3

Затишна кав'ярня на одній із безліч вузеньких вулиць: велике панорамне вікно, через яке видно середину приміщення, й столи за якими сидять відвідувачі, саме туди направлялася блакитноока дівчина. Ставши на східці перед будівлею вона струсила свою парасольку і поправила волосся, яке розтрусив вітер. На дворі все ще моросів дрібний дощ, нагадуючи - надворі осінь.

Дівчина протягнула руку до дверей, в той же момент із закладу виходив юнак, відкривши важкі двері хлопець пропустив її всередину, то був молодик років двадцяти двох, його світлі очі зустрілися з її блакитними. Він вийшов на прохолодне осіннє повітря, каплі дощу змочили каштанове волосся. Дівчина тим часом зайшла у будівлю, де її зустрів аромат кави й прянощів.

- Аню, я тут, - одразу гукнула Лінка, побачивши знайому. Вона сиділа за першим столиком біля вікна, темне волосся було зібране у незграбний маленький калачик, широкі круглі окуляри виблискували від світла від лампи поряд, усмішка не сходила з лиця.

- Невже, навіть не спізнившись, - жартома відповіла дівчина, зняла своє пальто і поставивши його на вішак присіла навпроти подруги. Дівчата зробили замовлення у милого офіціанта, який своєю посмішкою додавав затишку цій кав'ярні.

- Ну то можу розповідати? - карі очі Лінки світилися, вона прагнула якнайшвидше розповісти історію.

- Давай, здивуй мене, ти це вмієш - погодилась дівчина. Бо й справді вже звикла до цікавих пропозицій і неймовірних історій від дівчини, що цікавиться культурою з малих літ.

- Так ось, влітку, коли ми з тобою були на виставці, то ти зацікавилася шовковою хустиною. Ти ж пам'ятаєш? - почала Лінка.

- Звичайно, як забути той день коли ми з тобою в спеку шукали чогось "неймовірного" на ринку старих речей. - Трохи невдоволено відповіла Аня.

- Подруго, прошу, перестань так говорити, бо те що я дізналася і справді цікаве. - Затвердила брюнетка.

- Добре, розповідай, що ти знайшла. Я не буду перебивати. - Стримано відповіла дівчина, й умостившись в спинку м'якого крісла почала слухати.

- Так ось, тоді ми пішли з ринку, але я пізніше, десь о 15, чи то 16 годині... - глянувши на подругу з докором, - ти обіцяла не перебивати! - Одразу наголосила дівчина, - тоді я повернулася туди, і довго вговорюючи продавчиню віддати мені хустинку за меншу ціну, все ж купила її. Спочатку, я сама хотіла знайти значення тих символів, бо виглядали вони як знаки кельтської культури, але то в мене були домашні справи, ти знаєш, я робила ремонт вдома, то я була зайнята іншими своїми експонатами: описувала пам'ятки різних культур на десятки сторінок.

Ну загалом я вирішила попросити знайомого, мого студкуратора, як виявилось він на літо поїхав в Америку на стажування, і що ти думаєш..., - Лінка емоційно махнула рукою, - так, він залишився там вивчати історію інків, і не знати чи повернеться сюди, а ми ж мріяли працювати тут разом... Та не про це, найголовніше, що я точно знаю - та хустинка справді належала комусь з поважних персон!

- Що ти маєш на увазі?- перепитала Аня.

- Я написала Коваленку, і як виявилося на початку вересня, чи то були перші дні жовтня, він повинен був приїхати сюди, щоб забрати документи з універу, там у нього свої нюанси, так ось, він повинен був також зустрітися зі міною.

- Ваше замовлення, - перебив Лінку приємний голос офіціанта, який щойно приніс замовлення за їх столик. Хлопець, світле волосся якого було закручене в калачик на потилиці, задумано і стримано глянув на дівчат. Та голос його звучав досить привітно.

- Дякуємо, - відповіла брюнетка, глянула на хлопця й усміхнулась, молодий хлопець сором'язливо посміхнувся у відповідь і почав ставити чашки на стіл.

- Американо з молоком, і чай з меліси, - промовив офіціант.

- Аню, ця хустинка дійсно з вишивкою кельтських знаків! - продовжила Лінка. Її голос звучав так радісно і захоплено. Вона завжди емоційна.

- І належала комусь із Британської імперії! - майже викрикнула Ліна і в пориві емоцій випадково махнула рукою, не помітивши, як ставив чашку хлопець. І мабуть, лише секунда часу і міліметр простору завадив розлитися чашці гарячого напою.

- Ой, вибачте, - у виправдання сказала вона і взяла своє американо. Дівчина глянула у вікно, за яким посилювався дощ.

- Дуже дякуємо - промовила Аня, і вони знову перейшли до розмови з подругою. 

