Літня ніч

Яна сиділа на широкому підвіконні, підібгавши під себе босі ноги, і закуталася в теплий плед, що більше нагадував тонку ковдру. Але, навіть незважаючи на те, що наприкінці серпня було по-літньому спекотно, навіть так пізно вночі, вона тремтіла від холоду. Тонкими, побілілими від зусиль пальцями дівчина чіплялася за вовняну тканину в спробах зігрітися, ось тільки холод був не зовні. Він був усередині маленького, худенького тільця, що так запекло боролося за життя.

Вона дивилася в небо, на розсипи зірок, які в цю пору особливо яскраві. Чекала. Раптом одна з них вирішить впасти на землю, і вона зможе загадати своє найзаповітніше бажання прожити ще одне літо.

Щоб знову ступати по вологій від ранкової роси траві, виходити на світанку прополоти полуницю, що ледве встигла зацвісти. Насолоджуватися ароматом тендітних, білих квіточок, на місці яких незабаром виростуть великі червоні і солодкі ягоди. А як же зворушливо виглядають квітучі поряд крихітні кущики суниці!

Разом із подругами збирати польові квіти, під веселі пісні та заразливий сміх сплітати їх у пишні вінки. Адже їх потрібно так багато! І собі, і подрузі, і додому віднести, і пустити на річку. І декілька хлопцям, а то як у таке свято та без вінка ходити? Стрибки через багаття до самого ранку, і нехай через втому ледве пересуваються ноги, зате посмішка не сходить з обличчя ще кілька днів.

Морщитися від соковитої, кислої вишні, збирати її цілими відрами, щоб вистачило і компот, і варення, і так налопатися. Ну, смачно ж! І не важливо, що руки червоні від соку, що бризкає на всі боки. Все одно нормальний колір вони набувають ближче до середини осені.

А потім достигне ожина. Не менш соковита, солодка, від неї руки вже не червоні, а майже чорні, і тільки сік молоденьких, ще зовсім зелених яблук хоч якось допомогти з плямами.

Збігати в ліс, по ранні, літні гриби, які ховаються куди краще за осінні, ось спробуй їх знайти. А потім, коли сонце підніметься високо і настане пік спеки, сховатись у тіні густих кущів біля невеликого, чистого струмка.

Лопати стиглі, червоні кавуни та солодкі дині, практично вмиваючись їх соком і випльовуючи тверде насіння.

Зривати круглі, важкі голови соняшника і, сидячи на лавочці з подругами, гризти насіння, що ще не зовсім зріло.

Просидіти всю ніч на підвіконні, насолоджуючись теплом серпневої ночі та солодким, важким ароматом стиглих яблук, що ростуть під вікном.

А до того цілий рік. І нехай лікарі дають не найоптимістичніші прогнози, вона продовжить навчатися, готуватися до іспитів, спілкуватися з друзями та просто жити.

Адже ще залишилася надія.