Обіцянка(провал)

"Саме важке позаду" - подумала про себе Форель, провалюючись по коліно в сніг. Роза, яку вона зірвала в галявині Миглана, батька всього земного, неприємно холодила лівий бік груді, та кожного разу зачіплялася своїми замерзлими пелюстками об порвані ділянки теплого "гольфу", як його називали торгівці зі сходу. "Нарешті я врятую брата від цього триклятого зормана, та заставлю, щоб наш рід знову визнали праведним" - саме ця думка зігрівала дівчину та не давала їй можливості відпочити та замерзнути в дикий мороз. Не зважаючи на думки, майже вся її увага була сконцентрована на цій квітці, яка виглядала так, начебто от-от розтане, або трісне через надмірний тиск жилетки. Норка, ім'я якій дівчина не встигла дати, бо зустрілася з нею на галявині, де вона й знайшла цю квітку, постійно бігала там навколо неї, та гучно пищала. Спроби зловити її закінчувалися провалом, а іноді й падінням дівчинки прямо в сніг, від чого тваринка починала по-своєму сміятися, чим веселила Форель, попри запавший холодний сніг у її комір. Коли вони відійшли від галявини, тваринка спочатку йшла поруч, а сніг здавалося зовсім не відчував її ваги, проте з часом забралася на неї, умостившись на вовчому хутрі, що прикривав її плечі.

Форель була настільки щасливою від своєї знахідки, що хотілося бігти, а сонце, здавалося, так і прагнуло обняти її, закутатавши у своє ледь-ледь тепле проміння, пригрівши як тіло, так і душу. Здавалося ніщо не могло зіпсувати її настрій, і саме через це вона втратила пильність, та не помітила що рухається занадто легко та по протоптаній доріжці, яка була вимощена слідами великих босих ніг.

Коли ж Форель все-таки відчула, що пересувається надто легко, було запізно, темні Коруші злякано скрикнули, та змахнувши довжелезними крилами піднялися, а сонце, що ніжило її обличчя, було нахабно закрито темною та густою димкою. Холод почав пробиратися прямо по її кістках, проте це було спричинено не присиленим подихом морозного повітря, а бездушнім, нічого не виражаючим поглядом величезного Момона, викрадача душ, обличчя якого скривалося в тіні, та яким лякали дітей старі діди та бабці, розповідаючи казки, що цей здоровань збирає душі, аби Зура, творець істот, міг вліплювати їх у свій замок, розширюючи свої володіння на всі боки. Проте коли діти підростали, віра в велетня згасала, і вони розуміли що його не існує, адже його ніхто не бачив. Дилема в тому, що майже всі хто його бачив вже не поверталися додому живими.

З величезною швидкістю всі спогади про них пролетіли у дівчини в голові, а норка, відчувши злісну ауру, повністю заповзла під хутір, та дрижала разом з нею, якщо не сильніше. Інстинкти здавалося кричали всім тілом що потрібно йти та сховатися там, де викрадач душ не дістане її. Раптом, все навколо покрив густий туман, який, здавалося наслали Боги, щоб вберегти дівчину від жахливої участі. Момон зник, і дівчинка, намагалася якомога тихі переставляти ноги, обережно вигрібаючи з-під ніг сніг, аж поки вона не вийшла на місце, де сніг ледве торкався кісточок її ніг. Туман заплів все навколо білою димкою, через що Форель йшла майже навпомацки, поки вона не знайшла кам'яну стіну, яка була покрита легким шаром льоду, та льодяною травою, що проросла з-поміж прогалин між камінням. Сховавшись з іншої сторони перевести дихання, дівчина дістала з-за поясу ніж, хоч і розуміючи наскільки це було безглуздо, зціпившись у нього обома руками приклала до груді, від чого їй полегшало, проте не надовго. Норка перестала тремтіти та хотіла було спуститися до низу, але раптово завмерла, а в наступний момент величезна бридка рука з чорними від засохлої крові нігтями лягла на кам'яну стіну, з-під якої починало поширюватися як лавина льодяний покров. У форель перехопило дихання, і всі думки які були до цього моменту перемішалися, подібно глиняній каші, яку варили вони з чого попало, коли земля не давала достатньо їжі. Намагаючись сфокусуватися на чомусь одному, вона відчула як квітка біля її груді почала холодіти ще сильніше ніж раніше, і саме це дало головну та єдину ціль чому вона тут опинилась: Спасти Гюго за допомогою льодяної Квітки. Не зважаючи на своє тіло, що тряслося від жаху, вона дочекалася коли велетень пройде їх.. Вийнявши Квітку, та виставивши її перед собою для хоробрості, вона дочекалася поки кроки стихли, та визирнула з-за стіни. Проте не встигнувши зробити й кроку вперед, туман розсіявся так само раптово, як і з’явився, відкривши її Момону, який хутко розвернувся, освітивши довгі уші, що тягнулися аж до шиї, і велетенські, темно-блакитні очі, які люто дивилися на неї. Не встигла дівчина оговтатися, як відбулося дві події в один момент: норка миттєво сплигнула з хутра на її шиї, а Момон моментально з'явився просто перед нею, і помахом руки перетворив Форель на льодяну глибу, глибу, яка заточила її у вічній темниці, в котрій Форель не могла навіть поворухнутись, проте залишалася в притомному стані. Норка тим часом вдерлася на Момона, та усівшись на його плече, миттєво заснула.