- Микита, коли ж попрацював...

- хто такий? - запитала блондинка, роблячи ковток зеленого чаю.

- Та я ж кажу, знайомий, що поїхав в Америку, він також розпізнав кельтські знаки, і ті символи, що там зображені мають певний сенс, кожен знак має певний сенс. Колись люди вкладали якісь мотиви, - Лінка загострила погляд, - ми знайшли справді дорого річ.

Аня недовірливо глянула на дівчину. 

- Дорогу не тільки в співвідношенні грошей, ця хустина сто відсотків важлива була для тієї людини.

- І що ми можемо ще дізнатися? Ти ж не дізнаєшся кому саме вона належала. - Затвердила Аня, вона більш скептично ставилася до таких речей.

- Звичайно, але ми можемо дізнатися регіон, а звідти, можливо і родину. 

- А як вона опинилася у Львові, звідки вона у тієї жіночки?

- І я хотіла б запитати в продавчині, де вона знайшла таку річ, хто її туди передав, як вона взагалі потрапила на її прилавок, та що ти думаєш!.. - брови Лінки піднялися, - Її немає на ринку, і не було з того часу, як ми там проходили. Вона зникла, або поїхала кудись в інше місто. Я не знаю, а інші продавці кажуть, що взагалі не пам'ятають такої. Дивина, чи не так? - Риторично запитала брюнетка. - До речі, я ж взяла її з собою.

Ліна нахилилася, взяла свою невелику шкіряну сумочку в руки, звідти дістала не велику дерев'яну коробочку. Та скринька чарувала таємницею. Аня нахилилася до подруги, бузкова хустина була акуратно складена, шовкові нитки яскравіли.

- Ти тільки глянь, як акуратно зроблена робота, - Ліна акуратно вийняла дорогий лоскуток тканини, - подивися, як вишукано розміщений малюнок, при тому, що кожен із них має особливий сенс, - продовжувала та.

Блакитні очі заяскравіли в цікавості, бо то було щось таємниче, невідоме, загадкове. Маленька річ, що в собі тримала історію, історію невідомих людей, подій, невідомого життя. Те, що в подруг було справді спільним, це любов до загадок. Бо ж і Аня, вивчаючись на журналіста, цікавилась багатьма речами.

- Аню, я взяла її, щоб ти потримала хустинку в себе вдома, - глянувши на подругу промовила дівчина.

- А чому ти не можеш її й далі тримати?

- Я хочу, щоб ти зустрілась з людиною, яка, можливо, допоможе нам дізнатися щось більше, бо мене чекає тур по Данії, ми летимо всією групою, ну як... нас то і тільки десять людей. Будемо вивчати історію культурного життя, монархічний режим, політичний вплив, бла-бла-бла і ще багато чого, а крім того бігати в бібліотеках і носити якісь теки з документами, - Лінка невдоволено хмикнула, - але Копенгаген і Ольборг того вартий, - вже радісніше сказала дівчина. Карі очі вдивлялись в хустинку, вона акуратно складала її назад в скриньку, - загалом їдемо на тиждень, можливо й два. Гадаю буде круто!

- Стоп, стоп, то що ти хочеш від мене?... Лінко?

- Оскільки Микита не зміг зустрітися зі мною, він дав контакт свого знайомого, - дівчина зробила ковток кави, й продовжила, - Той приїздить на декілька днів до Львова, і я думала нарешті з ним зустрітися, та як бачиш знову не вдасться. І ти повинна передати йому хустину. Бо я фізично не можу в той день перебувати тут, - сказала дівчина і глянула на Аню слізним поглядом.

- Просто передати хустину? - Недовірливо запитала вслід співбесідниця.

- Так, - відповіла Лінка.

- Значить згідна допомогти мені?

Аня глянула на скриньку, обмірковувала чи справді варто намагатися щось дізнатися ще. Чи варто витрачати час на незрозумілу річ, до якої вона немає жодного відношення, зустрічатися з незнайомими людьми і обговорювати лоскуток тканини, який попри все манив і цікавив.

- Так, Лінко, допоможу тобі, - дівчина усміхнулась.

- Пані Коломієць. ти дивовижна, - Лінка щиро усміхнулась, - тим паче у мене в травні дослідницька робота, і це може послугувати навіть на річну, - дівчина глянула на подругу, із запалом в очах, -  я вже уявляю коли ми все дізнаємось...яка там історія і ти напишеш це у своїй статті, Аню, та ми таку роботу зробимо!

- Звичайно, Лінко. 

Вони усміхнулись одна одній і продовжили говорити. За вікном не припиняв лити дощ, вітер зривав з дерев пожовкле листя, сонце ледь пробивалось із пелени хмар.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.