Іди, бабо, куті їсти

Іди, бабо, кутю їсти

Варвара метушилася увесь день: то прибирала, то прала, то клопоталася в кухні. Добре, що вихідний день нині, а то коли б усе встигнула. Такий день важливий для кожної господині. Святий вечір настає, перша зірочка на небі сповіщає про народження Божого дитятка. В цей особливий вечір всі українські родини сідають за столи до святої вечері. Ой, скільки обрядів існує та народних традицій в цей час! Що не край – то звичай.

Варвара пам’ятає з дитинства, що мама завжди на святвечір встеляла стіл сіном, яке накривала святковою скатертиною. А на кожен кут столу щось клала під обрус: часник зубцями – щоб здорові зуби були, копійки – на багатство, люстерко - на красу, і мак, щоб очі заздрісним людям засипати. Ще завжди мама клала на стіл додаткові ложки. Це для померлих родичів, щоб приходили кутю їсти. Це в них на Поділлі така традиція була. А Варвара вийшла заміж до Галицького краю, батьки чоловікові давно померли, то не було від кого місцевих звичаїв навчитися.

Зазвичай вона готувала дванадцять страв, запалювала свічку, вони молилися і сідали вечеряти вдвох з чоловіком. А цьогоріч якось згадалося, що мама закликала померлих родичів до столу, то й собі вирішила так зробити. Чоловікові нічого не сказала, лише після молитви тихо покликала:

- Ходи, бабо Ганю, куті їсти.

Коли повечеряли, як Бог приказав, то пішли до спальні. А там почули дивне муркотання, наче кіт десь в кімнаті сидів. Вони все обшукали. Кота не було, а муркотіння не припинялося. Дали собі спокій та пішли спати до вітальні. І приснився Варварі сон, наче у квітучому саду, стежкою, йде її покійний дідусь і каже:

- Пішла баба ягід їсти, а мене не покликали.

А Варвара йому говорить:

- То ж сад тільки цвісти почав, які ягоди?

- А ти йди подивися, - відповідає старенький.

Глянула Варвара, а поміж цвітом вишні, та такі стиглі, аж наливні. І каже до дідуся:

- А ви ж не любите вишень.

А він:

- Люблю, та сказати не можу, то вже, як кіт, муркочу.

А Варвара ні з того, ні з сього каже:

- Ходіть до хати, я молока вам дам напитися.

Дід випив молока і засміявся.

На цьому кольоровий сон закінчився. Варвара його запам’ятала до найменших дрібниць. Зранку у спальні було тихо, наче й не муркотіло нічого.