Мило, що покохало дівочі руки

Навіть не знаю, що підкорило більше: сам текст чи нікнейм автора?

Признаюсь чесно, мій погляд зацікавила назва, правда читати відразу чомусь не стала. Дуже неочікувано було читати своєрідну хуманізацію мила. Ну відносну, оскільки воно форму не поміняло, але явно отримало свідомість. Спочатку мені здалося це дуже милим (миле мило, це майже каламбур). Але потім я задумалась. По суті коли воно працює (точніше коли ним користуються), то воно повільно наближається до смерті. Це так драматично відчувається. А після діалогу Морського і Мила Миловича то взагалі як якись мазохізм. Це таке дивне відчуття. Я чомусь очікувала таку легку мініатюру, ближче до гумору, але відчуваю, що це скоріше алегорія на не зовсім благополучні стосунки, своєрідне самопожертвування, коли людина здатна на все, тільки щоб відчувати себе корисною. Можлив ви не мали це не увазі, але подібні думки виникли у мене в голові. Дякую за таку цікаву та неординарну розповідь.

Велике дякую за коментар. Ви влучили в яблучко коли казали про алегорію з токсичними відносинами. Мені просто накепіла тема романтизації таких стосунків в різних творах і під впливом емоцій та відключення світла я написала цей твір.

Цікавий твір, філософія у простих повсякденних речах) Люблю таке) і за вибір героя дякую, з милом це було дуже круто) У мене був м'яч, а тут ще більш незвично)))

У кожного у цьому світі свій час і своє призначення, і сумувати через те не варто)!

Гарно!

Дякую