Кіт

Звичайний день для маленького міста. Всі кудись поспішали, вулиці мали запах осінньої прохолоди. Але одна дівчина сиділа в квартирі, попиваючи міцну каву.

— Що ж, всі поспішають, все рухається. Вони мені нагадують, як хом'як крутить колесо, — усміхаючись, казала вона.

— Рух — життя, інакше з’їдять.

— Так, я люблю хом’яків, не починай! — відповіла їй кішка.

— Що ти, люба, зовсім не любиш відпочивати? — відмахнулася від дівчини.

— Дивна ти.

— Та не дивна я, — очі її округлилися.

— Ось що? Ти мене підібрала раптово біля будинку? — хитро глянув кіт.

— А от і ні! Це ти мене вибрав. Ви, люди, зовсім не розумієте, що це коти вас вибирають, а не ви! Інакше мене б не було. Прощаєш мене, блудного?

— Так, будеш гуляти — я ще подумаю, якою рибою тебе годувати і чи годувати взагалі! Що за мода у вас, у котів! Там загуляв, там поїв, там потішився. Потім прийдеш, помурчиш на вушко — і я тебе прощаю!

— Так, хазяйко, як же бути нам? — кіт насторожився.

— Може, тобі все ж собаку завести? Я по життю холостий, а потім весна буде — намучишся зі мною. А знаю — інші господині купують повідки!

— Може, ти й маєш рацію, — засмутилася дівчина.

— Собакою тобі не стати — щоб не гуляв і тапочки носив.

Дівчина допила міцну каву. Кіт вирішив піти у вікно. Але чи захоче він повернутися?