Свічка мерехтіла

Його очі спалахували кожного разу, як він бачив її. Тендітний стан, пальці перебирають ряди чорно-білих клавіш,ніжна усмішка на обличчі. Таку він її запам'ятав. Іноді із пелехатим волоссям, завжди м'якими руками і, боже, які ж були у неї коси. Він кохав. Був безтями і з головою в ній.

Теплі вечори на веранді, темні ночі при свічках. Бути вдвох - таке щастя.

Втома затулила собою безмірну тугу. Він закрив повіки, але вона була всюди. У снах найчастіше. Вела за собою,тримаючи його велику руку в своїй крихітній долоні. Жартувала, подеколи тільки вона розуміла свої жарти,але так солодко сміялась, її сміх, що лунав у цій кімнаті і по сьогодні чується йому.

Вона грала мелодії одна за одною, її пальці швидко рухались, а голос торкався його душі. Він тихо підспівував своїм ламким басом й кожного разу мелодія зупинялась,вона підіймала голову, даруючи маленькі поцілунки по всьому його обличчю.

Місяць замінив сонце, він тепер не любив ночі.

Свічка мерехтіла, відкидаючи тіні на стіну. А вона...А її вже не було.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.