Гупун
— Не лазь під ногами! — в серцях викрикнула мати.
Олекса кинувся до вікна. Сів на лаву, запхав прибитого пальця до рота і з образою глипнув на матір. Розпашіла, вона поралася коло печі, гримлячи горщиками.
— Іди сюди, онучку, іди, втішу тебе, — проскрипіла баба.
Мати зиркнула на неї, але промовчала.
— Сильно забився? Ну, то нічого, заживе. Є в житті й гірші речі.
— Які? — зацікавився Олекса.
— Війна, голод, — почала перераховувати баба, загинаючи пальці, — Або ж Гупун.
— Це ж хто такий?
— Того, онучку, ніхто не знає. Дух. Нечиста сила. Інколи, якраз на Петра, він гупає по селі вночі, а до нього сонні діти самі виходять і йдуть за ним.
Олекса захоплено відкрив рота.
— Мого Миколку забрали, — раптово задрижав голос баби. Вона хлипнула і втерла очі кінцем хустки. — Такого ж віку як ти був.
— Припини це! — розлючено крикнула мати. Вона стояла з рогачем у руках, неначе воєвода зі списом. — Не смій себе виправдовувати!
— Так Гупун забрав… — слабко почала баба.
— То була твоя вина! Ти, зі своїми гулянками та опівнічними розвагами. Не догледіла сина, то нічого на інших звертати. Тільки брехати вмієш, — з огидою подивилася на неї мати й повернулася до печі.
Баба тихо заридала, ховаючи обличчя в долоні. Олекса із жалем і соромом дивився на її сльози. Вони мовчки повечеряли. Баба довго шепотіла перед образами молитви, поки не загасила каганець і лягла. Олекса чув, як вона охкає і перевертається з боку на бік.
У хаті було тихо й темно. Молодий місяць давав трохи світла, яке проникало крізь маленьке вікно й лягало сріблистим шляхом на долівку. Олекса не міг заснути, частково через забитий палець, який противно нив, а частково через несподівану новину. Хлопець не знав, що в нього був дядько, який зник.
«Коли йому було, як мені», — подумав у темряві Олекса.
Він уявив хлопчину свого віку та зросту й пошкодував, що не має брата. Маленька сестричка — хіба з нею пограєш? Яришка тихо сопіла поряд. Олекса поглянув на неї і уявив, що було б, якби вона зникла. Мати б зійшла з розуму від горя, а він… Хлопець дослідив свої почуття і з подивом з’ясував, що йому було б шкода сестру. З серця б наче вийняли частинку, і це місце боліло б, мов забитий палець, але сильніше і страшніше. Ні, він точно б горював за своєю сестрою. Відчуття ніжності охопило його і він обережно потягнув кожуха, сильніше вкриваючи Яришку. Та заплямкала й зітхнула. Олекса беззвучно засміявся і зрозумів, що сон втік від нього з кінцями.
Він обережно встав і навшпиньках підійшов до вікна. За яблуневим садком тягнулася сільська вулиця. Звичні речі, як от колодязь чи хвіртка, у темряві втратили знайомі обриси й стали таємничими. Хлопець зачудувався від несподіваних вражень. Йому захотілося поділитися з кимось своїм відкриттям, але всі спали.
Раптом Олекса почув гуркіт. Спочатку він подумав, що то грім, але на небі не було ні хмариночки. Це був інший звук, схожий на кроки велетня у важких чоботях. Гуп-гуп. Гуркіт поволі наростав, підступаючи усе ближче. Хлопець завмер від жаху. Руки вкрилися сиротами, на потилиці наїжачилося світле волосся. Село спало, не перегавкувалися собаки, не лякав пугач. Лише невтомне гупання, наче пан обходив свої законні володіння. Олекса відчув, як від кожного гуп дрижить долівка. Усе ближче і ближче. Він поглянув на бабу та матір, але ті міцно спали.
«Невже я один чую це?» — з жахом подумав Олекса.
Гупання наближалося. Хлопець присів за вікном, виглядаючи на осяяну місяцем вулицю. Він нікого не бачив, але звук важких чоботів був зовсім поряд, за сусідською хатою. Ось навпроти їхнього двору виросли тіні й Олекса із жахом помітив дітей. Вони йшли, заплющивши очі. П’ять, сім, семеро дітлахів нарахував зляканий Олекса. Поперед них рухався невидимий тупіт.. Невимовний жах холодною водою розлився в грудях, серце шалено застукотіло. Хлопець почув за спиною тихенький звук. Різко обернувся і побачив Яришку, яка зникла в сінях. Він рушив за нею. Із заплющеними очима, у білій сорочці, вона навшпиньках тяглася до клямки дверей.
— Ні! — здушено вигукнув Олекса й кинувся до сестри.
Схопив її, притиснув, відчуваючи, яка вона холодна.
— Мамо! Мамо! — крикнув він щосили.
Але мати спала, як і баба. Яришка завовтузилася, замолотила руками, намагаючись вирватися з обіймів. Олекса ще сильніше стиснув сестру. Вона тоненько заквилила, як тоді, коли хотіла гратися з котом, а той від неї тікав.
Олекса почув, як гупання стало гучнішим, наче Гупун був зовсім поряд. Не скрипіла хвіртка, не гавкав Бровко, але тупіт наближався. Ось він зупинився. Олекса завмер, затамувавши дихання. Яришка вовтузилася в руках, стогнала, і йому ледве вдавалося її втримати. Хлопець відчув, як по той бік дверей стоїть щось велике і страшне. Він був впевнений, що, якщо відкриє двері, то нічого не побачить. Але там хтось стояв. Гупун. Час завмер. Сорочка прилипла до тіла. Піт лоскотав йому брову, але Олекса не смів її почухати. Важкі черевики почали віддалятися від дверей. Олекса кинувся до вікна, не випускаючи з рук сестру. Гупання лунало далі селом. Діти йшли за ним, зникаючи в темряві.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!