Бажання для когось

гарно

Дякую)

Ого, як ви багато очікуєте від дівчинки, що зростала в притулку для сиріт. Як ви гадаєте, чи вірять такі діти в дива в принципі? Чи все ж до усього ставляться зі скептицизмом. Чи багато див з такими дітьми трапляється у житті? А чи був у дівчинки, яку випхали з дитячого будинку, час, бажання, можливість розбиратися у тонкощах ведення війни? Де взяти телефон, телевізор, час... аби розібратися у всьому, коли єдине про що маєш думати, то це про щоденне виживання і не тільки тоді, коли почалася війна, а й у мирному житті? Тепер про бажання щодо порятунку бабці. Лежача старенька була єдиною в тому похмурому місці, яка дійсно не могла про себе подбати... То невже бажання врятувати її (в здійснення якого дівчинка в принципі не вірила) варто засуджувати? Діло ваше...

Засуджую зовсім не бажання головної героїні врятувати бабцю, а вузькість мислення головної героїні, що робить її подібною до персонажа з релігійної книжки якоїсь секти, де не заведено напружувати мізки глобальними питаннями, а пропонується зробити раз в житті для когось щось корисне і все. Одні люди думають лише про себе, інші, в кращому випадку, як головна героїня, замислюються про добробут когось поруч, але, на жаль, мало хто справді переймається більш важливими й складними речами. Саме це мені не сподобалося в оповіданні. Вона б могла попросити щось просте, наприклад, щоб усі українці, що стали жертвами цієї війни, врятувалися. (Для цього не треба бути військовим експертом.) Тоді б і вона, й та бабця були б врятовані. І в наш час навіть безхатьки не живуть в інформаційному вакуумі й можуть дізнаватися основну інформацію з викинутих газет і чути, що відбувається в розмовах людей на вулиці.

Чи багато дітей, які живуть з батьками і мають всі блага цивілізації, замислюються над глобальними питаннями і складними речами? Скількох ви таких знаєте? До дорослих можна прискіплюватися, тут непосперечаєшся... Але то таке...) Яким чином всі українці маються врятуватися? Перенестися на іншу планету, чи ок, перенестися в інші країни незаконним шляхом, щоби їх звідти депортували? Підкажіть будь-ласка, що ви маєте на увазі... "Раз в житті для когось щось корисне?.." - а чи багато безхатьок чи (в даній ситуації) ця дитина, отримували від людей (яким по факту пофіг хто вони, де вони, і що з ними...) користі? Якоїсь допомоги, якогось доброго слова чи співчуття? Що для них важливіше - роздобути харчі і знайти місцину для ночівлі, чи почитати газету? Правду кажуть "ситий голодного не зрозуміє" Щоб зрозуміти вчинки тої чи іншої людини спершу потрібно приміряти на себе їхнє взуття. А оце ваше "в розмовах людей на вулиці" взагалі це шедевр)) Я вже так і бачу, як до вас підходить бомжувате страшко чи худорляве задрипане дівчисько, а ви такі: - "Чи не бажаєте ви, за філіжанкою кави обговорити зі мною дану ситуацію? Давайте потеревенимо про політику"... Люди зазвичай гонять від себе не схожих на себе людей, які викликають в них страхи чи огиду. Безхатькам газета більше знадобиться для інших потреб...))

