Сніг

Короткий зимовий день. З неба падає сніг. Люди поспішають встигнути до темряви. У містечку стоїть метушня. По вулиці йде дівчинка. Вона ловить сніжинки руками та щасливо посміхається, нікуди не поспішає. І не тому, що на неї не чекають. На неї дуже чекають. Вдома на неї чекає тепла вечеря та весела вечірня розмова у родинному колі. Але зараз їй хочеться насолодитися погодою. Адже більшою мірою зима в їхньому містечку – холод, дощ, бруд. А сьогодні такий чудовий день! Свіжий сніг іскриться в променях сонечка. Навколо все здається таким незвичайним: і цей сніг, і ці метушливі люди, і все містечко!

Сама не помічаючи як, дівчинка забрела в якийсь провулок. Вона вже хотіла повернутися назад, але помітила хлопця, який сидів на паркані. У молодого чоловіка були заплющені очі. Голову було відкинуто назад. На перший погляд, здавалося, що він спить. Але, знаючи, що сон на морозі – майже вірна смерть, дівчинка вирішила розбудити молодика. Шкіра в нього була холодна, що дуже налякало дівчинку.

- Не треба лякатися! Живий я. І не змерзну. Не варто турбуватися, - мляво відповів хлопець, не змінюючи пози та не розплющуючи очі.

- Звідки ти…? Як ти…? Що означає «не замерзну»? Будь-яка людина замерзне на цьому морозі!

– Я не людина. – Хлопець ліниво звісив одну ногу з огорожі. – Я не замерзну, бо я є мороз. Я є Сніг. – Хлопець зітхнув. Дуже важко.

- Чому ти сумуєш? У тебе щось сталося? - Дівчинка не звернула уваги на дивні розмови хлопця.

-Мені сумно! Мені просто сумно! – хлопець ще раз зітхнув. - А це, - він упіймав кілька сніжинок, які не танули в його крижаних руках, - це мої сльози. Мені просто сумно. - Він поглянув у порожнечу.

Деякий час вони мовчали.

- Мені дуже шкода. Якби я знала про це раніше.., - мляво сказала дівчинка, розглядаючи Сніг. Побачивши нерозуміння хлопця, вона пояснила: - Я дуже люблю сніг. Надзвичайно люблю. Але тепер я знаю, що це твої сльози. Що коли падає сніг – ти сумуєш. Я не знаю, хто ти, але мені шкода, що ти сумуєш.

- Не треба шкодувати. Адже ніхто більше не шкодує. А тобі так точно не треба. Адже так завжди: одні сумують – інші радіють. Це є закон життя.

Дівчинка погладила Сніг по щоці.

- Я не знаю, чому ти сумуєш. І як тобі допомогти, я також не знаю. Але знай одне, - вона стиснула йому руку, - якщо тобі потрібна допомога, чи просто поговорити - я завжди вислухаю і допоможу. Пам'ятай про це. Я знаю, якщо тобі треба буде, то ти мене обов'язково знайдеш.

Якийсь час вони просто дивилися один на одного. Потім Сніг просто кивнув головою. І зник. Розсипався сніжною бурею. Стояв тут і – вже летить мільйонами сніжинок.

А потім, прокидаючись щоранку всю зиму, дівчинка бачила розписані вікна своєї кімнати. Там були квіти, чудові, холодні квіти.