3
Затишна кав'ярня на одній із безліч вузеньких вулиць: велике панорамне вікно, через яке видно середину приміщення, й столи за якими сидять відвідувачі, саме туди направлялася блакитноока дівчина. Ставши на східці перед будівлею вона струсила свою парасольку і поправила волосся, яке розтрусив вітер. На дворі все ще моросів дрібний дощ, нагадуючи - надворі осінь.
Дівчина протягнула руку до дверей, в той же момент із закладу виходив юнак, відкривши важкі двері хлопець пропустив її всередину, то був молодик років двадцяти двох, його світлі очі зустрілися з її блакитними. Він вийшов на прохолодне осіннє повітря, каплі дощу змочили каштанове волосся. Дівчина тим часом зайшла у будівлю, де її зустрів аромат кави й прянощів.
- Аню, я тут, - одразу гукнула Лінка, побачивши знайому. Вона сиділа за першим столиком біля вікна, темне волосся було зібране у незграбний маленький калачик, широкі круглі окуляри виблискували від світла від лампи поряд, усмішка не сходила з лиця.
- Невже, навіть не спізнившись, - жартома відповіла дівчина, зняла своє пальто і поставивши його на вішак присіла навпроти подруги. Дівчата зробили замовлення у милого офіціанта, який своєю посмішкою додавав затишку цій кав'ярні.
- Ну то можу розповідати? - карі очі Лінки світилися, вона прагнула якнайшвидше розповісти історію.
- Давай, здивуй мене, ти це вмієш - погодилась дівчина. Бо й справді вже звикла до цікавих пропозицій і неймовірних історій від дівчини, що цікавиться культурою з малих літ.
- Так ось, влітку, коли ми з тобою були на виставці, то ти зацікавилася шовковою хустиною. Ти ж пам'ятаєш? - почала Лінка.
- Звичайно, як забути той день коли ми з тобою в спеку шукали чогось "неймовірного" на ринку старих речей. - Трохи невдоволено відповіла Аня.
- Подруго, прошу, перестань так говорити, бо те що я дізналася і справді цікаве. - Затвердила брюнетка.
- Добре, розповідай, що ти знайшла. Я не буду перебивати. - Стримано відповіла дівчина, й умостившись в спинку м'якого крісла почала слухати.
- Так ось, тоді ми пішли з ринку, але я пізніше, десь о 15, чи то 16 годині... - глянувши на подругу з докором, - ти обіцяла не перебивати! - Одразу наголосила дівчина, - тоді я повернулася туди, і довго вговорюючи продавчиню віддати мені хустинку за меншу ціну, все ж купила її. Спочатку, я сама хотіла знайти значення тих символів, бо виглядали вони як знаки кельтської культури, але то в мене були домашні справи, ти знаєш, я робила ремонт вдома, то я була зайнята іншими своїми експонатами: описувала пам'ятки різних культур на десятки сторінок.
Ну загалом я вирішила попросити знайомого, мого студкуратора, як виявилось він на літо поїхав в Америку на стажування, і що ти думаєш..., - Лінка емоційно махнула рукою, - так, він залишився там вивчати історію інків, і не знати чи повернеться сюди, а ми ж мріяли працювати тут разом... Та не про це, найголовніше, що я точно знаю - та хустинка справді належала комусь з поважних персон!
- Що ти маєш на увазі?- перепитала Аня.
- Я написала Коваленку, і як виявилося на початку вересня, чи то були перші дні жовтня, він повинен був приїхати сюди, щоб забрати документи з універу, там у нього свої нюанси, так ось, він повинен був також зустрітися зі міною.
- Ваше замовлення, - перебив Лінку приємний голос офіціанта, який щойно приніс замовлення за їх столик. Хлопець, світле волосся якого було закручене в калачик на потилиці, задумано і стримано глянув на дівчат. Та голос його звучав досить привітно.
- Дякуємо, - відповіла брюнетка, глянула на хлопця й усміхнулась, молодий хлопець сором'язливо посміхнувся у відповідь і почав ставити чашки на стіл.
- Американо з молоком, і чай з меліси, - промовив офіціант.
- Аню, ця хустинка дійсно з вишивкою кельтських знаків! - продовжила Лінка. Її голос звучав так радісно і захоплено. Вона завжди емоційна.
- І належала комусь із Британської імперії! - майже викрикнула Ліна і в пориві емоцій випадково махнула рукою, не помітивши, як ставив чашку хлопець. І мабуть, лише секунда часу і міліметр простору завадив розлитися чашці гарячого напою.
- Ой, вибачте, - у виправдання сказала вона і взяла своє американо. Дівчина глянула у вікно, за яким посилювався дощ.
- Дуже дякуємо - промовила Аня, і вони знову перейшли до розмови з подругою.
