«Добратися до стіни» Магда Май

Локація: нейтральні води

Персонаж: травник/ниця

Предмет: білет в один кінець

Емоція: примирення

Разом з зеленавими водами

Немодими повільно пливе стара колода. На нейтральних землях ріка призупиняє свій плин, біля берегів більше ряски,  очерет густіший; далі по березі починаться високий сосняк. 

Магія тут зникає, щоб було видно, хто і що добирається до Примарної Стіни,  котра   розмежовує королівство Буреву й Адваю. 

І тільки ближче до заходу сонця королівські прикордонники переглянуть і знищать застряглий  непотріб, а може й випровадять невдалих втікачів. Бо крізь Стіну можна пройти  тільки з візналом — сиво-блакитною кам'яною пластиною. 

Авка візнал має.

Вона стискає його в одній руці, другою обіймає колоду. Авка тихо  плаче і не боїться, що її почують, бо в Буреві нікому вона не потрібна.

Візнал, цей дорогущий білет в один кінець, прислав Таркс,   її власний чоловік.  З самого ранку вони посварились через те, що Авка відмовилась іти на черговий бал. 

"О, я не просто непотрібна — він готовий заплатити, щоб я зникла безповоротно!"

Авка спочатку не могла повірити, намагалась зв'язатися з чоловіком, щоб пояснив, що відбувається, але він не відповів.

Герцогиня Кленарія Елійська, його мати, сьогодні власноруч викинула її трави, і Авка не змогла їй завадити. 

А перед цим  до них на традиційний ранішній чай завітала Елідейка Літузька.  Та, котрій вилічила обличчя від  прищів. 

— У трактаті мудреця Саделія написано, що у   добрих людей зуби крупні, губи повні. Авко, а ну засмійся? —  Ліванія, сестра Таркса, кинула погляд на маленький ротик невістки. 

Авка розтягнула губи поверх чашки в їдкій штучній усмішці, не показавши зуби. 

Великосвітні дами переглянулися: отримали ще одне підтвердження, що  характер у Авки дійсно недобрий, і одночасно надпили з чашок, дружно відводячи мізинці. 

Авка не відводила, бо не дама. 

Її виховала стара травниця Аргана, навчила грамоті, всьому, чого знала, а коли їй виповнилось сімнадцять, випадково потрапила на очі королівському дізнавачу, котрий мав справи в лісі. 

І Таркс забрав Авку з собою. В нього неможливо було не закохатися, і не  лиш тому, що він був першим з мужчин, котрий проявив до неї інтерес: Таркс  мав славу запеклого серцеїда. А одружився з простою травницею... Дехто ніяк не міг змиритись. І рідні теж.

— Яка невихованість, — обурилась Кленарія на Авкину усмішку і мовчання.

— І ще там написано, що розпущене волосся свідчить про розбещеність характеру, — додала Елідейка, невинно опустивши вії. Її зачіска була еталоном пристойності: рівний проділ, акуратні локони. А Авка простоволоса і з чубком. А що? Він Тарксу подобався... 

— Авка вчора знову наймала Ронкса створювати  портал у ліс... Ронкс теж потім кудись зник, — вставила своє Ліванія. 

Знову красномовне переглядання. 

В присутності Таркса вони собі таких натяків не дозволяли.  

Проте сьогодні їм, напевно, донесли про ранішню сварку.

Її світлість Кленарія перевершила всіх:

—  Не дивно, що Авка до сих пір не має дітей.  Всевишня мати боронить рід Елійських від сумнівного потомства...

Авка не витримала, вискочила з вітальні, побігла в свою кімнату: Кленарія зачепила за живе...

А коли плакала в подушку, прийшла Елідейка і добила. 

Повідомила, що вагітна від її чоловіка. 

А потім Кленарія демонстративно викинула її трави. 

А потім принесли те повідомлення від  Таркса....З  візналом!

І ось вона тут. 

О, якби вода мала здатність розчиняти в собі горе, Авка вже була б спокійна і ще й безпристрасна. Але вона досі схлипує. Згадує, яким ніжним був з нею Таркс, як признавався в коханні, який він гарний... Тепер у нього Елідейка, а  вона, Авка, вже ніколи його не побачить… Для неї це все одно, що смерть. 

Вона чесно намагалася прижитися в новому оточенні, однак, напевно, щирість і простота не ті якості, які можна протиставити зарозумілості та погорді.

