Легенда про Україну

Було це за давньої давнини.

Йшов правічним лісом Орій. Гарної зовнішності, стрункий, високий, кругловидий, світлочубий парубок. Вийшов до річки та й зупинився, щоб напитися, перепочити та змити з себе подорожній пил.

Аж бачить – дівчина купається. Шовкове волосся у воді полоще. І така вона мила та люба Орієві стала, що захотів одружитися із нею.

Лиш вийшла дівчина з води, парубок підскочив до неї і поцілував.

- Ти хто така? – питає. – Будь мені за дружину.

Дівчина повела бровою, гордо голову повернула та й каже:

- За те, що ти за дівочою красою підглядав, шукатимеш мене сім літ. А коли знайдеш – стану твоєю.

Сказала і зникла, як її не було.

- Куди ти? – закричав Орій. – Як звати тебе?

- Берегиня! – долинуло з правічного лісу.

Кинувся парубок навздогін. Та де там! Вікові дерева ліворуч і праворуч. Ні стежинок, ні слідів.

Довго ходив Орій лісами, долинами. Перепливав ріки, переходив гори. Бачив моря без кінця та без краю. Зими змінювалися веснами, весни – літами.

На сьоме літо побачив хлопець перед собою пагорб. А на пагорбі чоловіка з сивою бородою. Підійшов, привітався.

«Знаю, – каже волхв, – кого ти шукаєш. Дочку мою, Берегиню. А шукав ти її сім років, бо мав побачити землю, на якій житимеш. Ти бачив ліси і чорноземи, степи і ріки, моря і гори. Це усе – Уг(к)-Ра- Їна. Країна Сонця.

Тут зачнеться твій рід. І народиться від тебе народ великий, люди красивої зовнішності, зеленоокі та світлокосі. Розумні, сильні, витривалі, мужні.

І зватимуть їх – українцями.

Ніколи над вами не буде ні царя, ні короля. Усі справи будете вирішувати спільно, скликатимете Віче.

Чоловіки ваші будуть богатирями. Чужих земель не будете бажати, та своєї України не віддасте нікому. Боронитимете ціною власної крові.

Ваші жінки будуть найвродливішими у світі. Їх захочуть мати у своїх палацах повелителі різних країн.

І буде народ цей роботящим. Землю оратиме та засіватиме хлібом, худобу випасатиме на горах та рівнинах. І збудує народ села та величні міста».

Підійшла Берегиня. Пов’язала Орієві на руку вишитий рушник із зображенням Дерева життя – символом збереження роду.

А волхв простяг парубкові Тризуб. « Це символ України – Трисуття, – сказав. –

Його три віхи, що стоять на спільній основі, зображають три головні сутності, основи людського буття: Нав – духовне буття, Яв – матеріальне, явне буття, та Прав – це Правила (Закони) духовного і матеріального буття. А ще, це знак подяки Всевишньому за Його прихильність до українського народу».

От з тої пори і живуть на землі українці. Землю орють, хліб вирощують. На чуже не зазіхають, своє боронять.