Випало для обов’язкового оцінювання, тому таки напишу повний відгук. Люди дуже різні. Проганяти безхатьків або запрошувати їх додому на чай – це вже крайнощі. І так, на власні очі мені доводилося бачити, як до жінки-жебрачки на інвалідному візку підходили звичайні середньо забезпечені люди, уявіть собі, навіть розмовляли з нею, давали хліб. І деяким безхатькам не достатньо лише жерти та спати, як більшості кацапів, а таки потрібна правдива інформація і спілкування. Тим паче що ваша гг не бухарь з психічними розладами, якому справді однаково, а вона просто опинилася на вулиці проти своєї волі, тож ні над чим не замислюватись – це її власний вбір. А стосовно газети, то одне іншому не заважає))) Тим паче безхатьку доведеться мати справу з газетою майже щодня, отже принаймні якісь заголовки можна прочитати несамохіть. В цьому творі та вашому попередньому коментарі частково простежується навіть радянський наратив: заможні люди – жорстокі покидьки(проганяють же всі безхатьків, негідники), а ось вона горопашна бідося, неосвічена й обділена інтелектом, але така добра людина. Фентезійна складова – тут зовсім нерозкрита, тому що є безліч реалістичних ситуацій, коли одна людина ціною свого життя рятує іншу й при цьому це зовсім не виглядає безглуздо, як у цьому оповіданні. Якщо можна прибрати фентезійну складову, особливо не змінюючи сюжет, то лишається хіба що казкова тупість і недалекоглядність Яни. Тема з бажаннями дуже слизька, адже тут повно лазівок. Можна загадати, щоб здійснювалися всі її бажання, наприклад. Нема конкретних умов та обмежень, крім того, що не можна загадати вбивство. Як працюють сили істоти зовсім не прописано! Як всі мають врятуватися, не знаю, бо це задача автора твору вигадати, як працює фентезійний світ, що в ньому таке ж, як і в реальності, а що відмінне, і які можливості відкриває існування якоїсь магії, та як це задіяно в сюжеті. У вашому творі за заданих умов персонаж використовує не всі можливості. Звідки та Яна взагалі могла знати, що та балакуча істота вміє виконувати бажання?! Може вона зараз як плигне на голову й останні мізки висмокче! Чи заразить радіацією або ж просто розтане на сонці… Помилок теж вдосталь. Наприклад «роСпухнути», «рівноважена»…

Яна і її нещасливе нещастя На початку твору чітко написано, що цю Яну поперли з сиротинця, бо вона досягла повноліття(це щонайменше 18 рочків «маленькій» дівчинці, якщо що), тому ніяка вона вже не дитина. Навіть в шістнадцять років деякі вже знаходять підробіток, народжують дітей і, часто здатні мислити, майже як дорослі. Та навіть десятирічні вже можуть задуматися, що аби вижити, треба запастись водою, і знайшли б принаймні декілька якихось посудин для неї. Більшість дітей, що виросли в дитбудинках, навпаки швидше дорослішають розумово, краще пристосовані до виживання в суворих умовах і хапатимуться за будь-який шанс. Те, що гг найнещасніша на світі, не додає твору жодного сенсу і її нещасність не виправдовує її бездіяльність і недалекоглядність. Вона б могла вступити до університету і жити в гуртожитку (в сиріт є пільги), могла б знайти якусь важку роботу, де дають хоч якесь житло, могла б спробувати евакуюватися й жити десь з іншими переселенцями, але, схоже, що вона навіть не намагалася. Був реальний випадок, як поранена 12-тирічна(!) дівчинка врятувала рідних з підбитої артою автівки. Отакі люди справді захоплюють і надихають боротися та допомагати іншим, бо вони, не залежно від свого стану, знаходять сили боротись і мислити в складних ситуаціях, а інакше б усьому вже давно настав би кінець. А ваша Яна заслуговує хіба що на премію Дарвіна, бо навіть у світі, де можливо врятувати себе та інших за допомогою магії або зробити щось значне, вона примудрилася не вижити. Її нестерпний характер наприкінці теж робить її неприємним персонажем. Вона навіть маючи 3 бажання примудрилася 2 з них втратити, сперечаючись, так наче всі навколо їй щось винні. А чи будуть сили гиркатись в людини, яка ледь волочить ноги від зневоднення? Твір виглядає, наче маніпуляція тими страшними подіями, що зраз відбуваються, щоб розжалобити читачів. Але в творі просто страждання заради страждання. А деяких читачів, які пережили травматичний досвід війни такий твір може засмутити, бо це просто історія в стилі «жили-були, сіли й вмерли», яка доводить що життя – безнадійне лайно й щось робити немає жодного сенсу. Війна – надто серйозна річ, і зображати в творах так трагікомічно людей, що від неї постраждали, як тут зображена ця Яна, на мій погляд, недоречно.