- Микита, коли ж попрацював...
- хто такий? - запитала блондинка, роблячи ковток зеленого чаю.
- Та я ж кажу, знайомий, що поїхав в Америку, він також розпізнав кельтські знаки, і ті символи, що там зображені мають певний сенс, кожен знак має певний сенс. Колись люди вкладали якісь мотиви, - Лінка загострила погляд, - ми знайшли справді дорого річ.
Аня недовірливо глянула на дівчину.
- Дорогу не тільки в співвідношенні грошей, ця хустина сто відсотків важлива була для тієї людини.
- І що ми можемо ще дізнатися? Ти ж не дізнаєшся кому саме вона належала. - Затвердила Аня, вона більш скептично ставилася до таких речей.
- Звичайно, але ми можемо дізнатися регіон, а звідти, можливо і родину.
- А як вона опинилася у Львові, звідки вона у тієї жіночки?
- І я хотіла б запитати в продавчині, де вона знайшла таку річ, хто її туди передав, як вона взагалі потрапила на її прилавок, та що ти думаєш!.. - брови Лінки піднялися, - Її немає на ринку, і не було з того часу, як ми там проходили. Вона зникла, або поїхала кудись в інше місто. Я не знаю, а інші продавці кажуть, що взагалі не пам'ятають такої. Дивина, чи не так? - Риторично запитала брюнетка. - До речі, я ж взяла її з собою.
Ліна нахилилася, взяла свою невелику шкіряну сумочку в руки, звідти дістала не велику дерев'яну коробочку. Та скринька чарувала таємницею. Аня нахилилася до подруги, бузкова хустина була акуратно складена, шовкові нитки яскравіли.
- Ти тільки глянь, як акуратно зроблена робота, - Ліна акуратно вийняла дорогий лоскуток тканини, - подивися, як вишукано розміщений малюнок, при тому, що кожен із них має особливий сенс, - продовжувала та.
Блакитні очі заяскравіли в цікавості, бо то було щось таємниче, невідоме, загадкове. Маленька річ, що в собі тримала історію, історію невідомих людей, подій, невідомого життя. Те, що в подруг було справді спільним, це любов до загадок. Бо ж і Аня, вивчаючись на журналіста, цікавилась багатьма речами.
- Аню, я взяла її, щоб ти потримала хустинку в себе вдома, - глянувши на подругу промовила дівчина.
- А чому ти не можеш її й далі тримати?
- Я хочу, щоб ти зустрілась з людиною, яка, можливо, допоможе нам дізнатися щось більше, бо мене чекає тур по Данії, ми летимо всією групою, ну як... нас то і тільки десять людей. Будемо вивчати історію культурного життя, монархічний режим, політичний вплив, бла-бла-бла і ще багато чого, а крім того бігати в бібліотеках і носити якісь теки з документами, - Лінка невдоволено хмикнула, - але Копенгаген і Ольборг того вартий, - вже радісніше сказала дівчина. Карі очі вдивлялись в хустинку, вона акуратно складала її назад в скриньку, - загалом їдемо на тиждень, можливо й два. Гадаю буде круто!
- Стоп, стоп, то що ти хочеш від мене?... Лінко?
- Оскільки Микита не зміг зустрітися зі мною, він дав контакт свого знайомого, - дівчина зробила ковток кави, й продовжила, - Той приїздить на декілька днів до Львова, і я думала нарешті з ним зустрітися, та як бачиш знову не вдасться. І ти повинна передати йому хустину. Бо я фізично не можу в той день перебувати тут, - сказала дівчина і глянула на Аню слізним поглядом.
- Просто передати хустину? - Недовірливо запитала вслід співбесідниця.
- Так, - відповіла Лінка.
- Значить згідна допомогти мені?
Аня глянула на скриньку, обмірковувала чи справді варто намагатися щось дізнатися ще. Чи варто витрачати час на незрозумілу річ, до якої вона немає жодного відношення, зустрічатися з незнайомими людьми і обговорювати лоскуток тканини, який попри все манив і цікавив.
- Так, Лінко, допоможу тобі, - дівчина усміхнулась.
- Пані Коломієць. ти дивовижна, - Лінка щиро усміхнулась, - тим паче у мене в травні дослідницька робота, і це може послугувати навіть на річну, - дівчина глянула на подругу, із запалом в очах, - я вже уявляю коли ми все дізнаємось...яка там історія і ти напишеш це у своїй статті, Аню, та ми таку роботу зробимо!
- Звичайно, Лінко.
Вони усміхнулись одна одній і продовжили говорити. За вікном не припиняв лити дощ, вітер зривав з дерев пожовкле листя, сонце ледь пробивалось із пелени хмар.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!