Злий/добрий чат

Автори: @chrystyxx та @Архітектор світів

Олівер прокинувся від тихого стукоту в вікно. Це не здивувало б нікого, та квартира журналіста знаходилася на сто дванадцятому поверсі висотного будинку. Чоловік відчинив вікно і до його ніг упав конверт. Невже в час, коли віртуальна мережа пронизала кожен дюйм життя хтось досі пише паперові листи. Хіба анонімка з погрозами за неприємну статтю. Олівер обережно розірвав конверт і почав читати дрібний каліграфічний почерк.

«Вітаю, друже! Ти можеш вважати це повідомлення розіграшем. Та єдине чого я хочу це допомогти з розслідуванням яке принесе тобі світову славу. Такий спосіб обираю невипадково. Надто багато людей віддали б життя за інформацію якою я володію. Найкраще зберігати свою особу в таємниці. Чимало з відомого мені поки існує лише в пам’яті. Та разом ми знайдемо докази. Єдине що я можу пояснити: наше розслідування стосуватиметься мера твого гігаполіса.

Як усім відомо його було звільнено та позбавлено права займати будь-яку державну посаду. Звинувачення базувалися на численних зловживаннях владою. Проте за час його служби місто процвітало і ніхто не міг дорікнути йому в непрофесійності. Відповідь лише одна. Новий мер та його оточення приховують правду. Є ризик що вони готуються повторити помилку свого попередника. Яку саме нам належить з’ясувати. У мене є декілька теорій які варто перевірити.

Перша пов’язана з працівниками мерії. Чимало з них залишилися або повернули свої посади. Їм було відомо про злочин мера, котрий так майстерно замели під килимок. Якщо ти віриш мені, спробуй дізнатися. Розпитай тих, хто легко розкриється. Але дій обережно, жодних прямих запитань. Дізнайся більше про політику цієї людини, його мрії та плани. Розкрий ставлення інших, хто досі підтримує його. Повідом про все що дізнаєшся. Лист залиш на підвіконні. Якщо це підтвердить мої побоювання, ми продовжимо. Коли ж боїшся або мої слова не змогли тебе переконати, спали цей лист і забудь про нього.

З повагою Князь за Стіною»

Чоловік вилупив очі і почав перечитувати, щоб переконатись, чи точно все зрозумів. Видно, його співрозмовник не з дурних, хоч з листами набагато більше мороки, ніж з просто надісланим повідомленням. Олівер вагався, чи варто все ж таки вірити цій особі й виконувати її завдання, та оскільки він сам недолюблює минулу та теперішню владу міста, то вирішив, що після обіду розпочне цю "місію".

І вже наступного дня, на підвіконні лежав трохи неохайний, нашвидкуруч написаний лист, в якому розповідалося таке:

"Доброго ранку, дня, вечора чи ночі, Князю! Пишу, щойно все довідався повністю, і це, якщо чесно, зайняло багатенько часу. Але я розвідав все що ви просили, тож "звітую" вам:

Через добрі зв'язки по всьому місту мені вдалось потрапити у мерію під деяким прикриттям, бо здається, що в цієї будівлі охорони більше, ніж у головного банку. Тож, мусив на деякий час одягнутись, як працівник і запросити на обідню перерву своїх колег, що весь час відмовлялись, але врешті решт погодились. Оплативши всі їхні бажання, що коштувало чимало грошей, я поволі перейшов до справи.

Спершу почав якось сам їх настроювати на розмову, мовляв, як класно було при минулому меру, та й зараз такий нічогенький і взагалі, влада нашого міста гарна. Вони ж то бачили мене перший раз, але не насмілювались питати хто я такий, а лише кивали на кожне речення, хоч і на деяких обличчях виникала секундна незгода, але потім, мабуть, щоб віддячити за оплачений обід, миттю притакували.

