1

Місто Львів. Місто з вузенькими вуличками і давньою історією. Там безліч пам'яток архітектури, старих атмосферних будівель: театри, бібліотеки, музеї, затишні кав'ярні, і, звичайно, знаменита старезна бруківка, якою ще декілька століть тому проїжджали карети інтелігенції.

Осінь.

Дерева тільки почали одягати жовто багряні шати. З похмурого сірого неба моросів дрібний, малопомітний дощ, а все навкруги було вкутане серпанком. Вузькою вулицею до головної площі міста крокувала мила пані: її блакитна парасолька яскраво вирізнялася з сірої пелени туману, наче яскравий промінець серед похмурої погоди. На вигляд дівчині було близько двадцяти років: біляве волосся довжиною по плече, було вкладене в легкі локони, та їх пориви вітру розтрусили, зробили невеликий безлад. Пальто дівчини, хоча й було осіннім, здавалося, пропускало холодні пориви вітру до самої шкіри. Дівчина тримала над головою парасолю, руками щільніше притуляла верхній одяг, і водночас балакала телефоном з подругою з університету, в якому навчається.

— Пам'ятаєш, декілька місяців тому тебе зацікавила хустинка, ну та, що ми знайшли на виставці, – роздався голос зі слухавки телефону пані.

— Ти про ринок і ті столи біля будівель?! – Перепитала дівчина, трішки сповільнивши свій крок.

– Нууу, так. Так ось, я все-таки повернулася за тією хустиною, бо здалася вона мені досить цікавою. Звичайно не легко було мені її дістати, бо ще й продавчиня...

– Лінко, прошу, давай без подробиць. Знаєш, йти з парасолькою під дощем і слухати, як ти сперечалася з продавчинею, саме зараз, не дуже зручний момент, – перебивши слова подруги, попросила вона. Бо й справді стояти посеред вулиці було не зручно, тим паче, каплі косого дощу, якимось чином попадали на одяг дівчини.

– Тож що там з клаптиком шовкової тканини? – продовжила вона.

– Ой, подруго ти як завжди, – невдоволено мовила дівчина зі слухавки мобільного, – То ж я і кажу, вона унікальна.

– Звідки ти дізналася? – Недовірливо відповіла блакитноока.

– Ну у мене є один знайомий, я його ще тоді попросила знайти якусь інформацію. Він також не одразу захотів, але...

– Лінко!

– Зустріньмося і я тобі розповім, бо ну ні як не вийде без подробиць!

– Ти серйозно? Надворі така погода, здається, що гуляю Англією. Ще й вітер розвіявся.

– Так, так, сьогодні прохолода й туманність... – з легким смутком відповіла та, але вже через секунду з повним ентузіазмом продовжила: – саме для посиденьок і таких історій у кав'ярні. Це ж осінь! – весело, по-наївному відповіла Лінка.

Між ними стояла тиша, і дівчина вже, напевно, подумала, що подруга не погодиться та щось в словах Лінки було таке... цікаве? Незвичне? Багатогранне?

– Добре, через годину на нашому місці, я неподалік, тож буду тебе чекати в кав'ярні.

Зупинившись перед старою будівлею університету дівчина з блакитною парасолькою погодилась на зустріч.

– Та ти що... Я впевнена ти заціниш, те що я тобі покажу.

– Буду сподіватися, тільки не спізнюйся.

– Звичайно, "Міс швейцарський годинник". Буду рівно о другій.

– До зустрічі.

Виконавши всі свої справи в університеті, дівчина попрямувала в кафе.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.