Авка намагається заспокоїтися, це ніби вдається. Пахне річковою водою, намулом і намоклою корою. 

Ледве чутно плещеться  вода, шумить осока, дзижчать комарі; один загрозливо кружляє коло ока: значить, зілля для відводу очей вже не діє. Авка зриває кілька стебел блідо-зеленої  річанки звичайної, чіпляє на голову, притуляється ближче до колоди; вона пливе далі. Раптом гучний тріск розрізає тишу, за ним чується голосний плюскіт.

Авка обережно озирається: через річку впала стара сосна, збурена вода розходиться кругами.

Серце забилось.

Хоч би її не помітили! Адже Стіна близько.

Проте ні голосів, ні людей, лиш тихий  шелест очерету і  плюскіт збурених хвиль. 

Колода трохи зупиняється, погойдується, проте пливе далі. 

Авка стискає візнал, прислуховується: тихо, навіть пташки мовчать; сосна віддзеркалюється в зеленуватій гладіні неприродно рудим кольором,

в повітрі пахне хвоєю.

Авка прикриває очі:

"Прощавай, коханий! Ось зараз колода пройде під сосно...  Ох!!!"

Сильні руки висмикують  її вгору!  

Таркс! Красивий, нарядний, гнівний, — жах! 

— Ваша світлосте! Чудово виглядаєте! На бал зібрались? — каже глузливо  і змінює тон на загрозливо суворий:  — Чи куди?

— В Ад-дваю... Пттфу! — Авка здуває пасмо, що лізе в око, поправляє мокре плаття і спирається, щоб не упасти, на гілля сосни. Візнал поблискує крізь пальці.

— А зі мною попрощатись? — окидає чоловік її холодним поглядом. 

Мокре плаття прилипає до тіла, в босі ноги гостро коле обламаний сук,  з сумки, де взуття і інші нехитрі пожитки, дзюрком тече вода. 

— А н-навіщо? — вона  збирає з волосся вже непотрібні стебла річанки і одне за одним викидає в річку.

— А так годиться, ні?

— П-плювати на ваші г-годиться. Йди д-до св-воєї Елідейки. Мені дай спокій!

— Моєї Елідейки...?

Погляд Таркса стає іншим.

— Я все знаю, вона призналась, що чекає від тебе дитину. Бажаю щастя!— випалює Авка. А потім плаче.

Вона розуміє, наскільки жалюгідно виглядає, але задирає підборіддя. 

Таркс мовчить, дивився на неї, схиливши голову, і, здається, насолоджується її сльозами. 

— Бажаєш щастя... А плачеш чому?

— Бо до Стіни не добралась, — Авка відводить очі вбік,  туди, де затримались на воді гілки сосни і її колода. А Примарна-то поряд. 

— А коли пливла сюди, чому схлипувала? 

— Звідки ти знаєш? 

— Чув. Я йшов берегом, я чекав, що ти передумаєш, чекав, що ти задієш  мізки! Але ти вирішила просто  зникнути! Здатися! Так ти мене кохаєш? — Таркс нарешті дає волю емоціям і кричить те, від чого її горе розвівається потужним вітром, залишаючи місце для полегшення і гострої радості: —  Немає у мене ніякої Елідейки, немає ніякої дитини! Тільки ти є одна, тільки тебе кохаю!  Більше ніхто не потрібен! Я навіть появі наших дітей запобігав,  — додає тихіше. — Пробач мені!

Він схоплює її, обіймає. Авка плаче вже від щастя. Це перемога кохання, її перемога!

— Не плач, — просить Таркс, — Я так захопився справами  королівства, що  не звернув увагу на найближчих. Ми сліпі щодо своїх  рідних.  Відтепер житимемо  окремо, я знайду будинок ближче до лісу. Я знаю, як він тобі потрібен, знаю, що мати  викинула твої трави. Але назбираємо інші, я теж піду з тобою, хочеш? Як тоді, пам'ятаєш? 

— А як же служба?

— У нас чудова королева, я поговорив з нею ще вранці. Ти зв'язувалась зі мною саме під час аудієнції, тому не зміг відповісти. Я  випросив для тебе дозволу необов'язкової явки на бали.

А це, — він розтис її кулак з  візналом, — віддай мені. Я знаю, хто ним скористається.

Більше творів Магда Май

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.