкриваючи двері в суміжну ванну, прийнялась розбирати другу валізу, що лише вранці прибула з аеропорту.

Брат виглянув в ту ж мить, вчергове помилувався власним відображенням і поправив краватку, яка й так вже була бездоганною – він це чудово знав. Наче помінялися місцями: поки він зібраний з нетерпінням чекає можливості вирушити, вона – у порваних капронках та з гніздом на голові. Запізнення це саме те, що вона ненавиділа більше за все, тож ця ситуація свідчила про геть кепський стан.

– Три хвилини і я спущусь до вас

Кивнув у відповідь, відкрив двері та випав у глибокому поклоні перед дівчатами.

– Леді, ви просто чарівні, я у повному захваті, – Кей та Ехоі дзвінко розсміялися, одразу забувши про існування Божени, і, коли юнак взяв їх під руки, почали щось щебетати йому в обидва вуха.

Єдиним, що мало певний заспокійливий ефект в усьому цьому, було чуже місто. Так, досить старомодне і дивне, похмуре та зовсім крихітне, але настільки далеке від світу, де зосереджувалося їхнє життя, що ймовірність зустріти у театрі(нехай він хоч єдиний у місті) когось знайомого – менша за піщинку. Саме тому Божена вирішила шукати порятунку у соціумі, вона буде проводити поза будинком так багато часу, як це тільки можливо.

Намагалася проскочити кріз віталью так, щоб не зустріти нікого з дівчат чи(ще гірше) клієнтів. Внизу, поруч з дворецьким, чекали вже всі. Близнята, як і очікувалось, в занадто коротких, як на театр, сукенках, а від блискучого вигляду Шешанни дійсно відбирало мову. Бездоганна чорна сукня довжиною до колін, відкриті плечі та шлейф, що спадав позаду зі спини, наче хвіст чарівної птахи. Волосся зібране ззаду, намисто з білого жемчугу і великим чорним оніксом – все пасувало їй і одне одному, наче посеред вітальні стояла британська принцеса.

І тим часом Блез, що так носиться зі своїм смаком, непомітно розглядав бюст однієї з близнят і цілком ігнорував цей прекрасний образ. Саме тому він ніколи не стане насправді успішним, жоден його талант і жодне захоплення не могли змагатися з цим нестерпним бажанням заглянути під кожну доступну спідницю.

Тепер Божена почувала себе гидким каченям в ошатній, але нудній блузці, але шляху назад вже не було.

Шешанна першою ступила назустріч, осяяно посміхнулась і привітно схилила голову на знак уваги. Все в ній було бездоганно, вона мала також тактовність, якої чомусь усі інші немов позбавлені, доброзичливість, м’якість, а ще впевненість, якої вже не вистачало міс Робільярд. Вона завжди мріяла про таку подругу, можливо, її старша школа та перші два курси університету не були б такими нестерпними, якби там вона зустріла когось подібного?

На вулиці їх вже чекали таксі. Брат, звісно, обрав машину з Кей та Ехої, вони всі троє зникли на задньому сидінні. За мить машина попливла вузькими вуличками, Божена повернулася до вікна та з цікавістю спостерігала за чарівними будинками. Більшість з них вифарбувана в пастельні відтінки, всі вони були в цій частині міста одного рівня - чотириповерхові, однак при їх подібності кожен мав щось унікальне, від ліпнини до форми вікон чи дверей.

– П’єса, що буде сьогодні, просто чудова, я бачила її пару разів минулої весни, але зараз вони замінили декорації та кількох акторів, – Шешанна відклала в сторону буклет, піднявши сяючі очі, – Здається, це також прем’єра молодого режисера, він щойно повернувся з Риму, гадаю, внесе трошки власного бачення в цю історію.

– Дякую за це. У мене не вибагливі смаки і я зовсім нічого не знаю про місцеві театри, тож сама навряд чи змогла б одразу знайти щось хороше, – посміхнулась, розглядаючи власні руки, – Робота не заважає вам приділяти час собі і розвагам?

Щоки Божени вмить почервоніли, вона закліпала очима, відчуваючи, як виступають сльози. Не могла повірити, що бовкнула щось таке недоречне і грубе. Для будь-кого іншого це могло б прозвучати як “невже щовечора ви не повинні трахатись, щоб заробляти гроші?”, але Шешанна, якщо і не оцінила питання, то не показала це.

