втрачена пісня (забави Сомна-2))

1.

собі самому в самоті

по вінця чарку наливаю.

себе зі святом привітаю

і за пустий сідаю стіл.

лиш хліб і сало, огірок -

ото і вся моя трапеза

у час, коли іду по лезу

і як останній кожен крок.

мене пригорне п'яний сум,

думки сховає у тумані

надій якихось (чи в омані?)

у цій зимі, в пусту красу

холодну, білу, у вітрах

і з мокрим снігом та дощами,

що льодом голим під ногами,

скляні вмерзають на гілках.

...тож, мимрю щось там в темноті

про сум, про зиму неприглядну,

про цю війну дебільну й кляту!

про тишу темну в самоті... -

немов виспівував слова.

на стіл схилилась голова -

до хати звів чаклунний сон,

де ні дверей, ані вікон...

2.

прокинусь ранком весь ніякий.

папір розкидано зім'ятий

навколо мене наче сніг...

тож пісню скласти я не зміг.

і розпочав свій новий день

холодним душем, пивом білим

(на опохмєл воно не хіло!),

шуканням слова до пісень... -

пісень, учора що не встиг

зафіксувати на папері -

зімкнулись віка наче двері

(Морфей здогнав і переміг).

і не знайду ніяк тепер

тих слів, що співані уночі

такі магічні і пророчі!

немов їх наче хтось то спер.

просив у Бога помогти -

що не за славою в гонитві

згадати хочу у молитві -

слова знаменами нести.

але все марно і дарма!

я не згадав чарівну пісню -

вона є втрачена...невмисно..

виходить... - облизня спіймав.

P. S.

...і тут як сніг з ясного неба увірвалася до мене красуня Муза...зла, люта - розкидала усі мої папери зі столу, м'яла їх, рвала, топтала і буцала по підлозі - немов танцювала відьомський танок прокляття...охрипло сварилася до мене... - ...як ти міг?!...як ти посмів?!...хто тобі дозволив копирсатися у тих ото словах?!...я не дозволяла! а ти! без мого відома! взявся до письма?...за відсутності мене?!...та це ж вбити, принизити мене!...нє! ну, це вже ні в які ворота...хам! це наглий, садистський сексизм! гендерна нерівність, несправедливість! ганьба!...та ти...та ти...та ти знаєш хто є після цього?... - ница істота, нікчема...ти для мене більше ніхто від нині! тебе нема, ти не існуєш...все!...зрадник!!!... - кричала, аж пирскала слиною, ошаліло метлялася туди-сюди по моїй крихітній кімнаті...потім спалила перо мого натхнення, яким намагався занотувати пісню з пригаданими і з новопридуманими словами...тепер я вже бачу, що втратив пісню свою назавжди... - бо сваритися з Музою???...то є найжахливіший злочин, який лише можна уявити собі...та-а-ак! втрапив я у халепу...

...але неочікувано красуня раптом сіла у моє крісло, поклала стрункі ніжки на стіл, взяла до рук свою ліру, яка завжди висіла на срібному ремінці у неї за спиною і тонкими довгими пальчиками стала перебирати золоті струни... дивовижна, чаруюча, ритмічна мелодія якоїсь незнаної мені пісні дзвеніла все ближче, все гучніше і гучніше..аж мені під саме вухо!...

...то гримів годинник! гримів так, що й мертвого збудить...збудив і мене...то ж, виходить, що?...я заснув?...та на цей раз уже в ліжку...здійнявся, глянув у бік столу...холера! знову розкидано папір наче сніг на підлозі...та ще й між них кілька порожніх пляшок вина...дідько! в мене ж сьогодні гості...мусив швидко прибратися - свято ж наближається! а в мене ніц не готово...пиво, горілка є, цього добра достатньо...а от гарного вина (для Неї!) - катма...купив...ще й солодощів (цукерки, шоколад і таке інше) на додачу...поставив у вазі на стіл чепурний веселий букетик квітів для прикраси...чекаю от тепер на дзвінка у двері... - гостей повинно бути повна хата...а як же!...інакше бути не може...