Яна, бідолашна бабця та мотивація гг Чи ще жива та бідолашна лежача бабця на момент, коли Яна нарешті роздуплилася й згадала про неї? В літньої людини, яка не може ходити в таких умовах просто немає шансів. Гг не провідувала її й стара могла значно швидше вмерти в таких умовах. А Яна явно не допомагала їй, бо догляд за паралізованою людиною потрібен постійний і було б безглуздо під обстрілами бігати по кілометру туди й назад щодня по два-три рази на день, замість того, щоб оселитися в домі тієї бабці чи десь поруч. От допомагати щодня паралізованій людині в таких умовах – оце був би подвиг! В якісному творі все прописано таким чином, що більшості читачів легко зрозуміти з описаних подій та вчинків персонажів їхні мотиви й ідею твору й для цього не потрібні пафосні моралізаторські кліше «Бо хочу залишитися людиною.» (Саме так перед смертю й розмовляють, авжеж. Тільки моралізаторської промови тут бракує.) Окупанти – біологічно теж люди, тож гг швидше б могла зненавидіти людей взагалі після пережитого, ніж спиратися на такі штамповані фрази. До того ж їй спочатку наче пофіг на інших, а потім незрозуміло чому вона раптом вирішила передумати й «залишатися людиною», щоб просто в твору було потрібне завершення. Чому їй раптом не по цимбалах чи хороша вона людина, перед смертю в світі де всі люди, на її думку, – зло й вона ні в що не вірить?! Жалість лише до цієї бабусі? А вона думала, що насправді відчуватиме та бабця, якщо дізнається, що за її порятунок віддала життя молода дівчина, яка могла прожити довге життя, на відміну від паралізованої(!) бабці, організм якої довго не витримає стресових умов і так чи інакше, жити старій лишилося недовго та й існування в паралізованому стані таке собі задоволення. Чому не віддати своє бажання тій же бабці? Може в старої трохи краще працюють мізки. (Ну а раптом?) З понтом героїчна самопожертва гг виглядає радше, наче жалюгідний ескапізм від труднощів життя, адже така страждальниця й вічна жертва, напевно, навіть якщо загадає десяток бажань і для себе, і для інших, все одно буде почуватися обділеною життям вже хоча б тому, що в неї забракне мізків вигадати щось корисне й все одно доведеться докладати чимало зусиль. Уявімо, що вижила бабця й лежить десь в лікарні в Дніпрі, наприклад. (Добре, якщо знайдуться якісь волонтери, що оплатять їй лікування.) А далі як воно їй паралізованою? Чи довго протягне організм літньої хворої людини після тих страшних умов? Чи хотіла б стара цього? Особливо, якщо її родичі або мертві, або просто кинули її в такому стані. Я теж не знаю, що в такій ситуації краще. Проте таке бажання гг – це бездумне втручання в чуже життя, лише щоб самій перед смертю почуватися хорошою і правильною.

Ого... Ем... Ну, ок)

Хороша історія)) треба берегти добро в собі

Яке вже є)

Взагалі для мене написати мінік, це як подвиг зробити. Не вмію я їх писати)) та все ж спробувала це зробити.

Боги жорстокі і капризні створіння - вічне життя їм на користь не йде)) Хоч як би це дивно не виглядало, Яні подобалося жити в місті привидів - лише спрага псувала ілюзію (випещену мозком) гарного життя. З тваринами дівчина могла примиритися, вони їй подобалися. Людей вона недолюблювала, зі зрозумілих причин, проте бабці смерті Яна не бажала...

Зворушливо і романтично.

Дякую)

Новий міфічний герой та дуже яскраві описи спраги, аж пити захотілось.

Дякую) Випийте гарячий кухлик чаю і спрага мине)

Від історії аж серце заболіло

Йой, ви хоч там не гигнули? Не хотілося би стати причиною чийогось недугу)

Жива)

Залишитись людиною в такій ситуації багато вартує

Як на мене, це найголовніше в житті - завжди бути людиною)