Довго мені довелось чекати, щоб хтось нарешті промовився словом. Першим був на вигляд старший чоловік, ніж я, десь років сорок п'ять. Голос грубий, але усмішка з його лиця ні разу не злізала. Звати його, якщо не помиляюсь, Томом Старром. І ось що він мені сказав:

" Згоден зі всіма твоїми словами, Олівере. Минулий мер був чудесним, але нинішній ще краще. Тьфу, лиш би той старий мене не почув, бо при його каденції мене явно любили... — почулось тихе бурмотіння інших, але Том не зважав і продовжував, — Звісно, минулий багатенько накоїв, але його головна ідея все затьмарює... "

Тут мені вже стало цікавіше і я став розпитуватись, що ж такого зробив мер і чому це приховали, але випитати щось у них важко. Ця тема точно не була найкращою для розмов. Та дещо мені сказали і я зараз коротко вам доповім:

Минулий мер крав трохи грошей, але й нинішній це робить також. Та найголовніше це те, що він збирався оточити місто таким собі куполом, щоб зберегти населення від всяких зараз та інших негараздів. Йому це не вдалось, бо президент країни був проти і його звільнили. Але ваші слова також були правдивими — нинішній мер збирається це зробити знову, але вже таємно, щоб ніхто не дізнався. Зараз всі в мерії працюють над тим, щоб жителі міста не дізналися про зведення купола, створюючи безліч фейкових новин, які б швидко рознеслись по всьому містечку. Питання громадян вирішують дуже кволо, бо зайняті тільки цим.

Але мушу сказати, що їхній план має великі шанси на зроблення, бо такого захоплення і бажання працювати, як у працівників мерії, я ще у ніяких людей не бачив.

Як на мене, ця ідея жахлива, тож я повністю готовий до наступних ваших завдань.

Чекаю наступних вказівок.

Нетерпляче, ваш Слуга у Межах Стіни

Олівер не помітив як лист зник без жодного сліду. Він ладен був заприсягтися що не почув нічогісінько. Коли звечоріло на письмовому столі вже чекало два аркуші. Перший був розгорнутий з таким самим каліграфічним почерком. Другий складений кілька разів і вкритий химерними лініями, наче на ньому розписували ручку. Журналіст схвильовано почав читати.

«Мій Слуго, твої слова підтвердили усі підозри. Нові керівники нічим не відрізняються від старих. Купол має бути завершено найближчими днями. Часу в нас небагато. Говорити про це в соцмережах марно. Нам ніхто не повірить. Усі фабрики створюють лише безневинні деталі, які разом стануть непробивним муром від світу. Та мер не працював сам. У місті залишився вчений, особа якого була засекречена. Погрозами його змусили спроектувати захисний бар’єр. Візитівку я вкладаю до листа. В цієї людини лишилися оригінали креслень і листування з мером. Твого авторитету достатньо аби розповісти всім правду. Дякую за співпрацю.

Ps. У другому листі вся правда про мене. Якщо хочеш, прочитай його. Або не читай. Хай там як, моє сумління очищене.

Князь за Стіною»

Олівер швидко прочитав адресу на візитній карті. Шлях туди був неблизький, майже на краю міста. Слід було поспішати. Однак складений аркуш спокусливо вабив. Хотілося побачити відповідь: хто ж такий цей інформатор. Звідки йому стільки відомо. Журналіст повільно розгорнув записку і почав читати, ледве розбираючи несподівано жахливий почерк з купою закреслень та виправлень.

«Ти вочевидь поставив собі запитання, звідки мені відомо так багато. Вважаєш мене бунтарем або хоробрим захисником правди. Та я зовсім не герой, на жаль усвідомив це занадто пізно. Я був мером твого міста і вигадав звести купол. Це рішення не було спонтанним. Світ розвивався занадто швидко. Відрізнити добрі зміни від поганих було надто складно. Правда і брехня злилися в одне ціле. Підвалини порядку прогнили. І я злякався хвилі новочасності. Боявся і ненавидів, бо не міг зупинити речей з якими тепер повинен був би рахуватися. Одного дня я побажав розширити свою бульбашку до розмірів цілого міста. Збудувати незмінний рай, захищений від спокус. Перебудувати його за своїми бажаннями. Тоді я свято вірив у власну правоту. Без страху поділився з багатьма людьми. Це й врятувало мене від падіння. Однак революція поглинула своїх дітей і місто очолили подібні мені. Не знаю навіщо їм купол, навряд чи мета благородніша за мою. Злочин змінили банальним розкраданням, а зведення стіни фейком. Тепер ти знаєш правду. Я не прошу прощення, бо каюся в засобах та не в меті. Навряд чи відкину свої погляди. Але прошу про єдине, не дозволь ідеї купола повторитися

Олівер був справді вражений. Він виконував завдання мера, якого всією душею ненавидів? Чоловік вже не бачив сенсу продовжувати це робити, але страх опинитись у непробивній бульбашці міста перемагав. Він мусив завершити цю справу, не зважаючи, хто її доручив. Все ж таки, потім люди будуть вдячні йому за їхнє врятування... Можливо.

