Зелений. Відтінок величі

Я неквапом простувала крізь натовп, ступаючи по каменю засніженої площі. Легкими складками спадало аж до колін моє пальто, а русяве волосся вільно й тремтливо погойдувалося на плечах. Увесь мій одяг був однаковий, лиш відрізнявся формою та розміром, і навіть капелюх, що трохи похилився набік, мав той самий колір — яскраво-зелений.

Здавалося, з вбранням зливалось і моє обличчя. Зелені тіні, зелена помада й зелені очі — дивно, чи не так? Можливо. Та попри все, я не бачу приводів витріщатися на мене, як на божевільну. Я ж не зелене яблуко і не огірок, що ходить, чи не так?

— Мамо, поглянь, яка дивна тітонька! — почулося десь позаду. Ці слова незнайомого хлопчиська змусили мене обернутися.

— Тихо, тихо! Чого ти верещиш? Не підходь до неї, ясно? — роздратовано прошипіла його мамця і, схопивши малюка за передпліччя, повела його у протилежний від мене бік.

«Бояться, — подумала я, — хоча зелений колір не має відлякувати… Що ж знову не так?»

Не бажаючи помічати на собі ошелешені та зневажливі погляди, я попрямувала далі. Дійшла вже майже кінця площі, однак покидати її не хотіла. Мені подобалося тут. Зелене вбрання значно яскравіше контрастувало із білосніжним килимом снігу, ніж учорашнє блакитне, тож втратити можливість цим насолодитися я просто не могла.

«Ex`s & Oh`s» — раптом залунала пісня на площі. Елль Кінг — і справді чудова виконавиця, її творчість мені дуже подобалася. Заплющивши очі, я почала насолоджуватися музикою і навіть не помітила зовсім тихого, майже не відчутного дзвоника у свідомості, що змусив мене зробити найчудовіший і найважливіший вчинок у моєму житті. Я почала танцювати.

Рухи були легкі, дивакуваті і живі. Я насолоджувалася, а всі вважали, що я хвора чи нетвереза. Я танцювала, а всі вважали, що мені погано. Та мені начхати.

«I get high, and I love to get low» — легкі рухи руками, потім проводжу долонею аж до тазовою частини тіла і майстерний поворот…

«So the hearts keep breakin`» — біт, біт… Хвиля тулубом, поштовх головою і знову невимовне щастя огортає усе моє тіло.

Я рухалася вміло, однак не так, як усі звикли. Я не зробила жодного незграбного руху, однак люди реготали. Насміхались лиш через те, що імпровізувала «неправильно». Що ж, та не біда.

О, хтось знімає! Це чудово! Відео, певно, розлетиться по всіх соціальних мережах. «Божевільна жінка влаштувала дискотеку прямо посеред площі!» або ж «П’яну громадянку кидало з одного боку майдану в інший, хоча та думала, що танцює!» — певно саме такі заголовки красуватимуться під цими відосиками.

— Жінко, заспокойтеся! — кричали мені, та я не слухала. Не зупинялася, аж поки не почула останні слова пісні.

***

— Зустрічайте, ваша неповторна Грін Денсер! — почувся голос ведучого, коли я впритул наблизилися до сцени, з нетерпінням очікуючи, коли ж нарешті зникнуть панорами.

Ще за мить почувся голосний рев та оплески у залі, що змусили моє серце мало не підстрибувати від щирого захоплення та радості. Так, на мене вже чекають.

А все почалося з того, що я просто станцювала у зеленому вбранні посеред людної площі. Якби не той випадок, мене б не помітили творчі фахівці і я не стала б відомою усьому світові. Звісно, люди звертали б на мене увагу, даруючи авторитет ходячого зеленого яблука чи огірка, однак усе сталося інакше завдяки «Ex`s & Oh`s» і моєму танцю. Тепер я стала Грін Денсер.

Ох, а ось і перші ноти пісні. Що ж, мені вже час. А ви, панове, не бійтеся себе показувати навіть у найбільш дивакуватому образі, адже будь-яка ваша ідея чи імпровізація, може перетворити вас на велику особистість, яку шануватимуть у кожному куточку нашого недосконалого, однак таки прекрасного світу.