Будь як Фенікс, Попелюшко

Попелюшка повернулась додому о першій ночі. Обережно, щоб не розбудити матір, зачинила скрипучі двері. Але жінка ще не лягала — чекала на неї.

— Як тобі бал, доню?

— Жахливо, — дівчина шморгнула червоним носом. — Принц весь вечір танцював зі Сплячою Красунею, а на мене навіть не поглянув!

Попелюшка скинула туфлі з кристалами Сваровскі, на які пів року відкладала зі стипендії. Подивилась на кольорові відблиски штучних каменів та спересердя шпурнула взуття у куток.

— Чому, мамо? — пухнасті вії затремтіли, і з них чорним попелом осипалась туш.

— Так теж буває, маленька, — жінка тихо зітхнула.

— Але чому ти про це не казала? Я завжди вірила, що принц забере мене до палацу, і ми житимемо довго та щасливо!

Мати мовчала, розгублено перебираючи відмічені сивиною пасма. У тьмяному світлі старої лампи її зморшки здавались ще глибшими, а очі сумнішими. Дівчина вдивилась в обличчя з ледь помітними слідами зів’ялої краси.

— Як я не здогадалась… ти теж була Попелюшкою? І якби казки говорили правду, я б мала батька, і жила зараз не в гуртожитку…

Дівчина відкинула накручене волосся й потерла очі, остаточно розмазавши туш.

— Навіщо, мамо? Навіщо ти мені брехала?

— Щоб хоч одна з нас вірила в диво, — пошепки відповіла жінка.

Попелюшка заломила руки й заметушилась по кімнаті.

— Дива трапляються з ким завгодно, але не зі мною! — вигукнула вона та вибігла геть. Кроки босих ніг завмерли в кінці коридора, глухо гримнули кухонні двері.

***

Попелюшка скоцюрбилась в кутку на підлозі й ридала, обхопивши коліна руками. На тремтяче дівоче плече опустилася тепла долоня Феї-хрещеної.

— Що трапилось, сонечко?

— Принц обрав не мене, і я не знаю що робити далі, — Попелюшка підняла червоні, запухлі від сліз очі. — Чекати на іншого? А раптом він ніколи не прийде?

Фея ніжно погладила похресницю по голові.

— Ні, моя хороша, не чекай — живи, мрій, твори! Будуй власний замок у своєму королівстві.

— А якщо в мене не вийде? — схлипнула Попелюшка.

Фея уважно подивилась їй в очі.

— Вийде. Не одразу, але обов’язково вийде. Будь як Фенікс, Попелюшко! Підіймайся з попелу, не дозволяй нікому згасити твій вогонь. І якщо принц ніколи не прийде, ти станеш не принцесою, а королевою.

Попелюшка посміхнулась крізь сльози та міцно обійняла свою Фею.

— Дякую, хрещена! Сьогодні ще трошки поплачу, а завтра почну будувати замок. Цеглинка за цеглинкою, аж поки не здійсню свою мрію.