"Що ж, вітаю що раз, Князю... Чи вже то мере. Мабуть, це останній мій лист до вас, бо видно, ця пригода підходить до кінця. Не буду довго затягувати, зразу перейду до справи.

Рано зранку, наступного дня, щойно отримав лист, я взяв лише одного свого оператора з малою камерою, щоби ніхто нічого не запідозрив, і вирушив до тієї адреси, яку ви вказали у листі. Йшов довгенько, але прибув вчасно — на годиннику була десята година дня. Будинок вченого виглядав дуже старомодно і брудно. Трухляві дошки, дах який ледь тримається, з самої вулиці можна було почути, як скрипить підлога. Дзвоника пан не мав, довелось довго і нудно стукати у двері, щоб мені нарешті відчинили.

У мене був деякий план. Цього разу мав прикриття студента, який вивчав давні будівлі, а заодно й оглядав, де міг би цей старий сховати креслення стіни та листи. Краєчком ока запримітив невеличку шафу зі шухлядами в найтемнішому кутку будинку, тож, як я думав, швидше за все саме там припадали пилом потрібні документи. Оператор, тим часом швидко прилаштував камеру в себе у долоні, щоб її не було видно, і також вдавав з себе дуже цікавого до всього студента.

Вчений виявився дуже говірким, тож наша розмова йшла годин дві. В цього будинку справді була величезна історія, якщо старенький чоловік з захватом щось розповідав нам про нього. І лише через півтори години безперервного потоку слів, вчений згадав, що варто своїх "гостей" чимось пригостити й побіг на кухню заварювати чай. Але якщо чесно, навіть звідти до нас долинали його слова.

Ми скористались його відсутністю і миттю побігли до шафки, де, як ми підозрювали, зберігалось планування стіни. Але нас спіткала невдача, бо у всіх шухлядах лежали тільки нікому не потрібні лабораторні роботи сорокарічної давності.

Запанікувавши, я швидко почав бігати по кімнаті очима, щоб встигнути хоч щось знайти, поки старий до нас не вернувся, от тільки його кроки вже лунали. І моєму оператору довелося якось відволікати вченого, мовляв, хочу оглянути кухню, щоб виграти мені час.

А потім мої очі натрапили на них. На пом'яті, старі листки паперу, що виглядали, як чергові університетські домашні завдання, але було дещо, що звернуло мою увагу на них. Всі ці документи були обережно складені у папочку, яка лежала на найвищій поличці над ліжком господаря будинку. А це означало, що певне, вони мали велике значення для чоловіка.

Я прислухався до розмови мого напарника і вченого, але здається, що вони лиш почали ще одну тригодинну розмову. Тож, зібравши всі свої сили у кулак, я намагаючись тихо вилізти на ліжко, простяг руки до полиці. Скрипи були, але оператор говорив гучніше за них, тож безпека була мені гарантована.

І мені вдалось. Я схопив папку з потрібними паперами й швиденько сховав їх у свій наплічник. Потім, немов і нічого не сталось, підійшов до оператора та вченого і сказав, що нам варто вже йти й ми обов'язково навідаємось ще раз. Останнє звісно було брехнею, але побачивши щасливий вираз лиця старика, я вже замислився над тим, щоб справді до нього приходити.

А далі ви певне знаєте. Так само таємно від всієї журналістської округи, ми зняли репортаж про будування муру, показуючи здобуті докази. Його ви, напевне, вже бачили, тож я просто пишу, щоб ви переконались, що все виконано. Люди нам повірили й говорять, що планують бунт на кордонах міста проти зведення так званого купола. Я обов'язково приєднаюсь до них пізніше, бо зараз зайнятий писанням цього листа.

Що ж, на цьому і кінець, мій Князю. Ваша ідея спрацювала та отримала хороше закінчення. Я радію, що наше місто продовжить жити, як завжди, але цього б не сталось якби не ви.

Муру більше немає і не буде, я про це подбаю.

Ваш Слуга На Руїнах Стіни "