– Ми не працюємо за графіком. Чи як ти собі уявляєш? – здається, її посмішка залишалась такою ж теплою, наче вона говорила з дитиною, яка не розуміє, що каже, – У будинку Мадам зовсім не жорсткі правила і цілком пристойні ціни, тож кожен може працювати рівно стільки, скільки забажає. Чи потребує. Звісно, тут є дівчата, у яких скрутне фінансове положення або конкретні цілі, тож вони хочуть швидше заробити, скільки планували. Але більшість, як і я, просто вдома. Ми не повинні приймати клієнтів, якщо почуваємось погано або хочемо піти в кіно.

Вона на мить перевела погляд зі співбесідниці вниз, поправила прикрасу на грудях.

– Я відклала досить значну суму, коли тільки приїхала до Сицилії, я тоді місяцями працювала без вихідних, не хотіла зупинятися, щоб…

Шешанна прикусила язика, наче от-от була готова сказати щось зайве і злякалася власного пориву. Весь цей монолог загалом якось не був на неї схожим, наче миттєво помутніння, але за мить вона знов стала спокійна.

– В останні пару років я беру клієнтів дуже рідко, Мадам ніколи на нас не тисне в цьому, віриш? Ти виглядаєш такою тривожною, наче вважаєш себе співучасницею злочину. Але…

Машина пригальмувала біля головного входу, не давши їх договорити.

– Мені дуже шкода, я перепрошую, якщо образила вас, це просто вирвалось у мене, сама не розумію, як.

– Все добре, не турбуйся. Якщо маєш запитання, ми поговоримо і я спробую пояснити тобі детальніше.

П’єса насправді була чудовою. Голоси акторів ще довго дзвеніли в голові Божени опісля, тривожні і тверді, чуттєві, впевнені та тихі, одні говорили надихаючи, в інших лунав розпач. Вони звучали в декораціях розбитого судна, підсвіченого тьмяно-зеленим. Судно поверталося лише кілька разів за два антракти, змінюючи оточення для сцен, але з якого боку на нього не подивишся, воно виглядало однаково жалюгідно та немічно, такими були і життя героїв.

Блез та дівчата для годиться запропонували скласти їм компанію у пабі неподалік, всі троє вже були достатньо веселими, щоб не засмутитися через відмову. Шешанна хотіла пройтися пішки, хоча Божена і турбувалася, що після того, що вона бовкнула дорогою, розмова буде не найприємнішою, та все ж не змогла їй відмовити.

Цього вечора було значно тепліше і, хоч вулиці і лишалися вологими після вчорашнього дощу, варто було зізнатися, що погода стала приємніша. Якщо уважно дивитися під ноги та оминати калюжі, то місто здається не таким вже паскудним у світлі ліхтарів.

– Тобі дійсно сподобалось? – Шешанна ловила кожне слово, нахиливши свою світлу голівку, вже за мить не лишилося жодного сумніву щодо того, що вона могла бути ображеною чи змінити думку про свою нову знайому. – Я хвилювалася, що може бути занадто похмуро, від театру зазвичай чекають задоволення, а не тривожного настрою та сумнівів.

– Сподобалось. Я все ще не можу забути це її обличчя в кінці. Та наче чую в голос Каліки. Я до останньої секунди вірила, що в кінці буде щось хороше. Він так щиро вірив у можливість порятунку, здавалося, йому вдасться змінити цей світ. Принаймні, їх сприйняття.

Божена повела плечима, відчувши, як спину покрили сироти.

– Спершу дійсно так здається, але з другим і наступними переглядами я все чіткіше розуміла, що шансів немає. Він не хотів міняти ні себе, ні світ, навіть не хотів бачити його справжнім. Створив мрію в своїх голові і цілком тонув в ній, повірив, що вона вже реальна.

Поки вона говорила, Божена дивувалася легкості в кожному її русі, Шешанна підтримувала чоловічий піджак, накинутий на плечі, тримала клатч і, не дивлячись вниз, оминала кожну перепону, наче знала дорогу напам’ять так добре, що розуміла, в яких саме місцях збирається вода.

