Свічка мерехтіла

Його очі спалахували кожного разу, як він бачив її. Тендітний стан, пальці перебирають ряди чорно-білих клавіш, ніжна усмішка на обличчі. Таку він її запам'ятав. Іноді із пелехатим волоссям, завжди м'якими руками і, боже, які ж були у неї коси. Він кохав. Був безтями і з головою в ній.

Теплі вечори на веранді, темні ночі при свічках. Бути вдвох - таке щастя.

Втома затулила собою безмірну тугу. Він закрив повіки, але вона була всюди. У снах – найчастіше. Вела за собою, тримаючи його велику руку в своїй крихітній долоні. Жартувала, подеколи тільки вона розуміла свої жарти, але так солодко сміялась, її сміх, що лунав у цій кімнаті і по сьогодні чується йому.

Вона грала мелодії одна за одною, її пальці швидко рухались, а голос торкався його душі. Він тихо підспівував своїм ламким басом й кожного разу мелодія зупинялась, вона підіймала голову, даруючи маленькі поцілунки по всьому його обличчю.

Місяць замінив сонце, він тепер не любив ночі.

Свічка мерехтіла, відкидаючи тіні на стіну. А вона...А її вже не було.