Мило, що покохало дівочі руки

Мило Милович з'явився на звичайній мильній фабриці. Коли він був ще миленятком він випадково застряг на одному з етапів створення мила для рук і отримав інтелект. Насправді він не один такий. Багато інших його соратників були наділені інтелектом, та що тут брехати кожний другий предмет, що ви використовуєте в побуті має свою свідомість та може мислити на одному рівні з людиною, але через відсутність кінцівок нічого не може зробити. Це дуже сумно, бо багато з них могли стати геніями, або відомими поетами в звичайному світі. Так до чого я все це кажу? Ах ! Точно! Зараз хтось хоче придбати Мило Миловича.

Мила дівчина з косичками трохи нижче плечей та ніжними руками, які можна відчути навіть під шаром пластикового костюма Мило Миловича. Вона вибрала його - лавандове мило для рук ніжно фіалкового кольору. Хоча насправді дивно, чому саме фіалкового, а не лавандового? Чесно кажучи я не знаю чому саме цей колір обрали на етапі створення, але він дуже пасував стрункій фігурі Мила Миловича. Крім того Мило Милович був популярний серед дівчат, бо він був із останнього завозу в магазин- він був наймолодшим серед інших і саме це приваблювало красунь з його відділу. Мило Миловичу це не подобається, бо він хоче любові через його зміст, а не через вік та гарну упаковку.

Та поки я все це вам розповідаю, Мило Миловича вже пробили на касі та поклали до пакету. Після цих махінацій він відчував себе зґвалтованими та сумним. Йому ще ніколи не доводилося проходити через касу, тому Мило Милович не знав, що цей процес буде найгіршим із усіх його пережитих, він сподівається, що його не стануть повертати до магазину, бо ще одного такого разу він не переживе.

Поки Мило Милович був у пакеті він весь час об щось бився, а коли здалося наче все закінчилося Мило Милович почав трястися наче желе на батуті наповненого дітьми і він вже почав жалкувати, що саме його обрали, а не когось із його братів або сестер. В якийсь момент Мило Милович почув клацання після якого він відчув неймовірне тепло, яке навідміно від того, що було в магазині дійсно зігрівало весь його зміст. «Це того вартувало». Подумав Мило Милович. І дійсно, в приміщенні було приємно тепло та пахло чимось смачним.

Хтось почав нявкати та тертися об пакет в якому був Мило Милович та як стало зрозуміло, щей котячий корм об який весь час бився Мило Милович. Можливо упаковка від корма була розумною, так-так саме упаковка, а не корм, але через якісь невідомі усім правила зазвичай ніхто не розмовляє, якщо в магазині вони знаходяться в різних відділах. Хто ці правила придумав та для чого, ніхто не знає та й поняття не має, бо ніхто ніколи не записував цей момент до "Історії розумних речей ( 1-21 ст) " . Ви не знали, що є така книга? Але вона дійсно існує, та на жаль виключно в усному варіанті, який передається від найстаршого продукту до наймолодшого в своєму відділу.

Мило Милович знов відчув ніжні руки дівчини, що придбала його- дівчина почала роздягати Мило Миловича. « Що вона робить? » та « Мені це не подобається!» промайнуло в голові Мило Миловича, але він не міг нічого зробити, бо він не має кінцівок, щоб допомогти собі, але окрім того, що його роздягли нічого не сталося. Хоча ні. все ж таки сталося- Мило Милович почав бачити! Він до поки його не одягли міг бачити світ навколо і зараз він це знову може робити. Ця дівчина допомогла йому! Але, що він повинен тепер робити? Як їй віддячити? Він не знав.

Поки Мило Милович поринув у свої думки дівчина поклала його біля маленького, старого та втомленого кусочка мила. В його очах читалося страждання та насолода від його роботи. Страждання - бо він помирав після кожного миття рук, а насолода, тому, що ... А чого саме насолода? Як можна насолоджуватися своєю смертю? Невже він із тих самих типів продуктів, яким подобаються свої муки та страждання?

- Добри день, пане...

- Морський. - відповів старий, а після додав- А тебе як величають?

- Добри день, пане Морський! Мене звати - Мило Милович. А чим це ви так задоволенні? - запитав цікаве для себе запитання Мило Милович.

- Ох, мені подобається моя робота. Кожен раз коли мене торкаються руки людей, я відчуваю неймовірне задоволення від своєї роботи!.. - Морський затих і додав- Якщо ти тут, значить я скоро помру або мене викинуть в смітник.

Така заява не на жарт здивувала Мило Миловича, бо може вони і бачаться вперше, але дивитися як хтось помирає на очах - картина не з приємних.

До ванної кімнати зайшла дівчина, а це означає, що їй потрібно помити руки. Десь в середині душі Мило Милович розумів, що саме він буде використаний, але сподівався до кінця, що буде хтось інший. Ніжні та мокрі від води руки взяли його та почали терти між собою. З кожним тертям Мило Милович відчував невідомі йому раніше емоції, як би він не хотів зникнути або не мати інтелекту, щоб нічого не відчувати та все було марно. Як можна відчувати насолоду коли тебе змушують "це" робити? Невже смерть це так приємно? Мило Милович вважав, що гіршого за те що було на касі вже не буде, але він помилився, "це" найгірше, що могло з ним статися. Мило Миловичу не приємний сам факт того, що ним користуються, але це єдиний спосіб, щоб його покохали за зміст. Дивно, що так вважають не тільки розумні продукти, а й деякі люди.

Мило Миловичу був неприємний весь процес миття рук, але він хотів віддячити дівчині, що допомогла йому і з часом він звик до цього. Миття рук почало приносити йому задоволення і ту саму насолоду "від смерті", яку Мило Милович не розумів. Цей процес його вбивав, але він був готовий стерпіти все.

Ви запитаєте: « Так як він покохав руки, якщо йому не подобається цей процес?». Ну ви й кумедні, він вже їх любить, бо це було кохання з першого дотику! Але він це ще не розуміє. Так от, слухайте далі.

Одного дня, вже після смерті Морського, дівчина прийшла не одна, а з парубком та маленькою, галасливою дівчинкою. Руки у хлопця були великі та неприємні, а в дівчинки - ніжні, але не такі приємні . Дівчина була невмілою в " цьому" процесі - вона зажимала Мило Миловича настільки сильно, що він навіть падав, а хлопець не міг принести те задоволення, що приносила йому руки дівчини. Та коли Мило Миловича взяла до рук дівчина , він відчув задоволення - вона єдина хто могла задовольнити його потреби, вона єдина хто вміла його "правильно" використовувати.

Після таких думок Мило Милович і зрозумів, що закоханий в руки дівчини, що придбала його. Так саме в руки, бо вони єдині хто потребував його допомоги, шоб змити бруд. В такий спосіб Мило Милович хотів стати потрібним для рук, але час минає, з кожним днем він ставав все меньше и меньше та єдине, що було важливе для нього - це чистота дівочих рук. Він вже забув як колись саме вони завдали йому найбільшого дискомфорту. Він не міг піти, бо в нього не було кінцівок, та й не хотілося цього вже.

Одного дня, після миття рук, дівчина принесла ще одне мило - милоде та пахуче, що хоче любові через свій зміст.

- Вітаю вас, пане...

- Мило Милович. - затих старий зрозумівши, що його час скоро пройде- А тебе як величають?