Казки

Серед високих лісових гір сховалось одне цікаве селище де люди й лісові істоти могли спів існувати в

мирі та злагоді хоча й були ті хто не хотів це робити, але все ж таки вихід був й знаходився завжди.

Мирко Гуцул він був на всі руки майстер й міг доладна ти все тільки що було потрібно, а ще був чудовим майстром з виготовлення дерев'яних приладь. Він мав свою облагороджену садибу де всього було вдосталь дивився він за усім сам. Мав невелике господарство курей, кролів, кіз. На

вигляд йому було років тридцять, й досі парубкував. З сусідами був привітним й добрим завжди допомагав при потребі ніколи не відмовляв завжди був готовий допомогти час від часу ходив до мольфара поважного діда якому допомагав з хатніми приладдям, а саме якщо щось зламалось, то приходив й лагодив.

Міфічна, яка була лісовою мешканкою й доглядала за природою, травами, квітами, струмками та тваринами що мешкали там. Мавка не зла істота навпаки доброю любила гратись з дітьми й часом захищала від лихих звірів. Вона доглядала за усім, як мати все любила й пестила. Коли потрібно лікувати то лікувала коли треба допомагати з вітерцем закликала його до лісу, щоб травам не було погано часом приходила до Мольфара й приносила йому лісові ягідки чи трави яких було вдосталь й вона могла принести поділитись й тим самим допомогти людям. Хоча більшість з них тих хто жив в селі побоювався приходити до лісу через те, що це її володіння, але як говориться "Не такі вже у страх очі великі". Так, що кожен гість який приходить в ліс або ж проходить повз нього міг бути спокійним, що лісова красуня їх не чіпатиме. Часом й були ті хто заблукавши там робив шкоду ось саме тих вона й лякала й виштовхувала з лісу й страшила їх так що після цього вони не повертались назад.

Також там був Мольфар який жив на край села між хатами людей й лісом. Часом до нього приходило дуже багато гостей, які просили в нього про допомогу, а деякі приносили найрізноманітніші трави з яких він робив мазі, мікстури, тер перетворюючи в порошок, а деякі засушував. Також йому приносили різних унікальних комах, квіти, каміння. Основному він їх завжди приймав як плату й тільки в тих хто приходив з лісу. Ті хто до нього з селища приходив й приносили йому хліб, молоко, сир, м'ясо курей чи хутро вівці ну точніше вже якийсь певний виріб який був то шапкою на зиму то кожухом то взуттям дивакувато зробленим, але теплим. Ще могли принести олію, дрова, або якийсь музичний інструмент доводі дивних форм, але йому подобалось, адже він дуже любив музику й вірив в її заспокійливі властивості, адже кожна нота для нього це наче маленька душа, яка може

Защіпнути.

Одного разу в цьому цікавому й доволі звичайному селі трапилась історія, яка розповідає нам про те, як важливо бути уважним та обережним в лісі.