– Він хоч міг мріяти, в цьому вже більше життя, ніж в усіх інших.

– Гадаєш, не можна просто жити щасливо, не фантазуючи?

Божена нахмурила брови.

– Не впевнена, якщо ти вже ні про що не мрієш, то це схоже на відчай.

– Або на вміння втамувати всі свої бажання і обмежитись. Багатьом постійно чогось бракує, потреби ростуть, як старанно їх не задовільняй, стають все масштабнішими, потребують ще більше зусиль. Сили вичерпуються, а ненаситність лише росте. Я бачила багато людей, які мали все, чого можна було побажати, але жили тільки мріями. Сама була такою.

– До того, як ти опинилася у Сицилії?

Шешанна на мить зупинилась, вдихнула і підняла погляд на розгублену дівчину. Божена знов побіліла і мимовільно зробила крок убік, наче хотіла сховатися за тонким стовбуром ліхтаря. Вона кожною клітинкою тіла відчувала, як жахливо прозвучало це питання, наче нічого такого, але воно чудово ілюструвало її справжнє відношення до таких жінок. Вона могла сприймати їх вродливими, привабливими чи ерудованими, однак навіть припустити не могла, що там, де вони, можна мріяти чи жити по-справжньому.

– Ні, якраз коли я опинилася у Сицилії. До того моє життя було бентежним, небезпечним і занадто нестабільним. Я тонула в пристрасті, а коли втратила того, хто заповнював мене нею, здавалося, що втратила і себе. Коли я опинилася тут, гроші у мене були, і місце, де я могла жити, теж. Але дому не було, сенсу і мрій не було. Я гадала, що секс – єдине, що приносить справжні емоції, це так і було тоді. Тож я пірнула в нього з головою.

– Він подобався тобі навіть з незнайомцями?

– Так, іноді навіть більше, ніж з тими, до кого я мала почуття. Не бійся запитувати, я не говорила про щось таке, що могло б принести мені біль.

Божена кивнула, опустивши голову, повільно пішла вперед. Відчула, як Шешанна взяла її під руку, після цього її огорнуло теплом і вона спокійно видихнула.

– Я сприймала людей, як математичні задачі і рівняння, деякі були простими, деякі справжніми головоломками, але рано чи пізно я до кожного знаходила розв’язання. Це приносило бентежне задоволення. Не знаю, чи зрозумієш ти інший бік, ми наче з різних часів, але… Для мене ця робота не здавалася сороміцькою, розумієш? – Шешанна підняла на неї блискучі очі, в них жевріла надія розгледіти в дівчині навпроти трохи розуміння і тепла, – Як і для більшості з нас, не знаю, в яких умовах ти росла, але здається, що твій брат цілком поділяє наші погляди. Секс – це лише секс, він не брудний і не бридкий, іноді люди платять за нього, бо не мають часу на побачення і пошук спорідненої душі, але це не змінює його суті – це контакт між людьми, що приносить насолоду.

– Я не думаю, що вам повинно бути соромно, зовсім не хотіла…

– Але тобі за це соромно, соромно бути тут і дивитися нам в очі.

– Ні, ні, я не…

– Божена, – вона легенько стиснула її руку, – Мені ти можеш не брехати, я не ображаюсь. Думаю, що з часом ти позбудешся цього страху, уважно подивишся навкруги і дещо збагнеш.

Божена лише кивнула, відчуваючи, як почуття сорому здавлює горло.

Але Шешанна не збрехала, вона дійсно не ображалася і всю дорогу до дому поводилася так само дружньо і щиросердно, як до того. Вона добре зналася на історії, вказувала на особливо вдало реставровані будинки, показувала заклади, які обожнювали письменники та актори, розповідала про місця революційних подій. Божена майже не говорила, лише зачаровано слухала і озиралася по сторонам, сяючи, як дитина. Напевно, не добре так думати, але вона була безмежно щаслива бути тут в компанії цієї жінки. Попри те, що брат пішов бозна-куди з двома повіями, скоріш за все нап’ється, як чіп і, можливо, ще змусить її хвилюватися, бо ж точно не повернеться раніше ранку. Але вона раділа, що все склалося саме так і завдяки його безпечності вони були тут вдвох.